Территория свободы слова
СКАСУВАТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ?
або Чому в капіталістичній державі безплатної медицини бути не може
Г.С.АЛЯЄВ, лікар, м.Новомосковськ,
Комуніст,
17.06.05
Не знаю жодного випадку, коли б питання про поліпшення медицини вирішувалося в напрямку збільшення фінансування відповідно до встановленого законодавством України. Більше того, завжди виявлялося, що скорочення чисельності медпрацівників — єдиний спосіб покращити медицину. Ці рішення завжди негайно втілювалися в життя.
Вгадайте з трьох разів, хто більше від усіх стоїть на захисті безплатної державної медицини?
Вгадали? Правильно — лікарі! Саме вони, які постійно бідкаються, що у них найменша зарплата, що держава не хоче по достоїнству оцінювати найпрестижнішу і найважливішу у світі працю, грудьми стають на захист державної медицини. Як тільки починаються розмови про ліквідацію державної медицини і про перехід на приватну практику, саме вони палко наводять численні докази на користь того, що держава повинна, повинна залишити безплатну і доступну медицину для пацієнта!
Дозволю собі ліричний відступ.
У 80-х роках на курсах організації охорони здоров'я викладач проводила ділову гру.
Розглядалося питання, які види медичної допомоги повинні бути безплатними в умовах капіталістичного суспільства. Досвідчені організатори охорони здоров'я наперебій хизуючись
один перед одним і в першу чергу перед симпатичним викладачем, перелічували всі відомі їм види медичної допомоги. Нарешті одностайно зійшлися на тому, що косметична хірургія, венерологія та аборти мають бути платними. Коли перелік був записаний на дошці, викладач поставила запитання: "Все? Можна підвести риску?". Всі дружно погодилися. Після цього вона перекреслює все написане на дошці і говорить: "Медична допомога в умовах капіталістичної держави безплатною може бути, але тільки та, на яку є ГРОШІ!".
Якщо переглянути будь-який бюджет за всю історію незалежної України, можна побачити одну цікаву деталь. Уявіть собі англійського джентльмена, котрий у спідній білизні йде по Пікаділлі. Уявили? А тепер уявіть, що українська державна охорона здоров'я щодня постає перед суспільством в одних підштаниках. Саме в підштаниках, адже фінансування, яке одержувала охорона здоров'я, здійснювалося за залишковим принципом, не наближаючись до передбачених законодавством 10% від ВВП.
Про те, що грошей у держави на охорону здоров'я нема, заявляють усі. Тільки не пропонують реальних шляхів розв'язання проблеми.
Не знаю жодного випадку, коли б питання про поліпшення медицини вирішувалося в напрямку збільшення фінансування відповідно до встановленого законодавством України. Більше того, завжди виявлялося, що скорочення чисельності медпрацівників — єдиний спосіб покращити медицину. Ці рішення завжди негайно втілювалися в життя.
Тому лікарі, не надіючись на державу, діють за принципом: "Хорошого лікаря український пацієнт завжди прогодує". Державна охорона здоров'я давно перетворилася на легальний доступ до тіла, а точніше до гаманця пацієнта.
Багато "реформаторів" пропонують різні Ілюзорні нововведення. Але ж неможливо здійснити трансплантацію чужорідних соціальних структур і, насамперед, державної безплатної і доступної для пацієнта охорони здоров'я, властивої соціалізму в тіло капіталізму, який передбачає мінімізацію соціальних структур.
У масову свідомість втовкмачена ілюзія про те, що коли держава фінансує хоча б частину медичної допомоги, то пацієнт на принципах співоплати зможе одержати повноцінну медичну допомогу. Ця ілюзія підтримується через багатоканальне фінансування (дуже популярний серед організаторів медицини термін) медичної допомоги. На підтримку цієї хибної і шкідливої думки створені численні благодійні фонди, лікарняні каси, платні послуги в безплатній лікувальній установі, страхові компанії. Важливо те, що ці структури, збираючи чималі фінансові ресурси, направляють їх насамперед на своє утримання, а не на реальну охорону здоров'я.
Уявімо собі, що лікарня профінансована на 99% від потреб, тобто все необхідне є, але на 1% не закуплені шприци. Хворому не можуть ввести необхідні медикаменти, які є в лікарні для його врятування, а у пацієнта елементарно (як це часто буває) немає грошей. Хворий помер. Отже, всі 99% фінансових ресурсів витрачені марно. Таким чином, та частина податків, яку суспільство направило на надання медичної допомоги конкретному пацієнту, використовувалася неефективно.
Постає питання відповідальності держави перед конкретним платником податків.
Як говориться, що з воза у вигляді податків упало, те в державі пропало. Вам ще популярно пояснять, що ваших податків не вистачає не тільки на надання медичної допомоги, а навіть на зайвий листок в історію хвороби.
Тому жодна людина при здоровому глузді не буде викликати головного лікаря і вимагати від нього належну за статтею 49 Конституції України пацієнту — платнику податків медичну допомогу, а лайнувшись подумки, піде...
Чи платити, якщо є гроші, чи помирати, проклинаючи лікаря, якщо грошей немає.
Але в чому винен перед пацієнтом лікар з пре-словутою клятвою Гіппократа?
Що можна взагалі говорити про можливість одержання медичної допомоги в Україні, якщо при злидарській зарплаті, котру одержують медпрацівники, фінансування медицини здійснюється лише на 30—40% від встановленого законодавством рівня?
Прокуратура України весною 2004 року спробувала "покарати" Мінохоронздоров за те, що цифра бюджетного фінансування, на рівні 10% ВВП, визначена законодавчо, не була закладена в державний бюджет. Паралельно була проведена широкомасштабна перевірка охорони здоров'я, яка закінчилася тим, що знайшли "козла відпущення" — нещасного дільничного лікаря в якомусь селі. І все...
Це свідчить про те, що в умовах капіталізму не може існувати галузь (а охорона здоров'я є саме такою галуззю), котра знаходиться поза дією відомої формули "товар — гроші — товар". Ось чому так хочуть витруїти з нашої держави безплатну медицину реформатори.
Але чи така вже вона погана, як про неї говорять? У "Дзеркалі тижня" (№51 від 18 грудня 2004 року) було опубліковане інтерв'ю з американським професором сімейної медицини Ігорем Галярником. Наведу дослівно його слова: "Ми дуже хотіли б запровадити в США національну медицину, таку, як була раніш у вас, оскільки саме така модель забезпечує доступ усім громадянам до медичних послуг. Америка щорічно витрачає 1,7 трлн. дол. на охорону здоров'я". (6 296 дол. США на душу населення,
яке має страховку). Для довідки —10% з 300 млн. громадян США не можуть собі дозволити придбання медичної страховки.
Не будемо з'ясовувати, чому в США, котрі мають розвинуту страхову медицину ("блакитна" мрія наших реформаторів), де витрати на охорону здоров'я в тисячі разів перевищують наші витрати шановний професор мріє про медицину, від якої ми вперто відмовляємося.
Спробуємо зрозуміти, чому ідея про загальну безплатну і доступну для пацієнта охорону здоров'я не була реалізована в США. Головною причиною є те, що США як типовий представник капіталістичного світу не можуть дозволити собі зробити державною політикою найважливіше право людини — право на життя.
І знову цитуємо професора Ігоря Галярника: "Америка щорічно витрачає 1,7 трлн. дол. на охорону здоров'я. Це значно більше, ніж будь-яка інша держава в світі. Але, на жаль, основна увага при цьому приділяється страховому полісу, а не проблемам пацієнта. Хоча заради справедливості повинен сказати, що за законом усі лікарні, крім приватних (яких більшість), не мають права відмовити в допомозі пацієнту, котрий до них звернувся, про це навіть написано на дверях медичних установ". В Україні за правилами акредитації лікувальних установ також біля кожного медкабінету має знаходитися виписка з 49-ї статті Конституції України про безплатність і доступність медицини.
В результаті лікарі опинилися між молотом і ковадлом: кримінальною відповідальністю за неможливість якісно виконати свою роботу і практично повною відсутністю необхідних для надання медичної допомоги коштів, обумовлених значним, 70-процентним дефіцитом ресурсів від визначеного державою рівня фінансування медичної допомоги! Як у такій ситуації можна допомогти хворому?
Для розв'язання проблеми нам пропонують "лібералізацію" медицини. Вона відбудеться через приватизацію лікувальних установ державної і комунальної власності. В результаті лікарі, медсестри та інший персонал мають стати суб'єктами товарно-грошових і правових відносин.
Що це дасть пацієнту? Пацієнти (не всі, а лише працюючі офіційно), по-перше, одержать страховий поліс, який, щоправда, не буде їм гарантувати повноцінної медичної допомоги, а, по-друге, повинні одержати (необов'язково) зниження прибуткового податку на суму страхового медичного поліса.
Що зміниться у взаєминах лікаря і пацієнта? Кожен із них зможе розраховувати на конкретне юридичне регулювання, а також захист своїх інтересів у суді.
Як бачите, про життя і здоров'я навіть не йдеться. Все переходить у грошову площину.
Держава ж позбудеться відповідальності за життя і здоров'я громадян, повністю перекладаючи цю відповідальність на них самих. Для цього скасують статтю 49 Конституції. У новому варіанті статті 49 Конституції України замість формулювання про безплатність і доступність запишуть, що "громадяни України мають право користуватися послугами лікувальних установ на підставі наявних у них страхових полісів, а лікувальні установи несуть відповідальність перед пацієнтами в межах, визначених цими полісами.
Чи подобається вам, шановний читачу, такий шлях?
Якщо ж буде вибраний шлях державної медицини, то питання про необхідність обов'язкового медичного страхування (ОМС) знімається саме собою. У протилежному випадку, залишивши незмінним прибутковий податок, з якого сьогодні на місцевому рівні фінансується медицина, замість того, щоб добавити гроші в медицину, органи місцевого самоврядування швидко позатикають "податковими" грошима "дірки" в бюджеті, які, з їхньої точки зору, є більш важливими, ніж медицина. Пацієнт же платитиме двічі. Прибутковий податок залишиться, і буде збільшений податок (на їх величезну "радість") із власників підприємств.
Тому в збереженні існуючої системи зацікавлені і власники підприємств, і самі медики, адже в цьому разі до нашої галузі дійде на 10—30% коштів більше, ніж при введенні ОМС.
Стан української медицини викликає запитання: скасувати не можна залишити? Від того, де буде, і чи буде взагалі поставлена кома, і вирішуватиметься питання безпечної праці і гідної оплати лікарів, життя і здоров'я пацієнтів.
На жаль, багато "реформаторів" не розуміють, що будь-які перестановки всередині системи без докорінних змін економічних відносин приведуть нас до обставин, влучно описаних Криловим: "А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь".
Для вирішення питання про життя і смерть необхідно змінювати капіталістичну систему на соціалістичну. Тоді будуть розв'язані всі наболілі проблеми не просто медицини, а охорони здоров'я як системи життя народу.
