«Апасіоната» для Кабінету Міністрів

В.Слєпцов,

2000 (11-17.03.05),

11.03.05

Народ чекає від Кабінету Міністрів конкретної роботи по виконанню передвиборчих обіцянок, покращення життя кожного українця незалежно від того, за кого він проголосував на виборах: за Ющенка чи за Януковича. І я не хочу, щоб колись про нинішню владу розповідали анекдоти, як про любителя «Апасіонати»: «Я не знаю, какой он был человек, но зато как он отомстил за брата!»

З чого ж розпочала перші кроки нова влада?

Головним чинником нової політики було проголошено біблійну заповідь «не кради». Так, Президент, представляючи Верховній Раді і всьому народу новий склад Кабміну і голів обласних державних адміністрацій, сказав, що ці люди, на відміну від їхніх попередників, не будуть красти.

Що ж, це прекрасна і потрібна справа, а найголовніше — «на ура» сприймається електоратом. Але мені здається, що не слід забувати наступну біблійну істину: «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого». Не треба безпідставно і безкарно ображати тисячі державних службовців, які так само, як новообраний Президент, можуть підняти догори руки і сказати: «Ці руки нічого не крали!», і їхній приклад наслідуватимуть не менше представників великого і малого бізнесу. Не можна заробляти собі авторитет на безпідставному звинуваченні і приниженні інших. Це бездуховно й аморально. Це породжує справедливе обурення і протести. І ні в якому разі не веде до примирення і консолідації.

Відразу після призначення міністрів і губернаторів засоби масової інформації один поперед одного почали знайомити народ з новою владою. Все правильно, адже прозорість і відкритість владних дій і подробиці біографій високих чиновників задекларовано ще одним пріоритетом нової влади. Нам з величезним духовним підйомом розповіли друзі, знайомі, родичі, вчителі, які прекрасні і неординарні особистості були в дитинстві та юності, а потім і в зрілому віці нинішні міністри і високі посадовці, яких вони успіхів досягли в навчанні, як достойно вели себе в побуті. Про такі подробиці життя всіми палко улюбленого Леоніда Ілліча Брежнєва та інших членів Політбюро ЦК КПРС ми дізнавалися вже після того, як вони пропрацювали на своїх постах не менше десяти років. А тут, будь ласка, зразу. На те вона і демократія, і прозорість.

Ще із шкільних років я на все життя запам'ятав, як любив слухати Володимир Ілліч Ленін «Апасіонату», як він читав і перечитував «Війну і мир», а найбільшою його провиною, в якій він весь час каявся, був випадок, коли молодий Володя Ульянов ненароком розбив чашку, а потім приховав це від своєї мами. І коли я дивився по телевізору, як члени Кабінету Міністрів вийшли на лід, щоб покататися на ковзанах, у мене на очах виступили сльози.

А ще мене приємно вразило, як міністр внутрішніх справ Юрій Луценко пішов обідати не в генеральський кабінет, а в загальний зал їдальні для співробітників міністерства, про що як про сенсацію повідомили в новинах, і згадав, як мій товариш, якого років п'ятнадцять тому, ще за часів колишнього Союзу, обрали головою колгоспу, перше що зробив — віддав килим із свого кабінету до дитячого садочка, про що тоді також писали всі обласні газети і неодноразово згадувалося на активах.

Зіркова хвороба — це тривожний симптом, панове. А можливо, це спосіб залагодити те негативне враження, яке було в народу, коли він спостерігав, як, будучи в опозиції, нинішні неопозиціонери ламали мікрофони, стрибали по столах, обливали опонентів водою та вчиняли з ними бійки. Вибачайте: «Кто старое помянет...»

Не можу промовчати про ще один крок нової влади — заяви про реприватизацію близько трьох тисяч підприємств. Звичайно, це величезна спокуса вбити двох зайців: безпідставно стягнути гроші для виконання хоча б частини популістських передвиборчих обіцянок і завоювати дешевий авторитет «рыцарей без страха и упрека», які направо і наліво косять ненависних багатіїв. Безперечно, все повинно бути по закону, але коли поступаємо по принципу революційної доцільності перерозподілу власності на користь переможців — це дуже небезпечні ігри. Звичайно, можна виграти, поставити на коліна «чужих» бізнесменів, обідрати їх як липку на користь соратників, але програти війну з бідністю, війну за краще майбутнє України. Хто з інвесторів погодиться вкладати кошти в підприємство, яке через п'ять років можуть відібрати за надуманим приводом? Про це, до речі, попереджають міжнародні експерти.

Пригадую такий випадок. Сільський голова запропонував керівнику господарства придбати аварійне приміщення «без вікон, без дверей», яке залишилося від збанкрутілого заводу, відремонтувати його і використовувати на користь громади. Той погодився і розпочав ремонт до оформлення документів на право власності. Коли ж документи були готові й завершився ремонт, авторитетна комісія зажадала від майбутнього власника суму, яка в п'ять разів перевищувала початкову. Дійшло до того, що покупець збирався знімати вікна, двері й покрівлю. Дякувати богу, здоровий глузд переміг, і відремонтована будівля зараз служить людям і, безперечно, дає прибуток господарю. А могло статися інакше. Хай так не буде на теренах держави. Прислухайтеся, панове, до голосу народу спокійно і виважено. Сприймайте критику і не ображайтеся, бо, як свідчить народна мудрість, на ображених воду возять.