Прощавай, безплатна медицина?!

Я.Каненська,

Комуніст,

08.06.05

Введення страхової медицини, хоч як би нам розписували її переваги, означає остаточний і безповоротний відхід від медицини безплатної. І невдовзі спілкування лікаря і пацієнта відбуватиметься за принципом: "Є гроші на страховку — лікуйся. Немає — йди собі тихо помирати!"

Нещодавно уряд вустами Юлії Тимошенко обрадував народ заявою, що потрібно докорінно змінити існуючу в країні систему охорони здоров'я. Хтось за усталеною звичкою зрадів, хтось схопився за голову. Адже абсолютно неясно, чим це обернеться для звичайного пересічного українця. Тим більше, що плани новоявлених медреформаторів прямо-таки вражають можливими неприємними наслідками.

Закрити "зайві" лікарні! Скоротити "зайві" кадри!

Схоже, саме цього хочеться міністру охорони здоров'я Миколі Поліщуку, який недавно повідав про наполеонівський план ліквідувати обласні, районні та відомчі лікарні. Сам по собі план далеко не новий, адже подібні положення вже входили в концепцію розвитку охорони здоров'я населення України, розроблену ще в 1993 році Львівським медичним університетом. Цю концепцію ніхто так і не наважився втілити в життя, надто вже радикальні там були пропозиції.

Сьогодні ж усі ці зміни з примарних прожектів можуть перетворитися на справжнісіньку повсякденну реальність. Що ж це значить?

Будуть закриті обласні, відомчі, районні та міські лікарні, які нібито дублюють одна одну. При цьому значна кількість медпрацівників опиняться на вулиці, а ліжкомісць у лікарнях стане вдвічі менше. Погодьтеся, перспектива однаково лякає як лікаря, так і пацієнта. Що ж пропонується натомість?

На базі розформованих установ хочуть створити лікарні, котрі діляться за принципом інтенсивності медобслуговування. Тобто клінік невідкладної допомоги при гострих станах, і планової допомоги при хронічному захворюванні. У цих же лікарнях відкриють спеціалізовані відділення, наприклад, пологові, інфекційні, закривши при цьому "непотрібні" установи такого профілю.

Протиріч тут дуже багато. По-перше, якщо реформа покликана поліпшити умови праці лікарів, чому потрібно жертвувати медичним персоналом, позбавляючи його роботи? По-друге, чи можна взагалі говорити про "непотрібність" спеціалізованих клінік, де працюють лікарі, компетентні у певній патології, а отже, які надають якіснішу медичну допомогу?

По-третє, де взяти чималі кошти на такі зміни (треба думати, з кишені рядових платників податків, тобто нас з вами)?

І, нарешті, найважливіше: за яким принципом будуть розподіляти пацієнтів у ці нові клініки? Уявіть, що допомога потрібна негайно, а лікарі довго вирішують, який ви пацієнт — "гострий" чи "хронічний". Тривожить і грядуще скорочення місць у лікарнях.

Адже вже сьогодні для того, щоб потрапити в стаціонар, потрібно, незалежно від стану, чекати кілька тижнів, а за щастя вважається милостиво і далеко не безплатно виділене головлікарем ліжко в коридорі. Що ж тоді буде після реформування?

Як бачите, запитань виникає безліч, але всі вони чомусь залишаються без відповіді. Адже думка народу, заради блага якого нібито й затіяли епохальне "перекроювання" медицини, нікого не хвилює.

Лікуйте нас, лікуйте... Ми застраховані!

Обов'язкове медичне страхування не за горами. Це зрозуміло і зі слів усе тієї ж Юлії Володимирівни, яка досить туманно пояснює необхідність даного нововведення тим, що "зараз переважна більшість українців не може купити якісні й ефективні ліки, оскільки не має на це достатніх коштів". Щоправда, говорячи про направлені на благо людей зміни, пані прем'єр чомусь упускає одну важливу деталь: як же бідні українці, котрі не можуть дозволити собі нормального лікування, зможуть оплачувати страхові поліси.

Крім того, викликає сумніви й те, як проходитиме лікування за пресловутою страховкою на практиці. Уявімо реальну ситуацію. У денний стаціонар однієї київської поліклініки приходить група людей з одного підприємства, де медичне страхування співробітників уже є обов'язковим. Ці люди просять лікаря прописати їм усі потрібні і не дуже процедури, так би мовити, оптом. А на запитання, навіщо їм це потрібно, відповідають: "Але ж страховка пропаде, якщо ми її до кінця року не використаємо! Тому, лікарю, лікуйте нас від усіх хвороб, а то витрачених грошей шкода!". Приголомшеному лікарю нічого не залишається, як лікувати...

Так відбувається сьогодні не тільки в Києві. Схожий варіант запропонували і жителям Дніпропетровська, де кожен мешканець віком від 1 року до 70-ти може тепер обзавестися страховим полісом на суму від 500 до 5000 грн. Щомісячні внески в середньому складають 15 грн. І знову ж таки, якщо людина не захворіла протягом строку дії поліса, внески її пропадають. Крім того, є й інший нюанс — обмеження за віком. Якщо ви старші сімдесяти, на допомогу й не розраховуйте. Не виключено, що так буде і при введенні обов'язкового страхування.

І, нарешті, найголовніше. Введення страхової медицини, хоч як би нам розписували її переваги, означає остаточний і безповоротний відхід від медицини безплатної. І невдовзі спілкування лікаря і пацієнта відбуватиметься за принципом: "Є гроші на страховку — лікуйся. Немає — йди собі тихо помирати!".

Замість післямови

...Жінка з ринку, у якої я постійно купую овочі, скаржиться мені на головний біль. Я пропоную їй таблетку. "Ні, — махає руками вона. — Я їх тепер не п'ю. Он наша Юля говорить, що у нас ліки підробні!"

Моя співбесідниця, як і багато інших людей, сліпо вірить в усе, що "наша Юля" говорить і робить. І кожне нове починання "оранжистів" зустрічає неначе манну небесну. Навіть якщо воно в підсумку обертається проти людей.

Цинічно користуючись цим безмежним, бездумним "кредитом довіри", влада робить усе, що їй хочеться. Чи не час отямитися? Адже сьогодні у нас потихеньку відбирають найголовніше право — право на життя і здоров'я.