«Справа Гонгадзе»: пошук винуватих чи без вини винуватих

О.Загульська,

2000,

04.03.05

Події останнього часу за участю Генпрокуратури виявляють дивну подібність до подій, що відбувалися наприкінці 2003 року. Найрезонанснішим, безумовно, є розслідування «справи Гонгадзе». Як і тоді, так і тепер чітко простежується невиправдана оперативність та особистісна заангажованість Генпрокурора. А ще неозброєним оком видно спробу захиститись гучними справами від відставки.

Півтора року назад, перебуваючи у Бішкеку, Святослав Піскун заявив про розкриття злочину щодо журналіста і встановлення осіб, які могли його скоїти, та оголошення їх у розшук. Газеті «2000» (5.09.03) він сказав: «Убивці Гонгадзе уже відомі пофамільно, і двоє з них вже біля двох місяців як оголошені в розшук». Виступаючи перед журналістами 8 вересня, п. Піскун ще раз зазначив, що розкриття вбивства Г.Гонгадзе перебуває на завершальній стадії. Безпідставність заявленого тоді була очевидною і довіри не викликала. Тому треба було діяти і демонструвати реальні результати. Схоже, цим скористалися ті, хто найближчим часом хотів бачити висунуте звинувачення у вбивстві Г.Гонгадзе Юрію Кравченкові та Леоніду Кучмі. Головною мішенню був Президент, екс-міністр МВС мав виступити втілювачем волі глави держави.

Судячи з того, що політичною силою, яка не допустила відставки Генпрокурора у парламенті, була «Наша Україна», саме вона підказала Піскуну такий хід слідства в обмін на покровительство, а можливо, й генпрокурорство при президентові Ющенку. Тоді багато говорили, що «нашоукраїнці» прикривають Піскуна для того, щоб він не довів до логічного завершення справу з махінаціями у «Ленінській кузні». Але, гадаю, ця версія хибна. Ця справа не вартує боротьби за Генпрокурора. А висунення звинувачення Леоніду Кучмі досить вагоме, щоб оберігати Піскуна від відставки.

Про те, що такі наміри мали місце, свідчить стаття у «Поступі» (28.10.03): «... як далеко дійде генпрокурор і чи зачепить його слідство найвищих посадовців... Можливо, одного прекрасного дня ми почуємо, як Піскун з екрана телевізора оголосить про відкриття кримінальної справи проти Леоніда Кучми...» До звинувачення Ю.Кравченка підійшли впритул. 24 жовтня на брифінгу заступник Генпрокурора Шокін повідомив, що у справі вбивства Г.Гонгадзе заарештовано генерала МВС О.Пукача, який нібито спочатку організував стеження за журналістом і в день убивства чекав його біля будинку, а потім знищив документи, які містили інформацію про стеження за журналістом. Особливу увагу преса акцентувала на тому, що ГПУ наважилась арештувати найбільш наближену до Кравченка людину. Заохочуючи такі дії, «Високий замок» 25.10.03 писав: «Генеральний прокурор Святослав Піскун налаштував своїх підлеглих на розкриття всіх фігурантів у «справі Гонгадзе», нехай це будуть і найвищі посадовці держави». «Поступ» за 28.10.03 свою підтримку висловив так: «...генпрокурор, керуючись бажанням залишити свій вагомий слід в сучасній історії України та розраховуючи на зміну влади і прагнучи залишитися на вершині політичної піраміди (натяк на плату за поступливість. — Авт.), можливо, почав опиратися тиску і займатися своєю справою».

В.Стретович у цьому ж номері газети з цього приводу повідомив, що Генпрокуратура допитує деяких високопосадовців та певних нардепів у справі про вбивство журналіста. Він висловив сподівання, що найближчим часом після проведення допитів ГПУ назве їхні імена. Прогресом у «справі Гонгадзе» він назвав арешт Пукача.

Інтерв'ю Шокіна висвітлила й газета «Без цензури» за 31.10.03. Нейтральний тон повідомлення (що нехарактерно для «НУ», коли мова йшла про тодішні органи державної влади) свідчить про те, що «нашоукраїнці» були зацікавлені саме в такому розвитку подій, інакше б вони не спромоглися на позитивні оцінки діяльності Генпрокуратури. Не менш поблажливою до тодішньої Генпрокуратури раптом виявилася й львівська преса. Незалежно від реальних успіхів фрази «значний поступ у розслідуванні справи», «ГПУ досягла прогресу у розслідуванні справи Гонгадзе» «під чітким керівництвом Святослава Піскуна» тощо у ній ніколи б не з'явились, якби про це не попросили (вказали, запропонували).

Та всі далекоглядні наміри, які, очевидно, мали знайти завершення у дочасному президентстві Ющенка, провалилися разом з раптовою відставкою пана Піскуна. Справу хотіли поправити, вимагаючи звіту Генпрокурора у ВР вже після його відсторонення від справ. Сподівалися, що ображений екс-генпрокурор вже гарантовано оголосить, що має докази, які підтверджують вину Кучми, або хоча б найвищого керівництва МВС часів зникнення Гонгадзе. І якби не донецькі події, пов'язані з візитом у ці краї Ющенка в минулому році, які перебрали на себе всю увагу ВР, можливо, ці плани були б реалізовані.

За обставин, що склалися, залишалось тільки всіма силами перешкоджати затвердженню Генпрокурором Г.Васильєва, що «нашоукраїнці» наполегливо робили, адже, окрім іншого, виникла загроза виявлення їхньої співучасті у веденні слідства у «справі Гонгадзе» у хибному напрямі. Напередодні затвердження на посаді ВР з'явились дискредитуючі Васильєва повідомлення у ЗМІ.

Нова охоронна грамота

Продуктивність та незамінність Генпрокурора мала підкреслити й поява інформації про банду перевертнів-2. А звільнення на порозі розкриття гучних справ однозначно потрактували б як спробу вищого керівництва країни припинити розслідування. Тому активізація роботи по цих напрямах, вірніше — постійне інформування з цього приводу стало ще однією охоронною грамотою. Причину відставки коментували саме з цих позицій. Зокрема, «Поступ» 30.10.03 з приводу відставки Піскуна писав: «Після нещодавніх дій Генпрокуратури, які значно наблизили розкриття справи Гонгадзе, президент Леонід Кучма не дочекався подальшого логічного розвитку розслідування і своїм указом звільнив генерального прокурора України Святослава Піскуна із посади... Мова йде про нещодавні заяви Генпрокуратури, які демонструють значний поступ у розслідуванні справи Гонгадзе. Наімовірніше, саме ці заяви призвели до різкої критики Піскуна». Це ж припущення 5.02.05 висловило і «Дзеркало тижня»: «Свого часу була поширена версія, що ваша відставка була пов'язана з тим, що ви «надто» просунулись у розслідуванні справи Гонгадзе».

Напевно, саме тому, що між Піскуном та Ющенком вже колись були домовленості, останній ще до інавгурації і навіть оголошення вердикту ВС безцеремонно дозволив собі давати вказівки Генпрокуророві щодо роботи. З інтерв'ю «ДТ» від 5.02.05 випливає, що це сталося «у перший день, коли я став генпрокурором», тобто ще до переголосування 26 грудня. Ющенко вже знав про поступливість Піскуна. Збираючись у Європу, він хотів мати хоча б якийсь результат у «справі Гонгадзе», оскільки запитання на цю тему були неминучі. «У мене була зустріч із генпрокурором, де я висловив бажання, щоб у справі Гонгадзе найближчим часом була поставлена крапка», — повідомив він 25 січня на прес-конференції у Страсбурзі («Поступ», 27.01.05). Зважаючи на обмеження в часі, Піскуну найлегше було дати хід тій справі, якою він завершив свою кар'єру 2003 року, — справі генерала Пукача.

Бажаючи задовольнити амбіції Ющенка («під час наших зустрічей В.Ющенко неодноразово піднімав питання про розслідування справи Гонгадзе»), 14 січня 2005 року ГПУ знову відкрила проти екс-міліціонера кримінальну справу, а вже за тиждень (21 січня) прийняла постанову про його притягнення як звинувачуваного до відповідальності. Цього ж дня на прес-конференції повідомили, що відновлено склад слідчо-оперативної групи, яка вела справу журналіста у часи прокурорства Піскуна. Непростим збігом обставин, очевидно, є й те, що саме 14 січня Міжнародна федерація журналістів закликала В.Ющенка зустрітися з матір'ю Гонгадзе і довести цю справу до завершення. 24 січня Печерський районний суд Києва прийняв постанову про затримання генерала і доставку його в суд та взяття під варту. Того ж дня його оголосили у розшук, виконання постанови доручили СБУ.

Зауважимо, що на страсбурзькій прес-конференції прізвище Пукача Ющенко згадав, а фігуранта іншої справи — ні: «Одна з них (справа. — Авт.) торкається генерала Пукача, друга — я не знаю, яке їй дати формальне ім'я».

Заява Піскуна про готовність справи Пукача до судового розгляду вже тоді викликала сумніви, оскільки невдовзі після відставки Генпрокурора генерала судовим рішенням звільнили з-під варти, взявши підписку про невиїзд. Адвокати тоді заявили, що ГПУ не має доказів провини, а спирається лише на усні свідчення. Справжні ж винуватці знищених документів у справі фігурують лише як свідки. Тоді ж заступник міністра МВС П.Опанасенко сказав, що документи, пов'язані з Гонгадзе, не могли бути знищені за наказом Пукача.

Терміну нового прокурорства Піскуна, а тим більше тижня розслідування недостатньо, щоб довести справу Пукача до логічного завершення. Поспішність щодо підозрюваного очевидна, і вона, найімовірніше, спричинена бажанням Ющенка повідомити європейцям про хоча б якийсь прогрес у розслідуванні вбивства журналіста. Сумнівається у провині Пукача і один з активних учасників розслідування «справи Гонгадзе» Валерій Івасюк. Арешт Пукача він трактує як уявний висновок щодо того, що колишній міліціонер є «дверцятами», які відкриють шлях до замовників убивства («2000», 25.02.05).

До речі, Печерський суд прийняв постанову про доставку Пукача в суд за день до прес-конференції Ющенка, тобто під цю подію. А далі виявилось, що Ющенко не зрадив своїй традиції видавати бажане за дійсне і перед європейцями. Він відзвітував про два передані до суду у «справі Гонгадзе» епізоди, імовірно, знаючи, що мова йде не про розгляд справи по суті, а лише про дозвіл на затримання Пукача. Про це Генпрокурор повідомив пізніше, а тоді змовчав і не поправив Президента, тобто сприяв певній дезінформації української та світової спільноти.

Але чого не зробиш заради формування позитивного іміджу Президента у світі! Надійде вказівка відкрити справу проти Кучми — відкриють. Відповідні натяки Ющенко вже зробив. Коли на тій же прес-конференції його спитали, чи буде суд над Кучмою, він відповів: «Ми можемо перемогти, коли доведемо, що в Україні працює закон — незалежно, чи президент це, чи бізнесмен».

Готовність Президента Ющенка «прославити» себе ще й судом над своїм попередником відразу була сприйнята. Вже 2 лютого нардеп Григорій Омельченко на засіданні ВР подав запит прокурору Піскуну про відкриття кримінальної справи і взяття під варту колишнього президента. Серед звинувачень названо й організацію викрадення журналіста. Вже тоді можна було не сумніватися, що керівництво ГПУ у цій справі виявить неабияку спритність та наполегливість і найближчим часом гладіаторськими боями без правил будуть переповнені всі телеканали.

17 лютого міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що гарантує свободу й звільнення від покарання всім правоохоронцям, які причетні до викрадення журналіста, але безпосередньо не пов'язані з убивством і допоможуть слідству. 27 лютого у передачі «Подробно с Д.Киселевым» пан Луценко сказав, що прізвища тих, хто надасть інформацію, засекретять, щоб не було помсти з боку тих, на кого вони вкажуть. Але ті, хто давав «злочинні» вказівки, знають, кому саме, а отже, визначити осіб, які зізнаються, можна без проблем. Для чого тоді від них засекречувати? Виходить, що прізвища приховають не від замовників та організаторів злочину, а від суспільства. І нам не залишиться нічого іншого, як вірити свідченням осіб, реальність існування яких під знаком запитання. А не під справжніми, а тим більше засекреченими прізвищами можна подати будь-яку потрібну інформацію. Міністр МВС також повідомив, що вже хтось прийшов і дав свідчення. Але в мене є сумніви не тільки в тому, що ці люди (як звільнені від відповідальності та захищені) насвідчили, а й в тому, що вони взагалі були. Адже з огляду на конспірацію перевірити сказане міністром неможливо. Реальних осіб, з якими можна було б поспілкуватися і з'ясувати істину безпосередньо (перевірити виявлене слідством), не буде.

Крім того, важко повірити, що будь-якою мірою причетні до вбивства Гонгадзе особи ще живі, не переховуються і тільки чекають, коли їх спіймають, особливо після того, як знову за винагороду оголосили їхній розшук. За роки, що минули з моменту вбивства, і з огляду на резонансність справи їх мали або «прибрати», або сховати так, щоб ніхто ніколи не знайшов. Якщо вважати, що до зникнення Гонгадзе причетні професіонали з МВД, вони інакше поступити, ніж замести сліди, не могли. Заявляючи про значний поступ у розслідуванні, п. Луценко все-таки сказав, що на організаторів та замовників ще не вийшли. Є лише законспіровані «невинуваті» виконавці чужої злочинної волі.

Гарантії недоторканності правоохоронцям, які мають відомості про вбивство журналіста, надав і п. Піскун. Він також запропонував грошову винагороду за допомогу в розслідуванні зі спеціально створюваного фонду в сумі 5 млн. грн. Додаткової експертизи зазнають і «плівки» Мельниченка.

Розуміючи, що за два місяці слідства, які майже в наказовому порядку визначив Ющенко, Генпрокуратура може не впоратися, п. Піскун, щоб убезпечити себе від чергової відставки, у «ДТ» 5.02.05 висловив сподівання, що справа про вбивство журналіста не стане гільйотиною, яка даватиме змогу Президентові і парламенту здійснювати політичну розправу над будь-яким генеральним прокурором. Для додаткового захисту, як і півтора року тому, пан Піскун знову озвучив тему перевертнів, стверджуючи, що є підстави говорити про існування нової їхньої банди. По першому епізоду (банді Гончарова), на його думку, теж ще не всі виявлені, а серед співробітників правоохоронних органів є чимало її членів. Згуртування колишніх і теперішніх працівників МВС у постійно діючі загони, керовані до того ж чинними міліцейськими високопосадовцями, тоді викликало сумнів. І він був підтверджений 18 лютого, коли Генпрокурор повідомив про арешт 22 осіб з однієї банди. Як виявилось, колишні правоохоронці є лише незначною її частиною, тобто вона не специфічний міліцейський, а класичний варіант українських бандформувань. Більше того, серед її жертв є не лише журналісти, а й правоохоронці. Я особисто не пригадую, щоб останнім часом повідомляли про терор щодо представників масмедіа з боку організованих банд. Тому й це повідомлення п. Піскуна викликає здивування.

Тест на профпридатність

Активізації роботи по всіх гучних справах для порятунку п. Піскуна від відставки замало. Основним чинником його посадової стабільності є особиста відданість Президентові Ющенку та беззастережне виконання його волі. Успіхи на цьому поприщі Піскун уже продемонстрував: закрив кримінальну справу проти Тимошенко, надав нового дихання справі про «отруєння Ющенка», в стислі терміни виявив три тисячі незаконно приватизованих підприємств. Схоже, Генпрокурор став квотою Ющенка у розподілі портфелів силових міністрів. Але якщо Турчинов і Луценко сентиментів до старої влади однозначно не виявлятимуть, то Піскуну ще треба це довести. Зараз у нього випробувальний термін, і зі всього видно, що він докладає значних зусиль, щоб виправдати сподівання. Судячи з публікації Н.Лебідь в «Україні молодій» за 18 лютого, серйозним тестом на профпридатність має стати здатність притягнути до відповідальності у «справі Гонгадзе» Леоніда Кучму. Адже, як зауважує автор: «...уся викладена на цих сторінках апеляція до Ющенка у зв'язку з долею Кучми не веде до того, що президент повинен карати та милувати своїх співгромадян на власний розсуд. Не президентське це діло — Кучму заарештовувати. Є закон. Є ті, хто керується ним при виконанні певних дій. І є інституція, яка виступає наглядачем за дотриманням законності. Це — генпрокуратура». Наразі установа на Різницькій своїми здобутками у цьому плані розчаровує п. Лебідь. Тому скидається на те, що в п.Піскуна один вихід — якнайшвидше відреагувати на натяки і виправляти ситуацію, як це свого часу він зробив у справі Тимошенко. Авторка статті нагадує: «Ющенко вже замислився над кандидатурою Генерального прокурора». Звучить майже так само, як сказала п. Тимошенко перед закриттям кримінальних справ проти неї: «Зараз треба призначати на посади чесних людей, в тому числі нового Генерального прокурора». Але що там воля глави держави, якщо народ біля Секретаріату Президента цього не діждеться. «Невже хтось просив залишити на посаді нинішнього чільника Різницької? Піскун вам на язик, люди добрі...» — зауважує п. Наталя.

Про те, що Піскуну все-таки не довіряють і побоюються, що він може дійти не тих висновків, яких від нього очікують, свідчить інформація, яку 25.02.05 поширили «Версії». За їхніми даними, Микола Мельниченко не погоджується надати свої записи з кабінету Президента щодо вбивства Гонгадзе на експертизу в Генпрокуратуру, оскільки не має до Піскуна довіри, але він готовий співробітничати з керівником СБУ Турчиновим. А які будуть висновки експертиз, зроблені під пильним оком Турчинова, гадати не доводиться. Анулювання результатів дослідження «плівок», одержаних в часи прокурорства Г.Васильєва, поза сумнівом. Недовіру п. Піскуну Мельниченко підтвердив 2.03.05 в інтерв'ю «5 каналу». Цю ж думку в Deutsche Welle висловив і адвокат Лесі Гонгадзе Андрій Федур.

Нові призначення у силових міністерствах вже дали привід думати, що над головами українців навис каральний меч революції. Публікація 18 лютого в рупорі нової влади «УМ» тільки підтверджує це гірке припущення: «...кандидатів на поселення у місця «не такі віддалені» достатньо. Резонів для слідства над ними так само вистачає... Чого бракує — так це доброї волі для того, аби звернути увагу на голови гнилих рибин, яких наразі у кращому випадку хапають за хвіст. Єдине, що можна сказати втішного для всіх нас, так це те, що ще не вечір...»

Події останніх днів свідчать, що за гнилих рибин уже взялися. 1 березня Президент Ющенко заявив, що є всі підстави стверджувати, що вбивство Гонгадзе розкрито.

Та якщо Ющенко тільки натякнув на причетність попередньої влади до злочину, зауваживши, що уряд не мав політичної волі до розкриття вбивства, а лише покривав убивць, то М.Мельниченко в телефонному інтерв'ю «5 каналу» озвучив їхні прізвища — Кучма, Литвин, Деркач і Кравченко. А Газета. Ru навіть висловила очікування з приводу арешту або хоча б видачі ордера на арешт колишнього міністра МВС Юрія Кравченка і Леоніда Кучми.

Проте не всі сприймають поширену інформацію однозначно. Багато експертів та політиків сумніваються у розкритті вбивства, навіть щодо виконавців. Зокрема Віктор Шишкін нагадав, що ще при Леоніду Кучмі п. Піскун заявляв, що безпосередні виконавці вбивства Гонгадзе вже мертві, і посилався на фактичні дані про трупи і про затримання «вбивць убивць». Тепер слідча група знову заявляє, що виконавці вбивства Гонгадзе затримані та дають свідчення.

Проте всі новоявлені свідки повинні пам'ятати й про іншу версію розвитку подій — Г. Гонгадзе вбили з метою дискредитації президента Кучми, усунення його з посади та встановлення в Україні маріонеткового режиму. До неї схиляється й експерт Тимчасової слідчої комісії ВР України з розслідування вбивства Гонгадзе В.Івасюк. На прес-конференції 2.03.05 він сказав, що вбивство Гонгадзе, як і будь-яке інше політичне вбивство, націлене на вищих державних осіб. Мішенню є глава держави: колись — Кучма, тепер — Ющенко.

З огляду на вищесказане, у цієї справи нема перспективи судового розгляду. Адже реальних фактів провини другого президента України не буде, навпаки, можуть виявитись справжні обставини злочину, в розголошенні яких теперішні ініціатори слідства не зацікавлені. Не вірю я, що п. Луценко допустить, щоб право на життя дістала версія, яка спростує підстави для акцій протесту 2000—2001 рр., активним організатором та учасником яких він був. Тому новоспечені свідки з часом виявляться непотрібним баластом, який доведеться знешкодити. Чи хочуть вони такої участі? І чи вартують ті гроші, які їм запропонують, їхнього життя?