Парламент — не дівка для виклику

Іван БОКИЙ, народний депутат України,

Сільські вісті,

12.07.05

Чули анекдот про скарги двох чоловіків? Послухайте. Перший купив доньці скрипку — гадав, що в музичну школу піде, грати навчиться. А та скрипка пилюкою припадає, доці не до неї. Другий підтакнув: "У мене та ж біда. Купив тещі чемодан — хоч би тобі що, нікуди не хоче їхати!"

Вихідні на телеекрані минули під знаком приблизно таких скарг Уряду на парламент: ми, мовляв, йому закони про СОТ, а вони для депутатів нецікаві, проголосували тільки за половину. Прем`єр-міністр Юлія Тимошенко вважає, що почалася підготовка до парламентських виборів і депутати просто не хочуть думати про Україну, а вибудовують свій імідж. Хто б, звичайно, говорив про чийсь імідж, адже ніхто так, як Юлія Володимирівна, себе не піарить, здебільшого на рівні нездійснених обіцянок, але, може, й справді Парламент ставиться до урядових законопроектів, як доця до татової скрипки або теща до зятевого чемодана?

Коли б то так. Історія з СОТовими законопроектами до банального по-українськи проста. Балачки про вступ до Світової організації торгівлі ведуться давно, та аж наприкінці сесії Урядові припекло внести до Парламенту законопроекти, які б адаптували українське законодавство до вимог і правил всесвітнього торгового центру. Принципове запитання у зв`язку з цим: а чи потрібно Україні вступати до СОТ? Відповідь проста: потрібно, аби бути своєю на світових ринках, аби не втрачати щороку вісім мільярдів гривень на антидемпінгових судових процесах, аби ми мали рівні з іншими державами правила доступу на ринки світу.

Тоді в чому ж проблема, чому Верховна Рада така незговірлива? І тут теж усе дуже просто, хоча йдеться про надзвичайно складні речі. Україна багато здобуває від вступу до СОТ, але так само багато втрачає. Ми пишаємося своїм економічним потенціалом, але наша продукція у світі неконкурентоздатна. СОТ відкриває нам дорогу на ринки, але відкриває світові і наш ринок. Україна надзвичайно вразлива у цьому відношенні, відкриття наших ринків здатне загубити не одну галузь. Вступаючи у СОТ, технологічно відсталі країни, до яких, на жаль, належимо і ми, під час переговорів з країнами — членами СОТ домовляються про певні умови, які дозволяють зберегти економіку і оновити її, пристосуватись до вимог світового ринку. Українські переговорники, на жаль, виявились не надто кваліфікованими, отож адаптація нашого законодавства до СОТового не посилює наші позиції, а послаблює. Образно кажучи, замість мести до воріт, пускаємо все на вітер. Зокрема, є загроза знищення в Україні аграрного виробництва, серйозного спаду в металургії, втрати півтора мільйона робочих місць і появи стільки ж безробітних. Законопроекти виявились сирими, погано підготовленими, непрорахованими, і про це автор цих рядків на погоджувальній раді прямо сказав Юлії Тимошенко. Вона не знайшла відповісти нічого іншого, як те, що її це ображає як Прем`єр-міністра. Наче чиясь образа є аргументом у дискусії, здатним поліпшити закон.

Верховна Рада, по суті, повстала проти такого підходу до серйозної справи. Депутати — це ж не ті, у кого в голові на зяб не орано, жовтодзьобі горобенята. Звичайно, фракція комуністів обрала не найкращий спосіб протесту проти тиску Уряду на Парламент, організувавши в залі гул сирен на взірець часів помаранчевих подій і бійки з тими, хто підігравав Уряду, але глухий опір чинила вся сесійна зала. І хоч сім законів вдалося "протиснути" завдяки тому, що фракція Народної партії наступила, як заявив її лідер Володимир Литвин, на горло власній пісні, більшість депутатів всерйоз говорили, що такий тиск дуже нагадував атмосферу і звичаї кучмівщини. Нова влада безсоромно взяла на озброєння методи часів Медведчука. А диригентом цього цинічного натиску була сама Юлія Тимошенко, її підспівувачами — міністр економіки Сергій Терьохін, котрий, забувши грудень, обзивав протестантів червоними блазнями, і бютівець Андрій Шкіль.

Обурений Володимир Литвин пізніше назве таке ставлення до Парламенту досить образно — Верховну Раду вважають, очевидно, за дівчину для виклику. Прем`єрка ж повсюдно наполягає на взаємній відповідальності Парламенту і Уряду. Що заперечити важко. З однією умовою: Уряд готує добротні законопроекти, а Парламент їх розглядає не якимсь "пакетом", а за визначеною процедурою, і приймає не автоматом, не кавалерійським наскоком, а всебічно обговоривши і доповнивши їх. Просто ж сукати свічки з депутатів — то минуле, яке не вернеться. До речі, глава Уряду, сформованого Верховною Радою, на закриття сесії так і не з`явилась. Такого у Верховній Раді давно не було. Очевидно, примхи і образи взяли гору. Звичайна жіноча реакція на непокірний Парламент? Але хто і де сказав, що він має бути комусь покірним? Втім, такий був, та загув: Леонід Кучма. Чи не його наслідує прем`єрка?

Окремо слід сказати про позицію фракції Соціалістичної партії під час розгляду законів, які готують наш вступ до СОТ. Соціалісти голосували за чотири з них, які визначають загальні правила нашої участі в світовому ринку і забезпечують нам рівні умови з іншими його учасниками. Решту законопроектів фракція не підтримала, оскільки вони несуть загрозу для нашого виробництва. Лідер фракції Олександр Мороз виголосив з цього приводу заяву. Тим не менше лідер комуністів Петро Симоненко свідомо обманув виборців, заявивши, що соціалісти голосують за всі закони, запропоновані Урядом. Наче в унісон з ним протилежне заявила Юлія Тимошенко, звинувативши СПУ як партію урядової коаліції в тому, що вона не виступає в єдиній урядовій команді. Не з нашої парафії, отже. А далі пішло. Мій колега по роботі в Комітеті з євроінтеграції Олег Зарубінський гарячково закликає соціалістів мало не вийти з коаліції. Донедавна перебуваючи ще в кучмівській НДП, колега вважає сьогодні, перекочувавши в НПУ, вправі ставити так питання? Ну і ну! Не вистачало ще, щоб СПУ вчили "Єдина Україна" чи "Демініціативи", які й зовсім до помаранчевої революції були в іншому таборі.

Позиція соціалістів чесна і зрозуміла: ми не можемо підтримувати закони, які шкодять державі і народові. Ми за вступ до СОТ, але на умовах, які забезпечують розвиток нашої економіки, а не її падіння. Ця позиція відповідальна і випливає саме з участі в урядовій коаліції. І ні Юлія Тимошенко, ні будь-хто не мають права за це докоряти чи вимагати сліпої, тупої і бездумної покори. Хіба позиція Прем`єр-міністра — це позиція всієї урядової коаліції? Хіба в коаліції є хтось важливіший, а хтось другорядний? Правда в тому, що в найважливіших законопроектах позиція соціалістів в Уряді врахована не була. І це позбавляє будь-кого права докоряти, а тим більше ставити під сумнів нашу громадянську позицію.

І, нарешті, про найважливіше, найпринциповіше. І пані Тимошенко, і пан Зарубінський, і інші критики позиції соціалістів під час розгляду СОТового законодавства живуть ще уявленнями всевладдя КПРС, коли панувало бездумне однодумство. Вимагати такого однодумства, підпорядкування, скажімо, прем`єрським забаганкам в умовах демократії — це означає відроджувати автократію, яка неминуче проростає в тиранію. Олександр Мороз не раз наводив приклад, як соціалісти Швеції, які формують уряд уже більше тридцяти років і привели країну до процвітання, нещадно критикують уряд і прем`єра — лідера своєї партії, і нічого — корона не спала, а критика тільки посилює ефективність уряду. У нас же Уряд, Прем`єр і Президент хочуть бути поза критикою, чути тільки голоси схвалення. Кому і для чого потрібне таке однодумство? Від таких уявлень недовго до пошуку ворогів і відродження кучмізму в його найзвиродніліших формах. Що, власне, вже й робиться. Як просто: півкраїни друзів і півкраїни ворогів. Тільки кому це на руку?

Зрештою, якщо хтось не любить критики, варто дивитися змагання з боксу. Там точно б`ють інших...

Дехто назвав події у Верховній Раді, пов`язані з СОТовими законами, кризою влади. Влади нової. Істина в цьому, здається, є. З одним уточненням: це тільки найбільш гучний прояв кризи, найбільш очевидний. Просто ніхто ще не добрався до її ядра. А ядро в страшному протиріччі: доки все в країні дорожчає і занепадає, Уряд зайнятий руйнацією злодійських схем. Заняття, звичайно, потрібне і благородне, особливо на тлі неприхованого обростання партії і фракції Юлії Тимошенко прилипалами з табору кучмівщини, але колись хтось має зайнятися й реальною економікою з бодай половинною ефективністю зусиль, потрачених на руйнацію злодійських побудов. Поки що ж усе це на рівні заяв, нарад, засідань, ефект від яких — нуль, зате пилу людям в очі — стовпи до неба. Може, й за це хтось образиться? Правду пошукайте на ринках і на столах у людей, тоді ображатись не захочеться. Це набагато ефективніше, аніж диригувати голосуванням у залі.