Помаранчеві міфи

О.Кульчицький,

Братство,

02.03.05

МІФ ПЕРШИЙ. Народ сам вийшов на Майдан, було його там кілька сотень тисяч чоловік, акція стала загальнонаціональною.

Це легко спростувати. На Майдані був розгорнутий так званий польовий штаб команди Ющенко для підрахунку голосів. Він же став базою для організації постійно діючого мітингу. Ядро останнього було сформовано саме командою Ющенка - учасників мобілізовували і привозили з регіонів транспортом, що належав до структур народних депутатів від колишньої опозиції. Ці ж структури здійснювали забезпечення життєдіяльності активного ядра, що мітингувало. Щодо масовості, то всі випускники радянських військових училищ знають стандартний розрахунок побудови військової частини або з`єднання на плацу - на одного військовослужбовця потрібен 1 кв. м площі. Якщо сьогодні порахувати всю вільну площу Хрещатика й Майдану, вільні місця, де може стати людина, - максимум матимемо 40 тис. кв.м. Виходить, при ущільненому розташуванні людей максимально на цій території стане 40 тисяч чоловік. І це за умови, що особовий склад нерухомий. Але мітинг був динамічний: одні приходили, інші йшли, тобто люди стояли не у щільному натовпі. А така побудова припускає 2 кв. м на одну людину. Те "людське море", що показувало телебачення, фактично складалося з 20-25 тис. Безумовно, багато тисяч з них прийшли на Майдан щиро, але не стільки за Ющенка, скільки проти всім набридлої влади.

Ще один момент, що спростовує цифру в кілька сотень тисяч чоловік (заступники київського мера навіть конкретизували — 350 тис). Є стандарти забезпечення, встановлені для різних категорій громадян (універсальна категорія - це військовослужбовці). Люди, що не залишали мітинг, перебували в екстремальних умовах, а тому дорівняємо їх до військових. Витрати енергії тут повинні бути не менш 4300 Ккал на добу, тобто на кожну людину необхідно 920-960 грамів хліба. Середня ж норма споживання хліба в Києві - 250-300 грамів на людину (звичайна "цивільна норма").

Але якщо ми говоримо про 350 тис. що мітингують (а називалося, ще й півмільйона), то їм потрібно було майже 340 тонн хліба щодоби – кількість, яку виробляють всі хлібобулочні підприємства столиці за день. Тобто неминуче мав би початися хлібний ажіотаж, що виникає після 5-відсоткового зниження кількості хліба в магазинах. Але цього не сталося: не було і збільшення обсягів виробництва, додаткових ешелонів борошна в напрямку Києва і розгортання дивізіонних польових хлібзаводів, які дають по 16 тонн щодня.

Це ще раз підтверджує: насправді на мітингах були присутні лише десятки тисяч людей, яких столиця реально змогла прогодувати без особливого напруження для себе. Я розумію, для чого лідерам опозиції було необхідно завищувати чисельність тих, що мітингують. І можу здогадуватися, яку вигоду переслідували тут столичні чиновники, - особливо якщо врахувати, що засоби виділялися з міського бюджету під конкретну цифру...

Приведу ще один розрахунок. Закінчується мітинг, площа наступного дня майже порожня. О. Зінченко, виступаючи по телебаченню, каже: "Ми активно допомагаємо тим, хто від`їжджає, організували два додаткових потяги, 40 автобусів".

А тепер підрахуємо: у вагоні — 54 місця, стандартний ешелон -12-14 вагонів, разом 600-700 чоловік, 2 потяги - максимум 1,5 тис. чоловік. Задіяні автобуси — "ЛАЗ" (32 чол.) й "Ікаруси" (42-44 чол.) - ще 1600 чол. От реальне ядро, що постійно стояло біля трибуни (плюс, звісно, київські студенти, але про них - далі). Інші - випадкові перехожі або просто зацікавлені, що не брали активної участі в мітингу.

МІФ ДРУГИЙ. Народ на Майдані виражав свою громадянську позицію.

У жодному відеоряді, у жодній публікації реально не було взяте розгорнуте інтерв`ю у безпосередніх учасників подій, де б вони детально і логічно розповіли, чому вони тут, у чому полягає мета їхнього приходу, чого вони домагаються і якими методами будуть відстоювати свою правоту, як вони планують своє співробітництво з іншими особами, що перебувають на мітингу. У всіх ЗМІ миготіли чергові "політичні конферансьє", що розігрівають аудиторію в перерві між концертними програмами, подавалися виступи окремих ораторів, які тримали масу людей на стандартних слоганах, а для "екзотики" демонструвалися інтерв`ю з підготовленими особами, які мали показати присутність всієї України в центрі Києва.

Насправді те, що відбувалося на Майдані, має більшу проблему для України в плані соціальної психології. Підтримку мітингу і його організацію проводили не стільки адміністративними методами, скільки методами психологічного пресингу. Для цього використовувалися дві технології.

Перша - спосіб введення людини в стан наркотичного сп`яніння. У цьому випадку не треба пов`язувати цей термін із прийомом усередину наркотичних препаратів - це побутовий підхід. Наркотичне сп`яніння - це надлишкове виділення в головному мозку ендорфінів ("гормонів радості"), які приводять до стану ейфорії, оптимізму, відчуття відсутності проблем і т.п. Досягається це також і зовнішніми механічними впливами, наприклад ритмічною музикою з домінуванням ударних інструментів.

Загальновідомо, що молоді люди на дискотеках поводяться, неначе "обкурені", але не тільки під впливом "зкстезі" або алкоголю. Головний фактор впливу - музика, особливо стилі хеві-метал або реп (саме в останньому і була написана "Нас багато, нас не подолати!"), засновані на біологічному сприйнятті людиною коливань зовнішнього середовища.

У психофізіології ще 30 років тому помітили інфразвуковий вплив, що поліпшує стан людини, А є діапазон, що викликає негативні наслідки. 40 років у Японії існує система кабінетів психологічного розвантаження; приходить працівник на 20 хвилин, лягає на кушетку і слухає музику, після чого стає до роботи в стані, ніби після 7-8-годинного сну. Це відбувається тому, що ця музика супроводжується особливим інфразвуковим ефектом, де застосовуються дві частоти - 7 і 8 -одночасно. Саме на цих частотах у людини виробляються ендорфіни у потрібній кількості.

Є інші діапазони, які застосовуються в бойових умовах, - одночасна подача частот 2 і 17. І практично будь-який біологічний субстрат перетворюється на "психологічний кисіль". У СРСР існували бойові установки, які могли таким чином дезорганізувати контингенти супротивника на віддалі 45 км. У США є подібні установки й сьогодні, однак потужність їхнього впливу не перевищує 12 км, а їхні конструктивні особливості не дозволяють використання при стандартній тактиці у фронтовому розташуванні військ. Можна також дати інші частоти, які викличуть порушення здоров`я, стану психіки людини, сильний головний біль, порушення працездатності на місяць тощо.

На Майдані застосовувався саме такий, нічим не відмінний від прийому наркотичних речовин, акустичний вплив. Звучала ритмічна музика. Людина, одержавши задоволення такого характеру, знову й знову хоче бути присутнім на подібній "дискотеці". Виникає типова залежність. Адже у нас сьогодні сформований цілий шар населення, що не знає інших розваг і відпочинку, крім відвідування дискотек. Люди собі це пояснюють по-різному. Але справжню причину вони так і не усвідомлюють - це похід за черговою дозою ендорфіну.

За відсутності музики застосовувався інший метод інфразвукового впливу. Бій барабанів або ударних інструментів можна замінити голосом. Скандуючи слова і фрази по складах, "вистрілюючи" їх з глотки, ми теж створюємо ритмічні інфразвукові коливання. Недолік - дуже мала потужність. Щоб вийти на поріг тих же ударних інструментів, необхідні більша юрба й дружне скандування. Це дає бажаний ефект.

Проте ці прийоми не є основними. Вони, як правило, застосовуються разом з т.зв. нейровербальним (або нейролінгвістичним) програмуванням, званим у народі, як "кодування" або "зомбування". Всі ми живемо за програмами, які називаються "мотиваційні комплекси". Коли потрібно змусити людину поводитися так чи інакше, треба зробити, аби вона увірувала - цей учинок є метою її життя. Важливо, аби вона повірила, що ця думка була сформульована ним самостійно, а не привнесена ззовні. Учасники мітингу на Майдані, особливо ті, хто жив на Хрещатику в нелюдських умовах, уважають, що після 1 січня їхнє життя кардинально зміниться на краще - їм навіяли це. Та невдовзі вони ще скажуть своє вагоме слово тим, хто розтоптав їхні сподівання. Тому що в них завершиться період психологічної стабільності, а далі виникне внутрішня критика - відсутність тих особистих результатів, які повинні бути досягнуті. І такі люди стануть рушійною силою, яка знищить режим махінаторів.

Будь-яка програма, нав`язана людині і не пов`язана з реальним цілями його життя, з реальними його потребами, створює т.зв. "психологічний гнійник", що дуже важко лікується. Прояви - неврастенія, що б`є не тільки по нервовій системі, але й по всьому організму, а також зниження нервово-психологічних процесів (добре всім відомий приклад - школяр-відмінник, що раптом починає погано вчитися).

МІФ ТРЕТІЙ. Захід щиро й безкорисливо підтримав Ющенка винятково в контексті розвитку демократичних цінностей в Україні.

Після подій у Югославії виникла нова геополітична конфігурація в Європі. США планували свої стратегічні операції на Близькому Сході й у зоні Каспію, а прямої підтримки від старої Європи (держави Бенілюксу, Франція й Німеччина) одержати не могли - вони вийшли з-під впливу політики США. Тому Сполучені Штати розробили й реалізовують програму під умовною назвою "Молода Європа".

Основою цієї програми є створення т.зв. ланцюга "центрів периферії" периметром Європи: Лондон - Мадрид - Рим - Стамбул - Варшава. Така конфігурація має на меті ослаблення європейської єдності - щоб наш континент і далі залишався зоною ефективної американської стратегії.

У програми є слабкі місця - вона може бути виконана тільки тоді, коли названі центри є стабільними і перебувають у стабільному оточенні (геополітичні простори повинні працювати в єдиному напрямку, тобто Київ повинен жорстко перебувати у фарватері політики, яка проводиться через Варшаву).

Якщо з колишніми державами варшавського блоку немає проблем, то Україна є дуже складним елементом через свої розміри, чисельність населення і наявність кордонів з Росією. Останній – головна проблема для США. Не тому, що Росія не любить Варшаву, або Москва не любить Вашингтон. Просто у Вашингтона є свої цілі і завдання, а в Москви - свої, а якщо реалізовуються вони на суміжних територіях, конфлікту не минути.

Тому ще на початку 2002 року й була розгорнута операція "Вибори". Легальним її прикриттям стали вибори у Верховну Раду - саме тоді були закладені технології, які нещодавно спрацювали. Сама психологічна операція була розроблена у Форт-Бреге - центрі психологічних операцій США. Виконавчим органом була база Порто (Португалія), де перебуває центр психологічних операцій НАТО. Туди були передислоковані основні управлінські структури, системи зв`язку, групи психологічних операцій. У мирний час там розгорнуті 4 спеціалізовані батальйони, т.за. "психологічних військ". Один задіяний на Ірак, а решта здійснюють "демократичні перетворення" в Україні.

Навіть на події в Румунії відволікався особовий склад, задіяний на українському напрямку. Вони працювали у настільки складній ситуації, що змушені були просто продублювати свої програми (аж до жовтогарячої символіки), навіть не адаптувавши їх до країни.

Румунія - невелика за чисельністю, і фінансово слабка країна. Тому США це вдалося зробити без проблем, хоч і були порушені методики, закони проведення таких операцій. Одна із цих методик стала основою для формування наступного міфу. Унікальність операції психологічного впливу в Україні у тому, що вона була добре продумана, але зараз її автори втратили контроль над процесом. Причина проста - американці не володіють аналізом соціально-психологічного стану нашого суспільства, оскільки ніколи в цьому контексті Україну не вивчали. А через відомі амбіції за принципом; "Навіщо вивчати якихось "аборигенів", - вони ж всі однакові!" От і формуються подання про росіян за Нємцовим, про поляків - за Валенсою, про українців - за Ющенком.

МІФ ЧЕТВЕРТИЙ. Студенти України - щирі прихильники Ющенка.

В Україні були розгорнуті різні суспільні фонди, які мали на меті "допомогти розвитку української демократії". Гроші вкладалися в програми реформування судової системи, управління, на підтримку ЗМІ тощо. Відкритий механізм реалізації здійснювався скрізь: семінари, лекції, заняття з певними категоріями населення. Лекторами й викладачами залучалися штатні викладачі наших вузів, оплата перевищувала навіть їх місячний лекційний заробіток, тому зацікавленість була дуже велика. Крім того, вони могли одержати гранти, якщо забезпечували тій або іншій програмі статус "довгострокової". Та головне завдання було у збільшенні аудитори в рамках певної програми. Якщо аудиторія не росла, його не запрошували на наступний етап реалізації. Адже викладач має певні важелі впливу на студентів через старост, профспілкових активістів, профоргів, які агітують на відвідування таких програм. На таких заняттях не здійснювалася спеціальна психологічна обробка або якийсь вплив - у цьому не було потреби, оскільки переслідувалася єдина мета: негласне соціально-психологічне тестування студентів, виявлення формальних і неформальних лідерів, які могли бути використані в масових акціях. При цьому створювалася дуже приваблива обстановка, у якій люди розслаблювалися, отримували задоволення, було організоване харчування, розваги, а крім того - певні неінформаційні мотивації для відвідування таких занять.

З неформальних лідерів формувалися піраміди мережного маркетингу за принципом: хочеш одержувати гідний заробіток? Матимеш, якщо станеш на чолі тисячі. Це вища форма оплати, вищий рівень. Починають платити з моменту, коли "спаяєш" десятку і станеш на її чолі. Звичайно, це все прикривалося загальнолюдськими цінностями, мораллю, "усім в ім`я майбутнього" держави й кожного окремо. Банально використалася недосвідченість молоді, її слабко окреслена самосвідомість, відсутність власного світогляду, що формується з віком.

Ще один гачок — "у випадку перемоги нашого кандидата ви будете жити, як у США". Для того й вигадані всілякі обміни студентами, щоб побачили, "як люди живуть". При цьому, звісно, ніхто не пояснював, що США виробляють у 4 рази менше, ніж споживають, тобто ще 3/4 необхідного їм поставляється за рахунок більш низького рівня життя, вартості робочої сили, і Америці вигідно підтримувати саме такий баланс, а не будувати реально процвітаючу Україну, Румунію, Сербію...

Тому перші дні, поки команда Ющенко не могла підвезти весь "особовий склад", масовку забезпечували саме студенти. Потім засоби закінчилися. Крім того, підтримка проводилася через адміністративний апарат вузів. Було пряме спілкування ректорів вузів, а також пряма матеріальна зацікавленість виконавчих апаратів - деканатів і ректоратів. Вони не давали команди йти на мітинг. Але помічники деканів говорили старостам груп: вам нічого не буде. А зустрічаючи окремого студента в коридорі, запитували: ти досі не на мітингу?

Це дуже велика фінансова операція. І вона досить успішно проводилася. Подібне зараз Штати намагаються впровадити у Франції й Німеччині - поки що на регіональному рівні. І німці вже починають замислюватися про методи протидії.

МІФ П`ЯТИЙ. Ющенко - лідер нації.

Психотип Ющенко повністю відбитий в анекдоті: "Чим відрізняється Господь Бог від Віктора Андрійовича? Тим, що Господь Бог ніколи не називає себе Віктором Андрійовичем". Ющенко увірував у свою надприродність. Він приходить до народу й звертається до нього, наче "помазаник Божий". Психіатри знають, як це явище називається...

Можливо, цей психологічний злам трапився на тлі серйозної й тривалої інтоксикації - це цілком реально. Але фактом залишається те, що така людина не може й не повинна бути президентом - це вкрай небезпечно для держави і його громадян. Він ніколи не приймав реальних рішень, у нього немає досвіду їхньої підготовки, досвіду організації роботи з командами - завжди за нього це робили інші.

Із психологічної точки зору, Віктор Андрійович - наївна особистість. Класичний тип чоловіка-"дитини". Тільки зараз йому дозволено грати в дуже небезпечні ігри.