Короткий політ тиждень

Товариш (11-14.03.2005),

11.03.05

Всупереч чинному законодавству, вертикаль виконавчої влади в Україні перетворюється на незаконну або таку, що діє всупереч законам і верховенству права.

Тонус активного громадянства, що піднявся за час «помаранчевої революції», не слабне ні на мить, внаслідок чого політична еліта постійно перебуває під пильним оком виборців, політичних експертів і міжнародного співтовариства. Протягом минулого тижня сталося чимало подій, які, на думку експертів Центру досліджень політичних цінностей, може й неспівмірні за своїм значенням і важливістю, проте мають значний вплив на життя країни.

1. Найбільш вражаючою і найрезонанснішою подією тижня, що минув, безсумнівно стала загибель екс-міністра внутрішніх справ генерала Юрія Кравченка. Цей факт вкрай заплутав й без того складну і суперечливу справу навколо вбивства Георгія Ґонґадзе. З одного боку, такий перебіг подій вважають «замітанням слідів» у цій небезпечній і високотаємній справі. Зокрема, народний депутат України і голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Григорій Омельченко припустив навіть можливість існування домовленостей між нинішнім Президентом України Віктором Ющенком і Леонідом Кучмою щодо юридичних і правових гарантій для екс-Президента. З іншого ж боку, розцінюючи загибель Кравченка не як самогубство, а як замовлене вбивство, деякі коментатори пояснюють її бажанням тих, хто устоїть за цією справою, накинути

суспільству зовсім інше розуміння гучного і трагічного скандалу. Тобто суспільство готують до версії, за якою смерть Ґонґадзе стала наслідком надмірної послужливості генерала Кравченка, який невірно витлумачив невдоволення тодішнього Президента конкретним журналістом. Проте в усьому цьому виникає ще один аспект, на якому наголошують політичні експерти та оглядачі. У світлі загибелі Юрія Кравченка - ключового свідка у справі Гонгадзе - переоцінки потребує постать Генерального прокурора Святослава Піскуна. Таким чином, смерть Кравченка може або поставити в цій справі жирну крапку, або ж стати переломним етапом у розкритті жахливих таємниць попереднього політичного режиму.

2. Другою знаковою подією стало створення «партії влади» - «Народного Союзу «Наша Україна» та партизація самого Президента України Віктора Ющенка. Єдину партію, про яку так довго дискутували в середовищі «Нашої України», нарешті створено. Щоправда, за бортом процесу опинилися кілька давніх ідеологічних націонал-демократичних партій. Сам Ющенко у своїй промові пошкодував, що в новоствореній структурі не знайшлося місця для Народного Руху та УНП. Хоча перебіжчиків із цих структур (які, за іронією долі, водночас виявились чиновниками нової влади) вже на з'їзді навіть встигли ввести до керівництва. Сам Ющенко за Конституцією не має права входити до керівних органів політичних структур. Та для нього знайшли шпаринку у вигляді «почесного головування». Список керівників рясніє новопризначеними губернаторами й міністрами, що в свою чергу нагадало скептикам процес формування прокучмівських проектів «партій влади» -НДП та «За ЄдУ». Чи доречні такі аналогії й чи не спокуситься нова влада напряму скористатися зі славнозвісного адмінресурсу, ми побачимо в найближчому майбутньому. Сам Ющенко вразив політикум своїм поглядом на потенційних союзників нової «партії влади». Для Президента бажаними для залучення до блокування з «Нашою Україною» виявилися лише Блок Юлії Тимошенко та Народна партія Володимира Литвина. Про Соцпартію, як ймовірного союзника, Ющенко не сказав жодного слова. Отже, для «партії влади» миліший союз із ще недавно вірнопідданими Кучмі «аграріями», які хутко перефарбувалися в «народних», аніж із послідовно опозиційними до режиму того ж Кучми соціалістами. Це, безперечно, ще не остаточно сформована позиція «Народного союзу «Наша Україна», але є суттєвим приводом для роздумів СПУ над власним баченням стратегії на виборах-2006.

3. Третя ключова подія минулого тижня, яку відзначили експерти Центру досліджень політичних цінностей, засвідчила: українці, відчувши за часів Майдану потенціал і силу громадянського суспільства, активно використовують їх і проти влади, за яку боролися. Точніше, в даному випадку це слід розглядати не стільки як боротьбу проти влади, скільки як боротьбу за Конституцію та верховенство права. «Кадрова кадриль» в Україні ніяк не може успішно завершитися. Черговим етапом у процесі формування нової виконавчої влади став виступ правозахисника Бориса Філатова. За його скаргою від 28 лютого Печерський районний суд м. Києва зупинив виконання Указу Президента України «Про призначення С. Касьянова головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації». Згідно з законом, губернаторів призначає та звільняє з посади Президент Україні за поданням Кабінету Міністрів України. Однак цієї процедури не було дотримано, зі скаргою на що й виступив Філатов. Що це означає? А те, що, всупереч чинному законодавству, вертикаль виконавчої влади в Україні перетворюється на незаконну або таку, що діє всупереч законам і верховенству права. Цю характеристику нової влади також логічно доповнює і справа про сумісництво вищих державних службовців. Отже, за чіткого дотримання законодавства країна могла б опинитися у ситуації повної нелегітимності влади, якби, скажімо, з аналогічною ініціативою (з позовом до суду на законодавчу гілку влади) хтось виступив і щодо депутатів-сумісників.