На провокаціях в рай не заїдеш

Іван БОКИЙ, народний депутат України,

Сільські вісті,

15.07.05

Випад уряду проти парламенту з новою силою нагадав про те, як назріла конституційна реформа для української влади. В умовах повної підзвітності уряду Верховній Раді жодному Прем’єрові і на думку не спало б «воювати» з парламентом. … Такі заяви, як остання кабмінівська, дуже добре пояснюють, чому Юлія Тимошенко так противиться політичній реформі. Її цілком влаштовує необмежена влада. Звідси — і постійне створення конфліктних ситуацій, образу ворога. Якщо зважити, що уряд у багатьох випадках працює вхолосту, що залишається, крім як шукати винних, перекладати свої невдачі на чиїсь підступи?

Середа стала для України днем великого політичного скандалу. Скандалу безпрецедентного: Кабінет міністрів виступив із заявою, фактично спрямованою проти Верховної Ради. Тільки вдумайтесь: уряд, створений парламентом, виступає проти парламенту! Хай нікого не вводять в оману формулювання, в яких ідеться про «спротив, організований керівництвом та кількома деструктивними політичними силами» та про «шанси старого режиму закріпитися в новому парламенті». Адже весь парламент фактично звинувачено в «дискредитації роботи Президента та уряду».

Причина — ситуація з розглядом законопроектів щодо вступу до СОТ, «впорядкування цінової політики на споживчому ринку цукру та м’яса» тощо. До речі, в заяві названо деякі законопроекти, які навіть у Верховну Раду не надходили, наприклад, пенсійні.

Заява Кабміну, ініціатором якої була Юлія Тимошенко, відразу ж дістала гостру оцінку українського політикуму. Природно, не міг не прореагувати на неї і Президент. Віктор Ющенко з Відня закликав утриматися від таких оцінок один одного керівництво уряду й парламенту. «Те, що відбулося, — сказав Президент про події у Верховній Раді, — свідчить, що робота у фракціях, комітетах у парламенті урядом була зроблена недостатньо, чогось не вистачило для того, щоб ефективно аргументувати позицію, зокрема і по 14 законопроектах по СОТ». А чи не це доводили соціалісти на погоджувальних радах і в сесійній залі?

Керівництво Кабінету міністрів обрало, однак, шлях оголошення війни керівництву, а по суті — всій Верховній Раді. Що навряд чи можна вважати розумним, зваженим кроком. Радше навпаки.

Чи можливе в принципі протистояння уряду й парламенту? В демократичній державі — ні. У кучмівській Україні це стало традицією. Негласною. А ось уряд Юлії Тимошенко поклав початок протистоянню гласному. І це погано. Нам, соціалістам — учасникам урядової коаліції, для яких парламентаризм — неодмінна умова демократії, такі речі чужі й незрозумілі. Тому я й заявив, що в демократичних країнах уряд чи прем’єр, який пішов на такий крок проти парламенту, автоматично йде у відставку. І додав: у нас такого не буде. Ми вважаємо цей уряд нашим і зацікавлені в урегулюванні конфлікту, у тому, щоб запобігти урядовій кризі. Тим не менше телебачення й Інтернет оголосили: Бокий вимагає відставки Тимошенко. До речі, після погоджувальної ради нашоукраїнець і представник Президента в парламенті Сергій Соболєв запитав: так що, ваші міністри виходять з уряду? Ох, яке сильне капеересівське однодумство в нашого політикуму, до якої б партії хто не належав! Не згодні з Прем’єром — вимітайтесь!

Ніхто поки що не вимагав і не вимагає відставки Юлії Тимошенко, мова — про усталену міжнародну практику. Ми ще далеко не демократична країна, та й не зацікавлені соціалісти в дестабілізації політичної і економічної ситуації в державі. І так багато дров наламано. А ось нагадати пані прем’єрці про необхідність дотримуватися демократичних принципів у керівництві урядом, відмовитися від авторитаризму, суть якого — як я сказала, так і буде, навіть якщо не моя правота, і треба, і час. Заява Кабміну, ініційована нею, якби у нас були розвинуті демократичні інститути і якби наш політикум мав трохи більше гідності, не був заквашений на бізнесі і корупції, здатна була викликати серйозний політичний конфлікт і навіть кризу. Бо одне — боротися з політичною деструкцією, що викликати заперечення не може в принципі, і зовсім інше — записувати у вороги чи не весь парламент. І з якого це часу, говорячи народною мовою, яйце вчить курку?

Ось так заява уряду, спрямована проти уявної «провокації» в парламенті супроти нього, сама стала серйозною політичною провокацією. Як, наприклад, розуміти твердження, що Президентові не дали виступити у Верховній Раді з проблем СОТ, коли вся Україна слухала цю його промову? Але суть у важливішому. Випад уряду проти парламенту з новою силою нагадав про те, як назріла конституційна реформа для української влади. В умовах повної підзвітності уряду Верховній Раді жодному Прем’єрові і на думку не спало б «воювати» з парламентом. Хоча не це головне. А головне те, що уряд і парламент в умовах парламентсько-президентської республіки пов’язані єдиною відповідальністю. Відповідальністю не уявною і не абстрактною, а цілком конкретною. Перед народом, а не перед однією особою. Такою є європейська управлінська модель, а ми живемо поки що за кучмівською, тоталітарною. Хочемо в Європу, а правимо, як у Туркменистані чи Північній Кореї. Як колись казали, ми за колгосп, але не в нашому селі. Такі заяви, як остання кабмінівська, дуже добре пояснюють, чому Юлія Тимошенко так противиться політичній реформі. Її цілком влаштовує необмежена влада. Звідси — і постійне створення конфліктних ситуацій, образу ворога. Якщо зважити, що уряд у багатьох випадках працює вхолосту, що залишається, крім як шукати винних, перекладати свої невдачі на чиїсь підступи?

Соціалісти налаштовані на позитив, на мирну співпрацю в урядовій коаліції, однак принципово відстоюють інтереси людей, а значить, і держави. Ми не хочемо розколу, але ми хочемо, щоб уряд прислухався до наших пропозицій і проводив продуману, прозору економічну і соціальну політику. Як заявив Олександр Мороз, економічні проблеми повинні розв’язуватися на основі економічних розрахунків, а не політичних провокацій. Не треба відволікати від цих проблем увагу людей штучними конфліктами і звинуваченнями в гріхах, яких не існує. Не у Верховній Раді небезпека для демократії в Україні.

Президент Віктор Ющенко цілком переконано заявив: «Я впевнений, що в парламенті є достатній демократичний ресурс, є досить здорові політичні сили, які можуть цей вибір прийняти». Президент, як бачимо, на відміну від Прем’єр-міністра, не йде в атаку, а настроєний на інтелектуальну ініціативу. Її не може замінити ні кавалерійський наскок, ні безпардонність, з якою уряд накинувся на Верховну Раду.

Звичайно, всі ми вчимося, готових прем’єрів не так багато, але краще змагатися не в образах і звинуваченнях, а у виборі шляхів поліпшення життя людей, виходу України з глухих кутів, у які її завела кучмівщина. Скандали не здатні нікому дати перспективу ні в політиці, ні в життєвих ситуаціях. Що, власне, уже засвідчила суспільна реакція на заяву Кабінету міністрів.