День Перемоги. Пообідаємо з владою?

Валентина Писарська,

Голос України,

11.03.05

Пригощання на Хрещатику для учасників війни — це недалекоглядність урядовців, котрі забули, якого вони роду-племені, чи нова їхня політика?

У день 60-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні в Києві на Хрещатику буде встановлено святкові столи, за якими зберуться ветерани з усієї України та представники влади. Про таку ініціативу Президента Віктора Ющенка повідомив віце-прем'єр Микола Томенко. Він доручив підготувати план заходів, що дадуть змогу "кожному ветерану відчути турботу держави".

Учора Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко оприлюднила, яку саме: безплатне диспансерне обстеження фронтовиків та одержання ліків, лікування, за потреби — хірургічні операції, протезування. Вона повідомила, що ветерани одержать грошову допомогу: інваліди першої групи — 400 гривень, другої —330, третьої — 270 і рішень, учасники бойових дій — 250, члени сімей полеглих учасників війни — 130 гривень. "Вони відчують, шо держава про них піклується", — сказала Прем'єр-міністр.

Не знаю, чому, але таке рішення уряду викликало внутрішній спротив. Не тому, що ветеранам Великої Вітчизняної та "учасникам бойових дій" (цікаво, яких саме дій, а також який зв'язок це має з Днем Перемоги?) нададуть фінансову допомогу, полікують та нагодують на Хрещатику 9 Травня — з коштів, що витрачалися досі на паради. Прем'єр-міністр сказала, що уряд не затверджував сценаріїв святкування, а використав чудову ідею Президента — пообідати з начальством.

Цікаво, чому уряд вирішив, що День Перемоги — це лише вияв уваги до ветеранів, до того ж у такій суто меркантильній формі? Хіба до Перемоги не причетний увесь український, радянський народ? Хіба на фронтах Великої Вітчизняної не полягли мільйони українців — за Батьківщину? Саме так, хоч би кому й не хотілося представити боротьбу з цим мерзенним злом — фашизмом — виключно як справу "поганого" Радянського Союзу. Ми знову намагаємося плюнути у своє минуле?

Так, учасники тих подій живуть бідно. Але чи треба їх принижувати державним обідом на Хрещатику? Вони ж бо сподіваються, що прийдуть на майдани з бойовими нагородами, щоб ними захоплювалося нинішнє покоління. А уряд чомусь вирішив, що пам'ять про Перемогу потрібна лише учасникам війни. А може, вона вже більше потрібна їхнім правнукам — нинішнім молодим людям, котрі дедалі менше знають, що насправді відбувалося у ті страшні чотири роки?

Пригощання на Хрещатику для учасників війни — це недалекоглядність урядовців, котрі забули, якого вони роду-племені, чи нова їхня політика? У такому разі чи треба дивуватися, коли чуєш від молодих людей,

що, мовляв, було б краще, якби тодішні герої не кидалися під танки з гранатами, а здалися у полон: пили б ми тепер баварське пиво...

Колись переможена Німеччина збирає ветеранів із усіх країн, щоб відзначити Перемогу над фашизмом та передовсім нагадати: "Таке не повинно повторитися!" Німцям навряд чи хочеться ятрити старі рани, демонструючи фільми й телепрограми про найжахливіші сторінки власної історії, де вони відіграли таку ганебну роль. Але вони їх показують. Не для учасників тієї війни — для молодих.

А ми... Ми полікуємо ветеранів та видамо одноразово по сотні гривень 9 Травня? Хай заспокояться, уряд їх не забуває...