Декому це запитання може видатися дивним, абсурдним і навіть провокативним. Як це так — народний обранець, «месія», лідер революції і раптом...
Ще є два місяці тому мені и на думку не спало б формулювати таке... Тоді це сприймалося як щось неймовірне. Коли редакторка однієї впливової в Україні газети на круглому столі в редакції запитала у присутніх: «А чи не здається вам, що політика Ющенка буде більш проросійською, ніж політика Кучми?» — це викликало здивовані усмішки гостей. Тепер не викликає.
Справді, Кучма приблизно півтора роки «компостував» мізки Путіну, а Ющенко вже у вересні -2005 року збирається ощасливити Україну наднаціональним керівним органом у Москві, що буде тримати українську економіку, і не лише її, під контролем Росії за допомогою механізмів ЄЕПу.
Дивно, але нині вчорашні супротивники Януковича «стахановськими» темпами заходилися виконувати його програму, забувши власні гасла і заклики на Майдані. Зокрема, В.Ющенко, коли був народним депутатом, стверджував, що ЄЕП — це «зрада національних інтересів України». З точки зору логіки це означає, що той, хто виступає за здачу України в ЄЕП, є самі здогадайтеся хто... А можна ще збудувати класичний силогізм за логікою Аристотеля:
— Той, хто віддає Україну до ЄЕПу, є зрадником національних інтересів.
— В.А.Ющенко віддає Україну до ЄЕПу.
— Отже, В.А.Ющенко... Аристотелівська логіка є залізною, спростувати її практично неможливо, якщо тільки правильними є її складові. А це вже залежить від самого фігуранта. Принаймні, осінь поточного року покаже, чи зрадить Віктор Ющенко Україну, адже саме тоді має розпочатися реалізація його указу щодо «активізації зусиль України з розбудови ЄЕП».
Деякі люди, схильні до обожнення вождів, будуть обурені такою постановкою питання, адже Віктор Андрійович «дуже хороша людина і душа в нього українська». Але хіба поганою людиною був гетьман Богдан Хмельницький? А куди він завів Україну? До Переяслава, що прирік країну на 300 років пропащого часу. А керувався ж гетьман найкращими намірами!..
Щодо української душі... Так, має Віктор Андрійович сентимент до українського селянського побуту, до хаток, вишиванок, бджіл на рідній пасіці та різних інших «ґринджол», але цього явно замало, щоб ефективно керувати найбільшою за територією європейською країною і щоб навіть просто зберегти її на політичній карті Європи. Зрештою, московський сатрап України Постишев під час голодомору теж ходив вулицями у вишиванці і навчився (на відміну від російського посла Черномирдіна) розмовляти українською. Але кому від того було легше?
І хіба таких сентиментів рідного села не мали хлопці з кабінетів на вулиці тоді ще не Банковій, а Орджонікідзе, за часів, коли там працював апарат ЦК КПУ? Дай Боже, щоби не привела нас щира українська душа Президента до путінської «зони».
А в Москві вже оговталися і зрозуміли, як працювати з Ющенком, недаремно ж радники російського лідера схиляли його ще під час президентських виборів-2004 в Україні підтримувати саме Ющенка, бо він, мовляв, «гнучкіший» від Януковича і з ним «легше домовитися». Щоправда, Путін тоді більше дослухався авантюристів типу одеського «казанови» Глєба. Павловського, але тепер усвідомив, хто мав рацію.
Першою фундаментальною спробою адаптувати Ющенка до вимог кремлівської «стайні» була змова російських нафтотрейдерів, коли Тимошенко вже практично на 90% переграла цю публіку, але фронтальна атака на Президента України ще раз продемонструвала, що Віктор Андрійович погано тримає удар, що його не так важко підштовхнути до поступок, котрі межують з вульгарною капітуляцією.
У рамках російського менталітету це буде витлумачено однозначно: тиск на українського Президента є перспективним і продуктивним. Віктор Андрійович сам продемонстрував російській стороні відсутність непохитних переконань і засад, певну «флюгерність» у поведінці. Все почалося з дрібниці, але то така дрібниця, що за певних обставин може мати вирішальне значення. Під час першого візиту Путіна до Києва вже після помаранчевої революції наш Президент продемонстрував як незнання дипломатичного протоколу, так і небажання його дотримуватися: пригадуєте, як він, незважаючи на перекладачів, раптом перейшов під час офіційного виступу на російську мову, пояснюючи це «мовним комфортом» Путіна. По-перше, російська
мова Ющенка, як і його українська, потребує явного покращення, а по-друге, така поведінка нашого Президента дала Путіну з його величезним досвідом кадебіста-вербувальника чіткий знак: з «клієнтом» можна працювати.
Згодом з'ясувалося, що Віктор Андрійович має чимало слабких місць, на які можна тиснути як своїм, так і чужим. Поміж своїх найбільш активно вирішив цим скористатися колишній оберкомсомолець України і голова Ради міністрів Криму Анатолій Матвієнко, який, ще не встигнувши розібратися з усіма кримськими загадками, поквапився публічно запропонувати Ющенку забрати під ще одну резиденцію (крім президентської дачі у Форосі) палац російського імператора Олександра II у Масандрі. І гнівних заяв Президента щодо демонстративного підлабузництва кримського прем'єра ми поки що не чули.
Напевно, доведеться забути і популярне донедавна гасло «Бандитам — тюрми!». Якщо все те, що передбачають деякі занадто прозорливі журналісти, зокрема Володимир Бойко, відбудеться (узгодження призначень керівників силових структур з місцевими «крутими»), то гасло треба буде відредагувати, наприклад, так: «З бандитами — переговори і примирення». Не знаю, чи вдасться Вікторові Ющенку примирити ветеранів ОУН-УПА і Червоної армії, але з бандитами влада, як здається, вже почала знаходити «консенсус». Узгодження через голову міністра внутрішніх справ Луценка кандидатури начальника УВС Донеччини з одіозним Ринатом Ахметовим свідчить, що нові керівники України не поборюють, а шукають порозуміння з кримінально-олігархічними кланами, що намагаються стати важливим елементом «помаранчевої» влади. Ці дії офіційного Києва засвідчують прикрий факт: за спиною і коштом Майдану ті, кого він зробив владою, зраджують його, посилюючи олігархічно-кримінальні тенденції в житті України. Це також посилює сепаратизм, адже контроль (насамперед кадровий!) пана Ахметова над місцевими структурами центральних органів означає, що в Донбасі немає української влади, себто офіційний Київ не контролює всю територію країни.
Навіть ведучий телепрограми «Закрита зона» на 5-му каналі Володимир Арьєв змушений був визнати, що в оточенні Ющенка є люди, які вимагають домовленостей з кримінальними кланами: Звичайно, він не називав прізвищ — ще б пак! Та хіба ми не знаємо, хто контролює 5-й канал? Діяльність секретаря РНБОУ Петра Порошенка стає дедалі небезпечнішою для України, бо, крім усього іншого, порушує порядок управління. Секретар РНБОУ має контролювати питання національної безпеки і координувати діяльність силових структур, але не втручатися в їхню повсякденну роботу і кадрові призначення. Він може ініціювати перед Президентом відставку міністра Луценка, відставку шефа СБУ Турчинова чи міністра оборони Гриценка, але не має права призначати чи знімати їхніх підлеглих: «васал мого васала — не мій васал!».
Отже, чи не набудуть людські слабкості Віктора Ющенка трагічного характеру для України, чи не стане вона заручницею геобізнесових інтересів впливових людей з його оточення, чи не побачимо ми черговий тріумф бандитів — усе це стане зрозумілим уже в наступні два-три місяці. І тоді ми зможемо сформулювати, а точніше, вимовити висновок із силогізму, збудованого за правилами логіки Аристотеля. Дуже хочеться помилитися із складовими. Зрештою, ніхто не позбавляв нашого Президента свободи вибору: Бог створив людину вільною, перед нею добре і зле, що вона візьме, те й буде її...
Территория свободы слова
