Территория свободы слова
Не увійшли, а вступили
Про романтичних ідеологів, непитущих алкоголіків та прочитане між рядками
І.Алексєєв, народний депутат України,
Комуніст,
25.03.05
Хай мене звинуватять у замаху на горбачовський принцип політичного плюралізму, але щодо участі соціалістів у виконавчій владі є лише дві думки. Та, яку висловлює керівництво СПУ, і правильна.
Партія, що декларує у своїй програмі курс на побудову соціалізму, просто не може мати іншого ставлення до буржуазного уряду, окрім опозиційного. Це зрозуміло її електоратові (вже наступного року Соцпартія це відчує), зрозуміло партійному загалу в низах (спантеличення і збайдужіння рядових партійців очевидні вже зараз). Більше того, це розуміють і самі лідери СПУ, а тому намагаються робити хорошу міну при поганій грі.
Це, до речі, їм погано вдасться. Перебігли таки зліва направо, що тут скажеш? Через те й такими невиразними, навіть незграбними видавалися мені аргументи "за", висловлювані у газеті "Товариш". Схоже, такими вони видавалися й керівництву редакції, бо закликала вона на допомогу й водночас на свої сторінки такий ідеологічний авторитет, витого від якого серед українських соціалістів годі й уявити. Цей уже як пояснить, то одразу все стане зрозумілим.
Володимир Кізима... Перелік звань і титулів зайняв би багато місця. Тому зауважимо лише, що в самій СПУ його часом називають більшим соціалістом, ніж Олександр Мороз, і дуже часто — мозком команди, яка розробляла нині чинну програму партії. І ось ідеолог, як мовиться, аж до самих кісток, береться розтлумачити усе в цьому дражливому питанні, а тому так і називає свою статтю — "Чому українські соціалісти увійшли у "владу?" (газета "Товариш", №13, 2005 року).
Як часто перше враження виявляється оманливим! Зізнаюся, заперечувати захотілося вже після прочитання заголовка й прізвища автора. Перші речення тексту теж налаштували на полемічний лад: "Адже виступаючи проти колишньої системи влади разом з "Нашою Україною" і усунувши цю владу, було б непослідовно з боку соціалістів у нинішній ситуації значної народної підтримки нового Президента і уряду не докласти подальших зусиль до трансформації нової влади в народно-демократичну систему".
На язик самі собою просилися саркастичні запитання. Як це разом з "Нашою Україною", що, більше жодна політична сила не виступала проти колишньої системи влади? І відколи це разом з "Нашою Україною", чи ж не приєдналися нашисти до акції "Повстань, Україно!" буквально в останній момент?
Втім, запитання ці залишилися. І автор з інтересом вислухає відповіді на них. А от бажання полемізувати доволі швидко вляглося. Бо сама стаття складена з таких формулювань, які цілком можна трактувати як... завуальовану критику участі соціалістів у буржуазному уряді!
От давайте придивимося уважніше до наведеної вище цитати. Перше, що впадає у вічі, — нема брехливого і заяложеного словесного кліше "рудої" пропаганди про "всенародну підтримку".
Натомість використано більш стриману оцінку — значна народна підтримка. А тепер звернімо увагу на те, що виступали "проти колишньої системи влади", а усунули просто "цю владу". Усе правильно, антинародна система влади залишилася, змінилися лише персоналії. І ми вкотре вигукуємо сакраментальне: "За що боролись, на те й напоролись!".
Втім, Володимир Кізима не зайшов настільки далеко, щоб вигукнути це разом з нами. Що поробиш — партійна дисципліна! Зрозуміймо пікантність ситуації, в якій він опинився. Цілком ймовірно, що все виглядало таким чином. Редакція замовила статтю, такий собі відлуп опонентам за докори у політичній зраді. Відмовитися не личить, статус відомого теоретика зобов`язує, рівно як і статус та авторитет у партії. Виконати завдання дослівно з тих самих причин не випадає — потім буде соромно за написане. Але є ще третій варіант — відкласти набік запропонований темник і спробувати майстерно вийти із скрутної ситуації. Щоб одночасно задовольнити партійне керівництво і редакцію, даючи відповідь на запитання про участь соціалістів у владі, толерантно уникнути небезпеки, образити опонентів, врешті спробувати, хай між рядками, висловити свій особистий погляд на цю політичну колізію. Погляд цей, зауважимо, цілковито позбавлений оптимістичних барв.
Так ми довідуємося, що "...з боку Президента та нового Прем`єра не спостерігалося великого ентузіазму щодо присутності соціалістів біля керма держави, і це позначилося на характері перебігу самих переговорів". Замінивши "переговори" на більш відповідні реаліям "торги", ми почуємо той скрип, з яким входили у владу соціалісти. Текст програми дій нового уряду охарактеризовано такими термінами як невизначеність, декларативність, відсутність системності в розумінні пріоритетів діяльності нової влади. Автор бачить "...цілком реальні ризики, які мають під собою очевидні підстави...". І навіть однозначно стверджує: "Проте "помаранчева революція", незважаючи на всі заклики на Майдані проти "бандитського режиму", сьогодні ще не привела суспільство до необхідного рівня демократії. І є небезпека, що цей процес взагалі може зупинитися, зафіксувавши різні, а то й альтернативні варіанти подальшого можливого перебігу подій".
Але якщо так, то для чого взагалі було сунутися у ту їхню владу? Ми то розуміємо, для чого, та й самі одержувачі владних портфелів — пани соціалісти — добре знають, чого їм там треба. Але як це все пояснить своїм читачам Володимир Кізима, щоб "і вівці цілі, і вовки ситі"? Ось тут він не втримався і на якусь мить став самим собою — романтиком теорії демократичного соціалізму.
От як ви вважаєте, чи можлива народно-демократична влада з тим Президентом, Прем`єром і складом уряду, які сьогодні є, і наскільки реально соціалісти можуть сприяти її формуванню? При авторитарному режимі на зразок кучмівського це було б неможливим. А чим же стало краще зараз? Виявляється, є специфіка нинішньої ситуації. Вона полягає в тому, що політична неоднорідність у лавах "Нашої України", за В.Кізимою, обертається для соціалістів позитивом...
Які є найкращі ліки від романтизму? Прагматизм. У даному випадку йдеться про прагматизм тих, хто прийшов до влади під іржавими прапорами. Вибачимо теоретикові з галузі суспільних відносин те, що він не розгледів суто економічних факторів грудневого виборчого перевороту. Жодної політичної неоднорідності серед нашистів нема, бо не видно там і самої політики. Все відбувається у зовсім іншій площині — площині бізнесу. Тому тут взагалі не можна вести мову про якусь неоднорідність — спостерігається лише невпорядкованість інтересів нових можновладців. Характерний приклад - недавні реекспорті клопоти дружини міністра юстиції. Але, схоже, тут вже вляглося. Мине якийсь час, інтереси перестануть перетинатися так, щоб аж іскрити, впорядкується усе інше. Там, нагорі. А у нас, внизу, що творитиметься?
Є такий вислів — "сп`яніння владою". А ще є рух так званих "анонімних алкоголіків". За їх теорією, навіть "зав`язавши", пияк продовжує бути пияком. Його все одно тягне до чарки, він залишається узалежненим від спиртного. От ви вірите у непитущих алкоголіків? А у чесних мільярдерів? До речі, чого б українським соціалістам, замість виправдовувати свій правий ухил, не зайнятися арифметикою. І вирахувати, так би мовити, сумарну вартість усіх нинішніх міністрів-капіталістів. А вже після того розповідати, "чому".
Прикро, коли романтизм починає зсуватися убік наївної віри у те, що бажане стане дійсним. Якщо ставати на таку позицію, то мимоволі починаються пошуки аргументів на користь бажаного. От Володимир Кізима і згадує багаторазово публічно висловлені заяви про безкомпромісну боротьбу з корупцією, запроданством, про відкритість влади і чесну політику. Далі твердить, що, принаймні, перші слова нових "батьків нації" заслуговують на підтримку. Знову слова... Та де ж врешті хоч якісь конкретні справи?
Що то за революція, якщо вона наступним кроком після своєї перемоги не переводить гасла у практичні рішення? Згадаймо хоча б ленінські декрети про мир і про землю! За дивовижним збігом історичних обставин вони й нині найнеобхідніші. Негайно припинити участь України у чужих війнах! І сказати рішуче "Ні!" загрозі розпродажу рідної землі іноземним та доморощеним товстосумам!
Чи розуміє це Володимир Кізима? Мабуть, таки так. І не лише між рядками. Ось він стверджує: "Олігархи, які підтримали "помаранчеві" події, зробили це не для того, аби відмовитися від своїх надприбутків...". І додає — навпаки, їм потрібна влада, аби посісти місця колишніх монополістів. І нарешті ключова фраза, варта оплесків, — мільйонери потіснили мільярдерів, аби самим стати мільярдерами... Скажіть, як можна після цього запитувати, чому українські соціалісти увійшли у владу? Та нікуди вони по великому рахунку не увійшли. Радше ступили. Вибачайте за непарламентський вислів — в олігархічне лайно!
