Не дає спокою вищому керівництву держави квартирне питання. В усій його, так би мовити, широті. В.Ющенко ділиться із пресою глибокими роздумами: яка з резиденцій гідна його заселення? Як її "понаціональніше" упорядкувати? Аби кожен, кому пощастить переступити поріг президентських хоромин, відразу зрозумів, що то є — "моя нація".
Але це все в майбутньому. А сьогодні Віктор Андрійович, сидячи на валізах у колишньому кучмівському лігві, прикрашає службовий побут як може. Антикварними комодами позаминулого століття й новоробними парсунами козака Мамая вкупі з неідентифікованими пресою гетьманами. Переїжджати поки нікуди. Поміркуйте самі: Маріїнський палац в однойменному парку — XVIII століття, архітектор Бартоломео Растреллі — гадючник, по влучному зауваженню ясновельможного поселенця. А президент наш, за його ж публічним самовизначенням в Донецьку, не пастух гусаків. У гадючнику жити не збирається. Там же, через площу — комплекс Мінздорову.
Начебто б і підходить. Тим більше, знавці кажуть: квартирувало в ньому колись Удільне відомство російського імператорського двору, комуняками смердіти не буде.
Знову ж у парку можна пасіку поставити, пару волів круторогих завести й віз чумацький — для національного колориту. Але й тут свої проблеми. Не виселення бюрократів від медицини — ці виселяться бігцем, як миленькі, і не вартість реконструкції палат з пристойним євроатлантичним ремонтом. На оплату цієї безневинної витівки вже черга формується з меценатів-бізнесменів. Чи то з тих, хто у свій час недоплатив за прихватизовані об`єкти, чи то, навпаки, — з тих, хто готовий навіть переплатити. Тільки б допустили. Проблеми інші. По-перше, гуляючи по парку, народ буде у вікна президентської кухні зазирати. Тут вихід є: тимчасово-постійний залізний паркан начебто б у зв`язку з реконструкцією пейзажу зі стилізацією під вашингтонський Білий Дім. Будови, що не до вподоби — знести. У радіусі ста метрів муха не пролетить. Складніше, по-друге: будуть мозолити державне око наметові пікетники від Суркіса—Януковича та інших платоспроможних жертв помаранчевої революції, що надійно облаштувалися посеред парку. Безумовно, найбільш доречним виглядав би переїзд президентської родини і його особистого Кабінету — Канцелярії в Крим. Нібито тимчасово, до осені. Тільки не у вагончик — будку на тих шести сотках, що Віктор Андрійович виявив бажання прикупити на конкурсних засадах (!!). Не визначена ще ділянка та й не сформований склад достойних учасників тендеру. Очевидно в руслі підготовки цієї епохальної події енергійні президентські куми щосили шерстять землі на Південному узбережжі Криму. Заодно ревізуючи колишні імператорські палаци й дачі членів Політбюро ЦК КПРС. Преса ворожить: яким же буде вибір богорівного президента? Чи то Масандрівський палац, і чи то Лівадійський? Або скромніше: Воронцовський? Достеменно відомо поки одне: уже показана здоровенна дуля росіянам, що зазіхнули на дачу Й.В.Сталіна. Нібито під кримську резиденцію свого президента. Розмріялися! Ще б і колишню дачу Л.П.Берії затребували! Мало їм бази ЧФ у споконвіку українському Севастополі. В.А.Ющенко в сталінській дачі жити, зрозуміло, не буде ніколи. Але наших націонал-демократів хлібом не годуй, дай тільки зайвий раз у російські щі плюнути. Ходять чутки, що існує проект: відкрити по факту злочинно незаконного продажу росіянам сталінської дачі кримінальну справу, із викликом на допит у Генеральну прокуратуру України російського прем`єра. Так би мовити, українська відповідь на російську "справу Тимошенко". Отут то генпрокурор С.Піскун, нарешті, себе покаже!
А з-за чернігівських лісів наступає чорна хмара нових напастей. Підступні північні сусіди планують із 2006 р. підвищити ціни на газ для України до європейського рівня: 160 дол. США за 1000 куб.м. Точно в 3,2 рази. Але це — завтра. А сьогодні їм заманулося отримати гроші за давненько вже прибраний українськими газовиками до рук російський газ в обсязі 8 млрд. куб.м. Як сказав поставлений новою владою черговий глава "Укрнафтогазу", ніхто цей газ не крав, ідуть "переговори про взаєморозрахунки" з російським "Газпромом". Ціна взаєморозрахунків — від 400 до 800 млн. дол. США на користь росіян. Традиційно — за всі часи суверенної України — збитковий "Укрнафтогаз" після цих взаєморозрахунків надійно очолить список найбільших боржників бюджету. За махінації з російським газом черговий раз розрахується маленький українець. Як свідчать ЗМІ, головний нафтогазовик України пропонує підняти тариф на побутовий газ на 25% вже у 2005 р.!
Більш ніж імовірне підвищення ціни на імпортований газ у наступному році обернеться для української економіки вагомими втратами. Арифметика тут проста: зі споживаних за рік близько 72 млрд. куб.м природного газу Україна добуває біля 19 млрд. куб.м, імпортуючи 53 млрд. куб.м. От ці 53 млрд. куб.м і можуть подорожчати на 110 дол. США за кожну тисячу кубометрів. До тридцяти мільярдів гривень ляжуть тягарем на кволу економіку України. Наслідки — зростання внутрішньої ціни на газ, на електроенергію, у т.ч. подальше збільшення тарифів на газ й електроенергію для побутових потреб, підвищення вартості послуг транспорту й зв`язку і т.д. Можуть помінятися цифри, але не тенденція. Як говорив предтеча наших нових вождів: процес пішов! Увійшла Україна до ЄС, та не з того боку, і ніякі домовленості В.Ющенка з турками й казахами від цього не врятують. Не говорячи вже про Туркменбаші, що давно скаржиться на ошукування з боку українських комерсантів при розрахунках українськими товарами за туркменський газ.
А тепер спробуйте пригадати, скільки демонстративно антиросійських акцій уже встигла провести нова влада. За кволою ширмою першого закордонного візиту В.Ющенка до Москви і його присутності на параді Перемоги. На догоду заокеанському дядечку й особистим, надто завищеним, амбіціям нашого президента. Приміром, метушня навколо балтійсько-чорноморської "дуги демократії" із зазіханням на інтереси Росії в Грузії, Закавказзі, Придністров`ї й т.д. А чого варте жонглювання неоковирною трубою Одеса— Броди! До цього пам`ятника кучмівській багатовекторності наше керівництво притягло за вуха і поляків, і казахів (із застереженнями мудрого Н.Назарбаєва — треба ще з Росією порадитися). А тепер вже й турок. Зупинка за малим: знайти реальну нафту, мільярдні інвестиції і танкерний флот. Зате врятуємо Європу від російської нафти! А хто ж урятує маленьких українців від нового витка цін і безпросвітного зубожіння — прямого породження непрофесійної внутрішньої й зовнішньої політики помаранчевої влади?
Цього року Росія вже пішла на поступки Україні, переглянувши порядок формування вартості сирої нафти, що надходить на українські (за географічною ознакою) нафтопереробні заводи. Ціна поступки — біля одного мільярда доларів США. Тепер таке навряд чи повториться, навіть якщо В.Ющенко піднесе В.Путіну в дарунок колишню дачу Й.В.Сталіна вкупі з Лівадійським палацом. Так що готуйтеся, люди, розплачуватися за антиросійську політику влади зі своєї кишені.
На відміну від президента Юлія Володимирівна такими дрібницями, як імператорські палаци, не переймається. І з росіянами привселюдно не скандалить, скоріше — навпаки. Невтомно зміцнює вона свої владні позиції все новими деклараціями турботи про благо народне. Тепер от обіцяє вирішити квартирне питання. Питання, як говориться, має місце. Дві цифри: за свідченням Держкомстату, кількість родин і самотніх громадян, що одержали житло за рік, зменшилося в суверенній Україні проти "комуно-тоталітарної" УРСР у десять разів. Маючи глибоку підозру, що цей показник включає котеджі й вілли нових українців, наведемо ще пару цифр із офіційної статистики різних років. У радянські часи, скажімо, в 1989 р. — ще при конституційному закріпленні провідної й керуючої ролі Компартії України — в УРСР із 325 тисяч зданих квартир тільки 83,2 тис. або 26% було побудовано за рахунок коштів громадян або в кредит. Та ще 9% — за кошти житлових кооперативів. Шістдесят п`ять відсотків житла — 212 тисяч квартир — у 1989 р. громадяни Української Радянської Соціалістичної Республіки одержали безкоштовно. Зараз відомості про безкоштовне житло в офіційній статистиці просто відсутні. Вочевидь, тому, що дуже вже вони непривабливі.
Л.Кучма у своєму останньому посланні про ситуацію в країні в 2003 р. стверджував, що за 2000 — 2002 рр. безкоштовно одержали житло 86 тис. родин або 17,3% від усіх новоселів. Це третина того, що давала Радянська влада за один рік. Квартирна черга рухається темпами півтора відсотка черговиків за рік (при Радах—10%). Неважко підрахувати, що одержати житло "свіжому" черговикові світить через 66 років. Та й ця можливість суто теоретична, бо плани уряду Ю.Тимошенко передбачають інший порядок. Судячи з документів, поданих до Верховної Ради, у 2006 р. уряд має намір забезпечити "досягнення істотного прогресу в забезпеченні громадян житлом та поліпшенні умов проживання... запровадження програм іпотечного довгострокового будівництва житла для громадян". Відкинемо двозначне формулювання довгострокового будівництва житла, заглянемо в корінь задуму — іпотечного. Іпотечне кредитування — під заставу землі, нерухомості визначає, що споруджуване житло стає власністю громадянина тільки після виплати його повної вартості з урахуванням банківських відсотків. В Україні сьогодні цю форму пропонує ряд банків, але широкого поширення іпотека не досягла. На думку експертів (щотижн. "2000" №22 (272) відношення обсягу іпотечного кредитування до ВВП у нас мінімум у 20 разів нижче, ніж у країнах, що розвиваються. Причина зрозуміла — низькі доходи населення. Вартість рядової двокімнатної квартири без опорядження на стадії початку будівництва — 40 тис. доларів США і більше. При мінімальному—антиінфляційному —$ відсотку за кредит (6%) і нинішньому курсу гривні за 10 років треба виплатити не менш як 323 200 грн. Дві тисячі шістсот дев`яносто чотири грн. щомісяця. Фактичні доходи населення за даними Держкомстату у розрахунку на одну особу у квітні 2005 р. становили 442,5 грн. 46,9% цього розрахункового багатства — соціальна допомога, субсидії в т.ч. — 18% у натурі (?). Чистого заробітку на душу маленького українця припадає всього 42,2% або аж 182 грн.
На родину із трьох чоловік — 546 грн. на місяць.
Для кого ж ця іпотека?
За оцінкою згаданих експертів дозволити собі іпотечний кредит може родина, що має річний доход, еквівалентний 20 тис. дол. США й вище. Висновок ясний: зарплату треба підвищувати, як того не один рік вимагають комуністи. А не морочити голови довірливим людям обіцянками нових милостей. Дешеве м`ясо, доступний бензин, пам`ятається, Ю.В. уже обіцяла, тепер от іпотека замайоріла: для тих, у кого доходи вищі за офіційні президентські і прем`єрські.
І ще одна "нова" урядова ініціатива. У вищезгаданих документах вискочила теза — про адресну допомогу, знайома до болю по злочинницьких намірах колишнього уряду пограбувати пенсіонерів і пільговиків. Тоді комуністам вдалося провалити ці наміри. Сьогодні міцніючі позиції в складі т.зв. єдиної команди В.Пинзеника, наганяють невеселі думи. "Український Гайдар", переконаний ринковик-фундаменталіст, він багато років активно штовхав соціально-економічну ситуацію в Україні до теперішньої ями. Сьогодні саме він уособлює фінансово-економічну політику уряду Ю.Тимошенко.
На рішення квартирного питання В.Ющенка це впливу не справить. А от так милим (на словах) президентському серцю маленьким українцям на цьому світі про нове житло мріяти нічого.
Территория свободы слова
