СУТІНКИ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ»

Людмила Пустельник (журнал “Україна”),

Слово просвіти (24-30 березня 2005 року),

24.03.05

Звичайна трагедія "післяпомаранчевих" буднів і ще один привід для розчарування новою владою: єдина українськомовна газета в Криму — "Кримська світлиця" — ось-ось припинить своє існування.

Газета, що послідовно відстоює на півострові українську ідею, муляла очі попереднім керівникам, бо підтримувала колишню опозицію. І, як більшість опозиційних видань, сподівалася: ставши владою, опозиція принаймні не відмахуватиметься від тих, що не були "коліщатками й гвинтиками" державної машини з дезінформації про помаранчевих лідерів. Сподівання не виправдалися: попередній владі "Кримська світлиця" була непотрібною з відомих міркувань, новій — не до сентиментів на тему самотнього українського видання у російськомовному кримському морі, скільки б не лунали розпачливі виступи прихильників "Кримської світлиці" про те, що її закриття на тлі перемоги команди українських патріотів, м'яко кажучи, не надто патріотичне... І це в автономії, де статус державної мови суто номінальний, а колір регіону визначається як біло-блакитний зовсім не тому, що сині морські хвилі мають білу піну.

Віктор Качула, головний редактор "Кримської світлиці", розповідає, що звертався з листом до віце-прем'єра з гуманітарних питань Миколи Томенка із проханням про державну допомогу газеті. Відповіді чекав довго, а не отримавши, зателефонував до офісу Миколи Томенка.

— Молодий чоловік повідомив, що листа отримали, Томенко сказав, що немає законних підстав у наданні нам державних коштів.

Минулого року ми з великими труднощами отримали незначні гроші від держави — на папір і поліграфічні послуги. Про оплату роботи працівників не йшлося. На практиці це означає, що зарплатні вони не бачили з листопада минулого року.

З іншого боку, від віце-прем'єра після його гучних заяв про роздержавлення преси інших відповідей на подібні прохання сподіватися важко. Бо й справді — в якій розвиненій демократії існує така архаїка, як державні газети? Спробуй розкажи про таке явище західним колегам, ті довго розпитуватимуть, що воно таке і навіщо взагалі існує. Але, як не крути, саме зараз Україні мали б бути потрібними нечисленні українськомовні газети в російськомовних регіонах. Тим часом механізму роздержавлення державних ЗМІ немає, а перші втрати вже є. Микола Томенко, до речі, в часи свого головування парламентським Комітетом із питань свободи слова та інформації переймався, було, незавидною долею нечисленної української періодики. В інтерв'ю авторові цих рядків нарікав, що її набагато менше, ніж різноманітної російськомовної. Що засилля російськомовної періодики в Україні йде врозріз із національними інтересами. І що давно варто б навести в цій галузі лад. Чи то пам'ять у Миколи Володимировича стала дівочою, чи ще просто руки до всього не дійшли.