Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  01.05.2026
  Статьи

Версия для печати


Борги наші...

Валентина ПИСАНСЬКА,

Голос України,

08.07.05

Наші урядовці чомусь не враховують, що у фінансових інститутів теж колись закінчуються гроші та є межа можливостей, за якою — крах банківської системи. Чи вони цього не усвідомлюють? Зрештою, чимало з них і самі визнають, що не є фахівцями в галузях, котрі очолюють.

Перший віце-прем'єр-міністр Анатолій Кінах оприлюднив дані: дохід бюджету за чотири місяці порівняно з відповідним періодом минулого року зріс в 1,5 разу, його приріст становить 11,4 мільярда гривень. Тож уряд не має проблем з виплатами зарплати бюджетникам, стипендій, пенсій, допомог — дотриманням соціальних обіцянок Майдану.

Утім, щось заважає кричати: «Ура» уряду народної довіри!» Бо, приміром, поруч з переможною цифрою є ще одна — 48,5 мільярда гривень приросту кредиторської заборгованості. Що більш як у чотири рази перевищує приріст бюджету. Саме стільки заборгували підприємства, організації, установи одне одному та держбюджету. Виходить, він формується не за рахунок зростання виробництва, а за рахунок зростання боргів? Адже з кожної гривні 25 копійок використовується на його поточні потреби.

Але якщо борги так стрімко зростають, то чи спроможні підприємства розрахуватися з банками, котрі надають кредити? Чи не стануть вони безнадійними? Адже потрібно повертати не лише їх, а й 20 відсотків річних. У такому разі це означає, що нинішнє покоління починає жити за рахунок прийдешніх. Досвід наших сусідів: після революції Ленін не визнав боргів царської Росії зарубіжним країнам. Розраховуватися довелося вже уряду Єльцина, щоправда, поки лише з Францією. Інакше ніхто не хотів мати з ним справи. Ми позичаємо у самих себе, що ще гірше. Адже права власності на гроші та ще й з відсотками ніхто не скасовував.

Чи усвідомлюють керівники підприємств, котрі беруть кредити, що неспроможні будуть їх повернути? Мабуть, що так. Але як без них платити зарплату робітникам? Не платити не можна, бо це загрожує штрафом або в'язницею. Утім, як тільки підприємство взяло кредит, то на нього вибудовується черга — податківців, пожежників, інвесторів, акціонерів: кожен хоче забрати своє. «Своє» становить понад 30 відсотків.

Чому мовчать керівники підприємств? Мовчать не всі — чимало намагаються протестувати. В результаті потрапляють до чорних списків неплатників податків, а то й опозиціонерів. Прикладів безліч: варто лише простежити за цією темою в українських ЗМІ...

Тим часом складається враження, ніби уряд винайшов новий спосіб наповнення бюджету — за рахунок кредитування боргів. Але Голландія у XVIII, а Франція у XIX столітті вже пройшли цим шляхом, що на багато десятиліть відкинуло їх в економічні аутсайдери. Тамтешні експерти вважають, що наслідки такої політики позначаються і досі.

Наші урядовці чомусь не враховують, що у фінансових інститутів теж колись закінчуються гроші та є межа можливостей, за якою — крах банківської системи. Чи вони цього не усвідомлюють? Зрештою, чимало з них і самі визнають, що не є фахівцями в галузях, котрі очолюють. Одні називають себе організаторами, інші —політиками, а останнім часом вживається ще й модне іноземне словосполучення: топ-менеджер. Може, «по-нашому» це означає — топити?

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0