Провал по самі апельсини

С.Янцзи,

Україна молода,

12.03.05

Міністр дещо нагадувала Барбі: білява, миловидна, маленька, як лялька, і говорить завченими фразами. Краще б вона співала — музика б ретушувала зміст. А ще я подумала: добре, що так по-панібратськи починається Рік України в Польщі, а не в Росії, а то б стало соромно по самі апельсини. Від цієї думки зробилося ніяково.

Без Вєри Сердючки, але з Оксаною Білозір. Така культурна перспектива Року України в Польщі

Міністр культури Оксана Білозір на міжнародній арені виглядала блискуче — блищали стразові гудзики на чорному піджаку. Вона сиділа в тісному оточенні польських стратегічних партнерів, ліворуч — посол Марек Зюлковський, по праву руку — міністр культури Вольдемар Домбровський. Щільність їх розсадки на прес-конференції з нагоди закриття Року Польщі в Україні унеможливлювала демарш, подібний тому, який пані Оксана вчинила нещодавно на кіностудії Довженка, рятуючись від уваги преси. Коротше кажучи, вона просто не могла встати і піти — заважали ніжки сусідських стільців. Крім того, недипломатично було б зігнорувати концерт Краківського симфонічного оркестру, що починався за 20 хвилин і увінчував дві події в одній — приїзд пана Домбровського і завісу за Роком Польщі.

Ну, я просто попросила розвіяти мої сумніви в тому, що ми абсолютно неготові до Року України в Польщі, який мусить початися з квітня.

Оксана Білозір почала відповідати — з'ясувалося, що вона теж майже нічого не знає. Сумніви ще більше згустилися, коли пані міністр поклялася «показати Україну з помаранчевого боку» і провести конкурс молодих митців за право представляти нашу Батьківщину польським друзям. Вчасність такої відповіді була підозрілою, позаяк Рік України мусить стартувати з квітня. Про це домовилися ще Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський, відкриваючи в київській Опері наприкінці минулого березня Рік Польщі в Україні. Тоді, пам'ятаю, наш «гарант» назвав польського президента своїм другом, а Кваснєвський, не ликом шитий, — взаємністю не відповів. Не знаю, чи згадала цю колізію водночас зі мною й Оксана Білозір, але чомусь вона сумно обмовилася про «спадок старої влади» і про звитягу Майдану.

Чарівну «жертву режиму» поспішив виручити у словесній скруті польський колега. Пан Вольдемар відповів, що Рік України — скоріше, проблема поляків, адже «це нам треба знати, які зали готувати, які виставкові майданчики», і мужньо пообіцяв узяти всі проблеми на себе. Колишній актор пан Домбровський, прикрашений краваткою курчаткового кольору і таким воістину джентельментським вчинком, зворушив навіть мене. Він окинув пані Оксану теплим поглядом старшого брата. Міністр дещо нагадувала Барбі: білява, миловидна, маленька, як лялька, і говорить завченими фразами. Краще б вона співала — музика б ретушувала зміст. А ще я подумала: добре, що так по-панібратськи починається Рік України в Польщі, а не в Росії, а то б стало соромно по самі апельсини. Від цієї думки зробилося ніяково.

А тут інші журналісти почали допитуватися про кошторис, план заходів, інші деталі підступно уточнювали. Оксана Білозір піднесла ближче до очей якийсь папірець і ображеною скоромовкою прочитала штук сім позицій: урочисті вечори з нагоди річниць автора Гімну України Вербицького, композитора Лятошинського, виставка «Козаччина», спільний проект музеїв у Радомишлі та Львові, фестиваль «Лемківська ватра», концерт української музики у виконанні Варшавського оркестру, участь у Сопотському фестивалі, але невідомо, чия участь і коли саме. Ніхто не встиг записати. «Скільки заходів планується?» — по-учительськи запитала я. «Ми працюємо тільки місяць, і ще програму заходів не склали, тому й кошторису немає, але в нас попереду лишається цілий місяць», — по-школярські відповіла міністр. «Двадцять чотири», — гукнув на поміч якийсь голос із боку приставних стільців. «Двадцять п'ять», — поправився голос за секунду. Ви розумієте, що питати про концепцію Року за таких обставин було сутужно, це б виглядало щонайменше як зрада моїй культурній Батьківщині. Я замовкла, розуміючи, що повеземо ми в Польщу пісну риторику Оксани Білозір, якісь похапцем сколочені виставки і задіємо фольклорні сили тамтешньої української діаспори (це щоб дешевше вийшло), а виправданням безтолковості буде брак часу, який разом із силами та інтелектом окремих урядовців виснажила революція.

Утім, так-так, у нас же є море помаранчів, що густо вродили на Хрещатику минулого листопада! «Польща — наш місток у Європу», — нагадала пані міністр. Місток цей ми обіцяємо завалити помаранчами, щоб аж гнувся від задоволення. Не те, щоб у нас більше нічого під руками немає, а просто так думка працює.

Тим часом я встигла довідатися у знайомих дипломатів, що Рік почнеться візитом Президента Ющенка до Варшави, запланованим орієнтовно на 11 квітня. Я пораділа, що Рік України в Польщі має не тільки культурну складову, а й політичну, економічну тощо. А раптом вдасться компенсувати перше другим та третім?