Убити революцію

Л.Шовкун,

Україна молода,

19.03.05

Чи відчують хоча б в обласних і районних центрах користь від «помаранчевої» перемоги? Наразі на місцях «демократія» і «демократи» — як за Кучми...

Яка все-таки гарна була в нас революція... Але, змахнувши ностальгійну сльозу, хоч-не-хоч доводиться констатувати: навіть найдосконаліші у світі революції минають, і знову починається мирне, постреволюційне життя. У якому не обійтися без питань на кшталт: «За що боролись?» та природного бажання вчорашніх революціонерів за інерцією схопитися за багнети (розбити намети) й піти в новий бій.

Невже розчарування неминуче? Ми ж бо з вами ще тоді, коли стояли на майданах і мерзнули в пікетах, добре знали, що одразу після перемоги життя малиною не стане, що хабарники в держустановах та судах не перетворяться за одну мить на жертовних безсрібників, а до обіцяних «першими указами» 8-тисячних виплат на новонародженого встигне піти до ясел не один малюк... Зрештою, дев’ятеро людей на Майдані з десяти у відповідь на запитання, навіщо вони там стоять, відповідали: «Не за Ющенка чи Тимошенко — за зміну бандитського режиму».

Саме в цьому чи не найбільша проблема поки ще (за звичкою) нової влади. Адже якщо на найвищому рівні такі-сякі кадрові зміни ще відбуваються (хоча й тут не без гріха), то на місцях щирі й послідовні «помаранчеві революціонери» вже розібрали в аптеках весь валідол, спостерігаючи, як ті, хто вчора за підтримку Ющенка звільняв їх зроботи, «давив» податковою, витискав усі соки, тепер на цілком офіційних засадах залишаються у своїх кріслах. І у відповідь на глузливе «Доборолися?» навіть в очі їм не плюнеш — надто високо. І таких прикладів по всій Україні — тисячі.

Цар ще хороший. Пана б злого поміняти...

Як свідчить опитування, проведене соціологічною службою Центру Разумкова (у дослідженні, яке проходило в усіх регіонах України з 23 по 28 лютого, взяли участь 2012 респондентів віком від 18 років, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%) діяльність Президента Віктора Ющенка повністю або частково підтримує 73,6% громадян. І це при тому, що далеко не всі вони голосували на виборах за Ющенка, який, нагадаємо, набрав 51,99% голосів. Не менш великий кредит довіри має поки що й уряд на чолі з Юлією Тимошенко — його підтримують майже 72% респондентів.

Але, судячи з усього, незабаром ці показники поповзуть донизу. Адже з Опішні чи Перечина до Києва далеко, і судити про те, наскільки вдалими чи хибними є кроки нової влади, місцеві мешканці судитимуть за кроками обласного, а ще більше — районного керівництва. Цар далеко, а пан — близько. Тож навряд чи житель села на Чернігівщині чи містечка на Харківщині відчує, що змінився цар, якщо і пан, і його батіг залишатиметься тим самим. І «центральній» владі, якщо вона справді хоче залишатися «народною», варто звернути увагу на інший показник, зафіксований «разумковцями»: розвиток подій «місцевого масштабу», себто в рідному селі, районі, області, наразі схвально оцінюють тільки 34,4% опитаних. Решта голосів розподілилися порівну між відвертим несхваленням і відвертим нерозумінням того, що відбувається.

Щиро кажучи, з огляду на кількість телефонних дзвінків до редакції «УМ» від читачів, обурених призначеннями на керівні посади скомпрометованих людей зі старої влади, ці цифри видаються не такими вже й вражаючими. Щоправда, повну довіру до облдержадміністрацій висловили тільки 14,6% респондентів, а ще 35,1% підтримують кроки «губернаторів» частково. Якщо врахувати, що це середні показники і є області, в яких задоволених значно менше, результати вельми тривожні.

Велика чугуївська чи перша помаранчева?

Звісно, марно було б сподіватися, що той же Ющенко пильно стежитиме за тим, що відбувається в кожному селі, — нереально це, та й недоречно як для Президента, у якого вагон і маленький возик значно глобальніших справ. Але кадрова політика, як відомо, починається згори. І значить, щось не так у «верхах» помаранчевого «королівства», якщо в різних областях і районах «низи» вважають за можливе триматися однаково хибної лінії.

«Люди ображаються, що голосували за Ющенка, а гасла, ним же самим і проголошені, не працюють. І при владі залишилися всі старі, скомпрометовані кадри»... Анатолієві Кваші, якому належать ці слова, не позаздриш. У своєму рідному Чугуєві, що на Харківщині, Анатолій уже не може спокійно пройти вулицею: обов’язково хтось перестріне й із докором запитає: «Як же так?». «Ми вже не знаємо, що відповідати», — зітхає колишній мер, який на президентських виборах-2004 був довіреною особою Віктора Ющенка та головою Харківського регіонального штабу «Нашої України» й активно переконував слобожан підтримати народного кандидата. І разом зі своєю командою домігся того, що, зокрема в Чугуївському районі, лідера «Сили народу» ще в «дореволюційних» голосуваннях підтримали понад 20 відсотків виборців. Що це означало для затиснутої в лещатах «біло-синього» адмінресурсу Харківщини, можна тільки уявити. Власне, не виключено, що багато хто з чугуївців голосував не так за Ющенка, як за кандидата в президенти, якого підтримував справді народний для міста мер. Але для того, щоб збагнути, що означає постать Анатолія Кваші для Чугуєва, не завадить нагадати про недалеку історію сусіднього з обласним центром міста, де революція розпочалася задовго до загальноукраїнської помаранчевої.

Два з половиною роки тому назва Чугуїв прогриміла не лише на всю Україну, а й за її межами. Події весни 2002 року журналісти недаремно охрестили «великою чугуївською революцією»: тоді на захист обраного ними міського голови тисячі чугуївців не тільки вийшли на вулиці, а й перекрили трасу міжнародного значення Харків-Ростов. А все через те, що законно обраний (точніше, переобраний) міським головою Анатолій Кваша, який успішною роботою на цій посаді так догодив городянам, що за повторне його обрання віддали свої голоси майже 60 відсотків виборців, зовсім не влаштовував районне керівництво. Райдержадміністрацію тоді — і, як це не парадоксально, досі! — очолював і очолює такий собі Володимир Кулик. Це ім’я й раніше (а пан Кулик перебуває при владі вже понад 20 років) змушувало мешканців підопічної йому території бридливо скривитися, а після кількох останніх виборчих кампаній буквально стало синонімом тиску, залякувань та брудних інтриг. Але про роль Володимира Юрійовича у президентських виборах-2004 — трохи згодом.

А у 2002-му саме районний начальник ініціював висунення в мери Олександра Здора, який був значно більше до вподоби навіть не так самому Кулику, як його чи то «другу», чи то покровителю Степанові Гавришу. До речі, Степан Богданович не раз в інтерв’ю та коментарях казав, якщо його вдруге обрали народним депутатом по одному й тому самому округу, значить, є чим пишатися — виправдав довіру виборців... Однак і досі багато хто з Гавришевого «електорату» при згадці про ті вибори здригається. Наприклад, кажуть (і навіть пишуть, як, скажімо, інтернет-видання «Україна кримінальна» в серії матеріалів «Координатор з великої дороги»), що не було в Чугуєві та інших районах, які входять до виборчого округу № 177, підприємства, де б робітникам на зборах не «порадили» голосувати за Гавриша, якщо вони не хочуть стати безробітними.

Узагалі, для чугуївців і їхніх колег по нещастю постать колишнього координатора колишньої більшості, екс-довіреної особи екс-кандидата в президенти Віктора Януковича (перелічувати «екси» Степана Гавриша можна довго) тощо уже якась демонізована. Якщо вірити розповідям знаючих людей (про плітки незнаючих і говорити нічого), Гавриш «тримає» одразу кілька районів. І насамперед — Чугуївський, відомий своїм промисловим потенціалом. Без «добра» Степана Богдановича той же Кулик і пальцем не поворухнув би, а отже, Здора бачити на чолі Чугуєва хотів саме він.

А якщо так, то місцева влада розпочала кампанію, працюючи вже звичними методами. Але ні залякування, ні вмовляння, ні підкупи протеже Гавриша — Кулика не допомогли: народ знову обрав мером Анатолія Квашу, якому справді довіряв і симпатизував. Здор отримав утричі менше голосів. Звісно, такого неподобства «правителі» області стерпіти не змогли. У результаті судової епопеї з вимогами визнати голосування недійсним законно обраного міського голову, який уже виконував свої обов’язки, постфактум зняли з реєстрації.

Планувалося, що мером стане «срібний» призер виборчих перегонів, однак, за іронією долі, Олександр Здор помер від серцевого нападу (як твердять злі язики, сталося це після «жорсткої чоловічої розмови» зі Степаном Богдановичем). Апофеоз маразму завершився призначенням уже розпущеним рішенням міськради виборчкомом на посаду мера третього кандидата, який, відповідно, набрав найменше голосів. І тоді люди, у яких, по суті, відібрали право обирати, вийшли на вулиці. День у день ледве не все доросле населення міста відстоювало свої права й вимагало справедливості — призначення мером обраного ним Анатолія Кваші. Вам це нічого не нагадує?

Чугуївська «революція» зрештою завершилася частковою перемогою місцевого «майдану»: були призначені нові вибори, на яких перемогла помічниця Кваші (сам він, згідно із законодавством, участі у повторних виборах брати вже не міг), у міськраді була сформована «своя», тобто опозиційна до районної влади, більшість... Але хепі-енду не сталося. Та й не могло його бути за умов, коли у країні панував кучмівський режим, за якого кожен близький до «сім’ї» чи просто спритний та небідний гавриш (іваненко, сидоренко, кулик — неважливо) міг безроздільно панувати у своєму «князівстві». «Проквашівську» (сам Анатолій став першим заступником мера) більшість потроху перекупили й залякали, і міськрада знову почала ухвалювати рішення, вигідні самі розумієте кому.

А не захочуть голосувати за Я. — спалимо село!

Але фактична поразка «великої чугуївської революції» команду опозиціонерів на чолі з Квашею не збентежила. Адже вони знали, що мине зовсім не багато часу — і правда переможе, уже в загальнодержавному масштабі. Тому всі сили Анатолій Павлович, який заради цього звільнився з високої посади, та його однодумці спрямували на президентські вибори. А потім, коли у підтримуваного ними кандидата й цього разу спробували нахабно вкрасти перемогу, знову вийшли на революцію. І цього разу, разом з усією «помаранчевою» країною, перемогли. Чугуївці зітхнули з полегшенням: нарешті ненависних «князьків» скинуть і в районі запанує «і правда, і воля».

А ненавидіти того ж Володимира Кулика разом з його високопоставленими покровителями й підлеглими таки є за що. Чого варта вже сама виборча кампанія, під час якої голоси за «правильного» кандидата Я. з людей у буквальному сенсі вибивали. Скажімо, абсолютно «нормальним» явищем були заяви на кшталт «не проголосуєте як треба — спалимо село». У серйозність сказаного Олександром Зачепилом — офіційно приватним підприємцем, який під крилом Гавриша й за сприяння Кулика розпоряджається місцевими заправками, а неофіційно — авторитетом на кличку Заєць — мешканці села Мосьпанове повірили без вагань. І, вочевидь, мали на те підстави. У результаті на 168-й дільниці ТВО №179, яка розташована в Мосьпанові, у другому турі 21 листопада минулого року за Віктора Януковича проголосували 1133 виборці, або 89,5% тих, хто прийшов на вибори. А загалом своїм правом голосу в Мосьпанові скористалися 1265 громадян, при тому, що загалом по даній дільниці зареєстровано... 742 виборці.

Звісно, якби результат голосування по державі, оголошений через кілька днів у оточеному КрАЗами з піском Центрвиборчкомі Сергієм Ківаловим, залишився незмінним, ніхто б на таку «дрібницю» й уваги не звернув — подібних прикладів по всій Україні були десятки тисяч. Але тут сказав своє слово народ, прийшла нова влада (між іншим, при голосуванні 26 грудня на вищезгаданій мосьпанівській дільниці результати були хоча й на користь Януковича, але значно реалістичнішими: з 500 виборців, які взяли участь у голосуванні, за кандидата Я. проголосувало 342, за Ю. — 147), а отже, кожен випадок фальсифікацій і маніпуляцій голосами став свідченням злочину. За який, природно, хтось має понести відповідальність.

Куди прибитися розчарованому «ющенківцю»?

Можливо, десь так воно й сталося. Але тільки не в Чугуївському районі — а це ж лише один із сотень таких прикладів! За словами Анатолія Кваші, незважаючи на те, що порушення, зафіксовані спостерігачами й довіреними особами Ющенка, були колосальними, щодо них і досі не порушено жодної кримінальної справи. Та й це ще не найгірше. Схоже, владу в районі навіть не збираються міняти. І той самий Володимир Кулик, який вичавив із Чугуївщини всі соки, змушуючи керівників підприємств і відомств «народжувати» навіть неіснуючі голоси за провладного кандидата Януковича, за вказівкою якого в околиці нищили все помаранчеве й завішували кожну вільну дірку на паркані портретом усміхненого Я. (про газети, підконтрольні районній владі, взагалі говорити нічого — їхні шпальти займали суцільні осанни «єдиному», якого «обирають» і молодь, і ветерани, і, головне, Степан Гавриш) — той самий Кулик несподівано «став» «помаранчевим»! І тепер не лише, користуючись випробуваними під час виборчих кампаній методами, збирає підписи за те, щоб його залишили головою райдержадміністрації, а й «попередив» усіх: не розслабляйтеся, мовляв, нікуди я від вас не подінуся. «Ми протягом усієї передвиборчої агітації активно підтримували народний вибір — обрання Президентом Віктора Ющенка. І новообраний Президент, і керівник уряду відкрито пообіцяли народові, що жоден чиновник, який порушував закон, не буде працювати у новій владі», — нагадують у відкритому листі до керівництва держави та голови Харківської облдержадміністрації Арсена Авакова обурені цим фактом підприємці Чугуєва. І скаржаться на те, що тепер не можуть пояснити людям, чому районом і досі керує Володимир Кулик. «Просимо вас відповісти нам: варто нам чекати змін на краще чи чиновники, на яких уже «ніде ставити проби», зуміють-таки домовитися з представниками команди новообраного Президента й далі будуть працювати собі на благо?» — запитують підписанти листа. Чи почують вони відповідь?

«Складається враження, що владі не до людей, бо вона заклопотана Криворіжсталлю, «Динамо» тощо. Ми розуміємо, що це дуже важливо, — скаржиться голова фракції «Нашої України» у Чугуївській міськраді Вікторія Токар, — але ж без змін на місцях нічого не буде!».

За словами пані Вікторії, не лише районне, а й міліцейське начальство, і обласний, і всі районні прокурори залишаються ті самі, що й раніше. І при цьому «центральна» влада ще може говорити про якісь зміни?

А поки Володимир Кулик «в оранжевому шарфику» збирає підписи ще й за... створення нової партії влади, себто того, що зараз називається «Народний союз «Наша Україна» (начальнички різного рівня швидко зметикували: хочеш залишатися при владі — вступай у її, тобто влади, партію), Анатолій Кваша у відповідь на докори своїх прихильників, які вже подумують, чи не взятися їм за третю революцію, тільки розводить руками. «Люди вважають, що ми їх підманули, — зітхає Анатолій Павлович. — І найгірше навіть не те, що «януковичівці» кажуть: ага, ми ж вас попереджали! Найгірше, що «наші» починають відходити від Ющенка, і яка сила напередодні парламентських виборів їх «підбере» — невідомо. Не виключено, що на Харківщині великий успіх має партія Євгена Кушнарьова (колишнього «губернатора». — Авт.). Люди дуже розчаровані, що місцева влада залишилася тією самою, а ми ж їм обіцяли світле майбутнє...»

Це, звісно, можна вважати самопіаром, але річ у тім, що сподівання на краще у чугуївців (тобто у переважної їх більшості) й справді пов’язані саме з Квашею. І коли вчорашня опозиція перемогла, вони й думати не могли, що колишній мер не отримає керівної посади. Власне, Анатолій, за його словами, і спробував було «попроситися» на Чугуївську райдержадміністрацію в нового обласного керівника Арсена Авакова. І той нібито й не проти, але каже, що треба рахуватися з думкою Гавриша, поважна ж, мовляв, людина.

* * *

Так і живе невелике, але горде містечко Чугуїв після перемоги помаранчевої революції: потроху розчаровуючись у нових «царях» і втрачаючи надію звільнитися від гніту старих «панів». Так зараз живуть десятки й сотні сіл, містечок та міст. І поки що у нової влади є шанс спинити хвилю розчарування. Для цього зовсім не обов’язково осипати народ золотим чи гривневим дощем: досить для початку виконати свої обіцянки, про, образно кажучи, бандитів і тюрми. Дуже вже не хочеться, аби велика помаранчева революція повторила долю «великої чугуївської»...