Территория свободы слова
ОЖИРІННЯ СОВІСТІ,
АБО ПРО БІДНУ ДІВЧИНКУ КАТЮ, „ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ'' ПРЕЗИДЕНТА, НОВАЦІЇ УРЯДУ ТА ПРО ІНШЕ
Ніна Черніченко,
Комуніст,
23.03.05
Бреши, скільки хочеш, і — переможеш. Ось головний постулат колишнього кандидата в президенти. Про виконання обіцянок, виходить, у ті дні його команда не думала.
Цікаво нам стало жити, товариші! Що не день, то разюча новина. То когось уже зняли з новопризначених на високу посаду, то про політичний скандальчик розкажуть, то про страшилки міністра внутрішніх справ повідають. А то ось сама прем'єр-міністр стала на ковзани і повела за собою всіх міністрів. Виявляється, вони вже перевтомилися, їм для зміцнення здоров'я потрібне свіже повітря... Нова влада і дивує, і смішить. А країна чекає. Чекає виконання обіцянок, проголошених на передвиборних зустрічах та мітингах...
Таке довге чекання
Того дня, коли на владному Олімпі ділили, і ніяк не могли поділити, міністерські портфелі, одинадцятирічна дівчинка Катя їхала з Києва в Ірпінь. На роботу. Катина мама, педикюрша, жартома навчила дочку своїй майстерності — мовляв, мало чого може в житті трапитися, можливо, і знадобиться наука. Ще й як знадобилася! Тепер, коли мама вже четвертий місяць лежить у лікарні, Катя заробляє на хліб — і собі, й мамі.
Клієнток у Каті зараз вистачає. По-перше, за роботу вона бере менше, ніж у перукарні, а, по-друге, вона дуже старається. Клієнткам подобаються її ніжні, м'які пальчики. Тому розголос про хорошу дівчинку-педикюршу швидко поширюється. Ось і до Ірпеня дійшов. Клієнтки — забезпечені й пересичені життям. Є серед них, за словами дівчинки, добрі, вони намагаються щоразу почастувати її чимось смачним, а є злі, жадібні. Від тих навіть "спасибі" рідко почуєш.
У школу Катя не ходить із жовтня. Ніколи. Спочатку намагалася поєднувати навчання й роботу, але не вийшло. Стомлювалася, не встигала уроки готувати. Ніколи їй і гратися з подружками... Вона чекає видужання мами, яка переконує її, що життя в країні має незабаром покращитися і вона знову буде вчитися. Катя їй вірить.
...Марія Богданівна І., або просто тітка Маша, жінка з хворими ногами й сумними очима, ось уже кілька днів виходить із простягненою рукою на станцію метро "Арсенальна". На нову "точку". Вона ще не стара, незважаючи на мішки під очима, голова втягнута в плечі, а погляд потуплений — їй соромно від безвихідності свого становища. А доля її, як і тисяч жінок, пішла на злам, коли почалися так звані перебудова і реформи. Вона розповіла мені, що приїхала в Київ з Тернопільської області, де з чоловіком працювала в колгоспі. Вони мали свій будинок, город і жили непогано. Але колгосп розорили, чоловік поїхав на заробітки в Польщу і там загинув. Стало зовсім погано. А тут сестра покликала до себе—мовляв, у столиці знайдуть вони з дочкою роботу, і життя, дивись, налагодиться. Та й негаразди, мовляв, легше разом переживати. Продала Марія будинок і весь свій нехитрий скарб, перебралася в столицю, але життя й тут не налагодила, бо сестра сама з сім'єю ледь-ледь кінці з кінцями зводить.
Пішла шукати роботу, але скрізь, коли вона називала свій вік, розводили руками: "Ми беремо людей до 40, у крайньому разі до 45 років, а вам уже 52...". Була на сьомому небі від щастя, коли вдалося влаштуватися прибиральницею в лікарню.
Але... заболіли ноги, довелося звільнитися.
Довго не могла знайти роботу й дочка, яка має середню освіту, але не має професії. Зараз тимчасово її взяли листоношею.
Інакше кажучи, гроші, виручені від продажу будинку, у Марії незабаром скінчилися. Тепер вона знову хоче повернутися до рідного села, але як поїдеш туди з порожньою кишенею? З пенсії нічого не відкладеш. Ось й вирішила просити милостиню. Соромно, але виходу немає, — сказала вона. — Вся надія на нову владу. Ющенко обіцяв підвищити пенсії першим же своїм указом, ось чекаю... Радіо не вимикаю..."
Вслуховуються в кожне слово дикторів і жителі села Ревбинці Чорнобаївського району Черкаської області, від імені яких написала до редакції В.Р.Михайлик. Вони теж чекають поліпшення свого життя. Бо жити їм уже нестерпно.
Кожні два роки тут змінюється керівник господарства, а пуття... Один ламає, другий будує, третій нову все розвалює, четвертий відбудовує, і так без кінця краю.
Шість років тому тут капітально реконструювали ферму з відгодівлі великої рогатої худоби, витратили сотні тисяч гривень, а приміщення так і пустує.
Ровесниця незалежної України — двоповерхова школа—теж стоїть недобудованою вже 13 років! Тут за проектом має бути плавальний басейн, а поряд — будинок для вчителів, але грошей немає і на школу.
До 1992-го в селі діяла колгоспна лазня. Торік її раптом не просто закрили, а розібрали по цеглинці. Тепер селяни миються в ночвах. "Попливемо в них у Євросоюз", — невесело жартують вони.
Голосуючи на виборах за Ющенка, люди сподівалися на зміну життя на краще і не тільки в цьому селі: майбутній президент так красиво говорив, так багато обіцяв!
Обіцяного три роки чекати?
Насамперед Віктор Андрійович обіцяв видати укази, доповнені відповідними законами, про встановлення мінімальної зарплати і пенсій на 2005 рік на рівні прожиткового мінімуму (зараз, як відомо, він становить 423 грн., для пенсіонерів — 332), а також про підвищення розміру одноразової допомоги при народженні дитини більш ніж у 10(!) разів — на основі того ж таки прожиткового мінімуму! І, як повідомила його прес-служба, Віктор Андрійович навіть підписав проект указу "Про першочергові заходи щодо посилення соціального захисту громадян України", який набере чинності "відразу ж після його вступу на пост глави держави".
До влади Ющенко прийшов. Але, на жаль, укази про підвищення мінімальних зарплати й пенсії, як і про одноразову допомогу матерям при народженні дитини, не з'явилися.
А що ж президент? Невже забув про обіцяне? Ну, хоча б про ці слова, виголошені з пафосом влітку минулого року на Співочому полі в Києві, під час свого висунення кандидатом на пост президента: "Як і всі ви, я, батько 5 дітей, хочу, щоб молоде українське покоління мало майбутнє у своїй країні. Щоб вивести Україну на правильний шлях, нам потрібно одне, тільки одне: чесна, відповідальна й ефективна українська влада". Якщо про ефективність нових правителів говорити поки що ранувато, то про чесність і відповідальність (за їх виконання) можна вже робити висновки.
Проголошуючи красиві слова, Віктор Андрійович, м'яко кажучи, кривив душею. Адже знав, що його обіцянки нездійсненні — грошей у держбюджеті на ці цілі немає. Знав, але брехав. А чому, власне, тут дивуватися? Один із його найближчих соратників А.Гриценко (у недавньому минулому — директор Центру Разумкова, а потім керівник інформаційно-аналітичного напрямку передвиборної кампанії Віктора Ющенка, а нині міністр оборони) в одній з газет тоді говорив: "Обіцяти мало — не оберуть. Отже, доведеться брехати. Усім кандидатам. Більше, ніж звичайно. Коаліції формувати важко, оскільки ділити між учасниками буде практично нічого. За ідею не всі готові боротися".
Отже — бреши, скільки хочеш, і — переможеш. Ось головний постулат колишнього кандидата в президенти. Про виконання обіцянок, виходить, у ті дні його команда не думала.
А ще, як стало тепер усім відомо, була укладена угода між Віктором Андрійовичем та леді Ю., в якій підкреслювалося, що у разі перемоги першого, Юлія Володимирівна стає прем'єр-міністром. Були й інші документи. Йшлося в них про різне — умови розподілу посад, процентною угодою про "сфери впливу" (кадрові питання) та інше. Однак не знайти серед них документів, де б говорилося про поліпшення життя простого люду — про той же розмір зарплати, розмір пенсій, стипендій та допомог. Це для них, мабуть, було не головним.
Ось так. На словах — одне, на ділі — інше.
Щоправда, зараз про обіцяне згадали. Ось-ось, мовляв, і пенсії, і зарплати, і одноразова допомога на дитину збільшаться.
А вже як переймалися Ющенко і Тимошенко тим, що мільйони співвітчизників заради копійчаного заробітку змушені гнути спину на чужині! Це, мовляв, попередня влада гнала їх туди. І обіцяли створити для співгромадян п'ять мільйонів робочих місць.
Зрозуміло, за місяць їх не створиш. Головне — працювати над розв'язанням проблеми невтомно. І правителі "працюють". Недавно раптом читаю: глава палати депутатів Італійської Республіки П'єр Казіні, який побував недавно з візитом в Україні і зустрівся з керівниками країни, пообіцяв сприяти у вирішенні питання щодо збільшення квоти українських працівників, що хочуть трудитися в Італії ("Новини-Україна", 14.02.05). Оце так номер! Якщо нинішні правителі вирішили домовитися про нові квоти для наших безробітних в Італії, виходить, у рідній країні п'яти мільйонів робочих місць довго ще не буде...
І ще про одну обіцянку Віктора Андрійовича. "Влада і бізнес будуть розділені", — повторював він не раз у передвиборній боротьбі, повторює й зараз.
І тут же одного за другим призначає на ключові посади бізнесменів: П.Порошенка, Д.Жванію, Є.Червоненка та ін. Мовляв, я перед кожним поставив умову: передати бізнес в інші руки, або продати. Але ті щось не дуже поспішають розпрощатися з накопиченим.
Та якщо навіть всі бізнесмени при владі передадуть свою власність у руки дружин, дітей, братів чи близьких друзів, все одно вона залишиться під невсипущим оком справжнього хазяїна. Адже для бізнесмена головне — примножувати своє багатство, а не втрачати його.
Тому сумніватися не доводиться: де-юре власність бізнесмена хоч десь і здобуде нового власника, а де-факто залишиться в руках колишніх хазяїв, які займають різні державні посади.
Поки ж бачимо: не клеїться цей розподіл влади і бізнесу.
"Красти будеш"?
"І сам не буду й іншим не дам".
Під речитатив цих слів країна зараз прокидається і засинає. Вони ллються з екранів телевізорів і з радіоточок. А першим їх виголосив і продовжує виголошувати президент. Достатньо було майбутньому губернатору клятвено запевнити, що красти державне він не буде, як тут же затверджувався.
Почалася епохальна боротьба з корупцією. У її рамках В.Ющенко під час своєї поїздки по регіонах заборонив чиновникам ходити на полювання. А ще зажадав від них припинити ходити в лазню. Мовляв, зустрічаєтеся там не з тими людьми, тому й непрозоро вирішуєте підвідомчі вам питання.
Такого ми не чули від жодного з керівників країни!
Скрізь і на всіх рівнях нині тільки й говорять про боротьбу з хабарниками та казнокрадами — навіть Європі привселюдно повідомили. Добрий намір!
На нашій пам'яті не вперше така боротьба починається. За останні 15-20 років ми вже втомилися чути ці заклики. З гасла "Війну — корупції!" починав перебудову Горбачов. Люди, слухаючи його полум'яні промови, не могли відірватися від екранів телевізорів. На доказ своїх серйозних намірів Горбачов видав указ про боротьбу з нетрудовими доходами. І що ж? Подолали тоді корупцію, хабарництво, казнокрадство? На жаль...
Любив поговорити про це і Єльцин — гучномовно і переконливо. Говорили й інші "виконроби перебудови". Не один раз поривався оголосити війну корупції під гаслом "Чисті руки" навіть наш незабутній Леонід Данилович. Та тільки все скінчилося нічим.
Хабарників і казнокрадів не стало менше. Бо самими лише закликами та покаранням двох-трьох казнокрадів цього ганебного і пагубного явища не позбутися. Для його викорінення насамперед треба підняти економіку, добробут людей, приборкати бюрократизм, тяганину, чванство тощо. А цього одним махом не зробиш.
Та президент упевнений: він зі своєю командою доб'ється успіхів.
І скрізь на ключових посадах розставляє виключно "своїх" (у прямому й переносному значенні) людей. "Чесних і непідкупних" - і вірних. Нічого, що не всі професіонали і компетентні в питаннях ввірених їм галузей. Зате віддані.
Ось, наприклад, племінник Віктора Андрійовича — Ярослав — став, на подив харків'ян, заступником губернатора області. Спеціально для нього придумали, за словами губернатора А.Авакова, "принципово новий напрямок в обласній адміністрації — заступник з інвестицій".
Це в колишні часи, щоб досягти високої посади, треба було попрацювати на маленьких. Проявив себе — піднявся на один щабель службових сходинок. І далі — все вище й вите. Зараз цього зовсім не треба. Достатньо вчасно зорієнтуватися, зробити правильну "ставку" на кандидата в президенти, безперестанку метушитися перед ним — і ти міністр.
Згадаймо, як довго і важко розподілялися міністерські портфелі. Цих портфелів виявилося набагато менше, ніж бажаючих ними володіти. І щоб не образити "оранжевих" соратників, інші посади для них пропонувалися на ходу. Хочеш бути віце-прем'єром з питань агропромислового комплексу? Ні? Тоді віце-прем'єром з адмінреформи? Теж не подобається? Ну, а віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу?
Непрофесіоналів, некомпетентних людей на високих посадах чимало. Адже керівні кадри міняються в масштабі всієї країни. А кожному новоспеченому начальнику буде потрібен час, аби ввійти в курс справи, вникнути в проблеми, накреслити плани і шляхи їх вирішення. До того ж перетасування чинуш під ширмою реформ — це ні що інше, як все та ж розстановка "вірних людей". І захисна лінія від грядущої політреформи. Плацдарм для майбутніх виборів до парламенту. А також один зі способів відвернути увагу суспільства від більш насущних питань. Скажімо, від грядущого підвищення комунальних тарифів.
А вже що з людьми робиться!
Ми побачили, як швидко "перефарбовувалися" деякі народні депутати, переметнувшись із однієї фракції в другу, щоб продемонструвати свою глибоку повагу до колишніх своїх опонентів, як дружненько проголосували за нового прем'єр-міністра, "забувши", що ще вчора поклонялися іншому.
Особисто мене вразив Роман Безсмертний. Відгукуючись у кулуарах несхвальне про Юлію Тимошенко, називав її шантажисткою і говорив, що голосувати за неї не буде. Та ось запропонували йому в уряді ненависної йому Юлії Володимирівни посаду віце-прем'єра, і він відразу погодився працювати під началом цієї "шантажистки". Ніби нічого й не сталося! Втім, чому дивуватися? Для людей з ожирілою совістю і душею немає нічого святого, не існує понять про честь, порядність і принциповість.
Ось і Святослав Піскун теж встиг дуже здивувати. Варто було Юлії Володимирівні десь у кулуарах натякнути, що Генерального прокурора не завадило б поміняти, як той вмить закрив усі кримінальні справи і проти самої Тимошенко, і проти всіх обвинувачуваних керівників "Єдиних енергосистем України", серед яких — чоловік Юлії Володимирівни і його батько.
Оце так реакція!
А недавно Тягнибока визнали невинним. Так-так, того самого, котрий закликав боротися з жидівсько-москальською мафією. А виявляється, все це нісенітниця. Івано-Франківський міський суд (ура "оранжевій" Феміді!) задовольнив скаргу депутата Верховної Ради Олега Тягнибока щодо визнання незаконною постанови Івано-Франківської обласної прокуратури від липня 2004 року про порушення проти нього кримінальної справи. Отож, ожиріння совісті, затьмарення її стає поширеною хворобою.
Що нам світить?
І справді, що світить пенсіонерам, студентам, учителям, лікарям? У найближчому майбутньому нічого радісного.
Абсолютна неясність поки що навіть з виплатою надбавок, які старі люди одержують з вересня минулого року. Механізм їх збереження все ще неясний. "Пенсійний І фонд не в змозі профінансувати підняття пенсій власними силами", — вважає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Людмила Котусенко. — Можливо, ця проблема буде розв'язуватися при перегляді бюджету. Поки ж у Пенсійному фонді є 6 мільярдів гривень — їх вистачить на своєчасну виплату пенсій на найближчі чотири місяці". ("АіФ", №5, 2005).
А за словами С.Терьохіна, міністра економіки, до Пенсійного фонду не доходять 15 мільярдів гривень.
Не підвищаться реально й зарплати. Спад в економіці країни, на жаль, триває. Не так давно в Києві відбувся "круглий стіл" на тему "Шляхи розв'язання проблеми "Бюджет-2005": технічні зміни чи радикальний перегляд". За участю іноземців.
Отож, старший представник Міжнародного валютного фонду (МВФ) в Україні Джеффрі Френкс роз'яснив присутнім, що виконувати соціальні обіцянки поки не слід, додавши, що на даний момент не бачить шляхів вирішення створеної в бюджетній сфері України ситуації. А член бюджетного комітету ВР Валерій Асадчев сказав, що уряд повинен виважено поставитися до перспективи підвищення рівня соціальних виплат. Але чому про цю виваженість не говорили під час передвиборної кампанії? В.Асадчев, як член фракції "Наша Україна", міг би дати товаришам цінну пораду. Не дав. І ясно, чому. Повторю сказане вище: не збрешеш — не оберуть — ні президентом, ні депутатом. У цьому вся й заковика. А в наступному році — вибори до Верховної Ради.
"Якщо сьогодні ми підемо на ці популістські кроки, то в 2006 році, про який зараз думають усі політики, ми прийдемо до дуже сумних результатів", — підкреслив Асадчев ("2000", 18.02.05). Ось що основне. Ось про що треба думати в першу чергу.
Тому зараз не до соціальних проблем. Щоб виконати щедро роздавані виборцям на передвиборних мітингах обіцянки, сьогодні треба, щоб реально запрацювала економіка.
Президент і уряд сподіваються на приплив іноземних інвестицій. За попередні 13 років в Україну надійшло лише 6,7 мільярда доларів, не дуже вже й багато. Чи потечуть вони рікою зараз, особливо після того, як почалася масова перевірка законності приватизації підприємств, проведеної при старій владі? Навряд чи.
Великі проблеми у нас у вугільній, металургійній промисловості, та й в інших галузях. Безперервне зростання цін на продукти, товари, послуги, транспорт і тарифи "з'їсть" незначну надбавку до пенсії і зарплати, перетворивши їх підвищення на фікцію.
Отож, схоже, нас, громадяни-виборці, знову обдурили.
