Відтінки помаранчевого

Леонід ШУЛЬМАН, доктор фізико-математичних наук,

Свобода (21-27.06.2005),

21.06.05

Останнім часом спостерігаємо, що нова влада, попри численні запевнення у протилежному, не є єдиним цілим, яке б об’єднували спільна ідеологія й спільні прагнення. Нещодавно з ефіру зникло радіо НАРТ. Здавалося б, станцією більше, станцією менше, — яка різниця? Проте подія ця — свідчення підкилимної боротьби у правлячому таборі.

Чому зникло радіо НАРТ?

Власник цього радіо оголосив тримісячні канікули. А далі НАРТ переходить у музичний формат, транслюватиме новини Бі-Бі-Сі, Німецьку хвилю та радіо “Свобода”, а журналістам запропонована інша робота. Тож нема чого журитися? Ні, панове, є! В Україні практично відсутнє радіомовлення. Замість нього — радіопопсування. Звучить переважно російська попса, блатні пісні разом із рекламою, котра дуже часто дратує.

Колись було радіо “Континент”, яке муляло очі режиму Кучми. Після кількох спроб апаратуру “Континенту” таки конфіскували, а його керівника Сергія Шолоха змусили виїхати за кордон. Тоді й виникло радіо НАРТ. Та йому дали частоту в діапазоні, якого немає на більшості імпортних приймачів. Проте люди почали купувати апаратуру з розширеним FM-діапазоном спеціально, щоб слухати НАРТ, на якому підібрався високопрофесійний колектив радіожурналістів.

Важко переоцінити роль НАРТу під час помаранчевої революції. Разом із 5-м каналом НАРТ був єдиним правдивим джерелом інформації, справді чесною хвилею. І ось революція перемогла. Опозиція стала владою, а колишня влада — опозицією. Чесна хвиля залишається чесним джерелом. І не тільки інформації, а й засобом підвищення загальнокультурного рівня своїх слухачів.

Та насуваються нові вибори. Тут, на мою думку, у власника НАРТу і виникають сумніви. А що, коли редакція мовлення НАРТу забажає залишитися чесною хвилею і працюватиме об’єктивно й неупереджено, як завжди? А якщо журналісти відмовляться виконувати вказівку лити бруд на тих, на кого вкаже власник? А коли біля мікрофону НАРТу опинятимуться гості з “небажаними” поглядами? Якщо мої здогадки правильні, то поведінка власника стає зрозумілою. Оголошується “мат” у кілька ходів. Перший — припинення радіомовлення на канікули. Другий — переведення журналістів до іншого ЗМІ. Третій — закриття НАРТу на УКХ під приводом переходу на FM-діапазон. Четвертий — відновлення мовлення з повністю або частково зміненою редакцією, а також повністю зміненим стилем мовних програм. Приклад такої еволюції демонструє інший “герой” помаранчевої революції — 5-й канал ТБ.

Проаналізуємо причини цих дій.

Політична палітра помаранчевих

Слухаючи виступи лідерів антикучмівського фронту з трибуни Майдану, всі бачили, що помаранчевих об’єднує лише бажання будь-що позбутися режиму кучмістів і не допустити до влади його спадкоємця Януковича. В усьому ж іншому було чимало різних, іноді діаметрально протилежних політичних та економічних концепцій.

Кучмізм без Кучми

Перша група прихильників Ющенка, певно, найчисленніша і найвпливовіша, — це ті, які бажали б збереження кучмізму без Кучми. І, звичайно, без деяких крайнощів. Вони охоче погоджуються мати Україну без політичних вбивств. Їх задовольняє Україна без того, щоб акули великого біляурядового бізнесу, вдаючись до типово рекетирських засобів, безперешкодно і безкарно “ковтали дрібну рибцю” — від малого бізнесу до бізнесменів-мільйонерів. Вони страждали також і від урядового рекету, тож раді його позбутися.

Проте прихильники кучмізму без Кучми зробили свої капітали за часів Кучми і дуже часто в лавах кучмістів. Їхнє коріння — в “прихватизації”, тому вони зацікавлені в можливості й надалі вести її, і в недоторканності “прихватизованої” власності. Вони зацікавлені у зменшенні податкового тягаря, а також у пільгах для власного бізнесу. Питання національної свідомості і патріотизму для кучмістів-без-кучми другорядні. Вони здебільшого байдужі до національної ідеї, охоче йдуть на співпрацю з будь-яким іноземним капіталом, якщо це обіцяє прибутки, навіть коли співробітництво завдає шкоди національним інтересам України.

Кучмісти після поразки на президентських виборах почали активно перебігати до лав ющенківців. І не дивно, бо ідеологічно кучмісти мало чим відрізняються від кучмістів-без-кучми в таборі нової влади. Від обох цих груп чуємо істеричні зойки проти реприватизації та ренаціоналізації. Колишні кучмісти і помаранчеві кучмісти-без-кучми однаково схильні до антисуспільного підприємництва.

Націонал-демократичні гуманітарії

Другий відтінок помаранчевого кольору демонструє гуманітарна національно-демократична інтелігенція. На першому плані для неї — питання національної символіки, української мови та культури, відновлення історичної правди та історичної справедливості (наприклад, стосовно вояків ОУН-УПА). Націонал-демократи виступають за європейський вибір та прозахідну політику, за вступ до НАТО та ЄС. Але ця група прихильників нової влади, попри наявність у своїх лавах людей з економічними дипломами, виявляє неабияке науково-технічне та економічне невігластво, а часто й відверту аморальність.

Міністр юстиції Роман Зварич, який донедавна називав себе професором Колумбійського університету, — яскравий приклад того. Інший приклад глобального невігластва — новоявлений “корифей усіх наук” віце-прем’єр Микола Томенко.

Науково-технічне невігластво помаранчевих націонал-демократів має наслідком наукофобію, недовіру до власного науково-технічного потенціалу, невміння ним користуватися, намагання ліквідувати сферу науки. Помаранчеві націонал-демократи свято вірять, що економіку нам збудують іноземні інвестори, а також місцевий малий бізнес: хімчистки та крамнички, ресторанчики та сервісні майстерні, консалтингові контори тощо. Помаранчеві й непомаранчеві гуманітарії, і не тільки вони, є імпортоманами. Вони зовсім не розуміються на виробництві, а тому щиро вважають, що низькоякісна продукція радянської доби й є верхньою межею можливостей українських інженерів.

Науково-технічне і виробниче невігластво гуманітарних націонал-демократів має вкрай негативний вплив на долю України. Їхня влада є невігласократією. Невігласократи сприймають як абсолютну істину безграмотні і шкідливі для нації економічні та політичні рекомендації західних експертів та їх місцевих помічників. Адже неозброєним оком видно, що ці рекомендації мають на меті побудову в Україні сировинно-експортної економіки колоніального типу замість економіки розвиненої країни, яка грунтується на знаннях. Отже, у своїй більшості гуманітарні націонал-демократи є ринковими фундаменталістами і у цьому єдині з кучмістами-без-кучми.

Націонал-ліберали

До цього сегменту помаранчевих я зарахував би Українську народну партію та Народний рух України. Ідеологічно вони майже нічим не відрізняються від попередньої категорії. Вони так само за європейський вибір, вступ до ЄС, НАТО та СОТ. Так само беззастережно довіряють рекомендаціям західних економістів і щиро переконані, що масове мале підприємництво разом з іноземними інвесторами створять нам економіку. Економічні питання для них другорядні, а на першому плані — питання мови, культури, символіки. Небажання обох гілок колишнього єдиного Народного руху влитися у партію влади пояснюється тією ж причиною, що й давній розкол єдиного Руху на дві партії. Причина у персональних амбіціях лідерів, а також таємних діях агентури політичних супротивників у своїх лавах, які вміло ці амбіції роздмухували.

Народні аграрії

Ідеологічно близькі до кучмістів-без-кучми. Помаранчевого кольору аграрна партія набула під час виборчих перегонів. Саме з табору колишньої влади вийшли у своїй більшості її лідери. Партія змінила назву задля збільшення електорату. Вона так само, як і табір кучмістів-без-кучми, є привабливою для колишніх кучмістів.

Справжні антикучмісти

Цей відтінок помаранчевого кольору найяскравіший. Крім активістів Блоку Юлії Тимошенко, сюди можна зарахувати чимало діячів Соціалістичної партії. Ці помаранчеві мають чимало рахунків до режиму Кучми, а відтак щиро зацікавлені у демонтажі політичної системи й економіки кучмізму. На відміну від перерахованих вище гілок помаранчевого політикуму, справжні антикучмісти не є прихильниками ринкового фундаменталізму. Вони визнають переваги ринкової економіки, проте не заперечують регуляторної політики з боку держави, зокрема заради зупинення антисуспільного підприємництва, обмеження можливостей отримання надприбутків тощо. Але й у цій гілці помаранчевої влади немає достатнього науково-технічного патріотизму, щоб зорієнтуватися на побудову інноваційної економіки шляхом використання власної науки. На превеликий жаль, пішов із життя член фракції “Батьківщина” професор М.Павловський, який був палким прихильником саме інноваційної моделі економіки.

Демонтаж системи кучмізму, як і треба було чекати, виявився дуже складною процедурою. Виникли перешкоди. Ззовні і зсередини. Україна змушена вести економічну війну на два фронти. На “західному фронті” — розвинені держави, які прагнуть захопити наш ринок, а тому зацікавлені в знищенні нашого виробництва, за винятком сировинно-експортних галузей.

На “східному фронті” — Росія, яка вустами президента Путіна оголосила розпад СРСР своєю геополітичною катастрофою, а не відновленням історичної справедливості, як це є насправді. Тим самим Росія висловила зацікавленість у реставрації СРСР під будь-яким соусом. Звідси — постійний нафтогазовий шантаж. Останній бій на цьому фронті наш уряд програв. Особливу роль у цій поразці відіграло втручання Президента Ющенка, який капітулював перед Росією. Аналогічний конфлікт у минулому Чехія виграла. А ми програли і вже інтегруємося до ЄЕП. Наш життєвий рівень відтепер контролюватиметься з Москви, яка вже подбає, щоб він не був надто високим і наші розумники мали всі підстави казати, що Росія живе краще й треба терміново до неї приєднатися.

Внутрішніх перешкод на шляху декучмізації також досить багато. Не тільки “об’єднано-прогресивні комуністичні регіони” проти справжньої декучмізації, а й чимало сил у лавах помаранчевих. Головні атаки спрямовані проти спроб уряду ліквідувати головні економічні наслідки кучмізму, тобто наслідки злочинів у приватизаційному процесі. Зустрічають спротив будь-які регуляторні дії уряду. Водночас відверто заблоковані всі механізми ринкової саморегуляції цін. Отже, маємо “ліберальний саботаж” таємних картелів. До внутрішніх перешкод варто зарахувати також особисті стосунки, які хтось із журналістів влучно охрестив “кумізмом”.

Політична шахівниця парламентських виборів

Головне і чи не єдине досягнення помаранчевої революції — зміна розташування фігур на політичній шахівниці. Наче всі лишилися на своїх місцях, але відверто антиукраїнські сили (колишні кучмісти) втратили практично весь адмінресурс. Під їхнім контролем лишилася лише деяка частка місцевого адмінресурсу. Наприклад, голова районної чи сільської адміністрації може “підштовхнути” підлеглих бюджетників до голосування за якусь із опозиційних партій. Але, по-перше, підлеглі можуть насмілитися не виконати наказ, по-друге, навряд чи опозиція до Ющенка виступить єдиним фронтом, і, зрештою, адмінресурс на рівні столиці, а може й областей, втрачений янучарами безповоротно. Думаю, що за час, котрий залишився до виборів, ПІСУАР вдасться прочистити.

Але може датися взнаки розмаїтість відтінків помаранчевого кольору. Ринкові фундаменталісти різних гатунків будуть єдині в бажанні обмежити вплив і владу справжніх антикучмістів. Час покаже, чи призведе це до розколу в лавах урядової коаліції, чи вдасться кучмістам-без-кучми разом з іншими лібералами позбавитися Юлії Тимошенко та її однодумців. Поки що їх стримує розуміння того, що такий розкол поставить їх на межу електоральної поразки, призведе до втрати більшості у парламенті.

І ось тут час повернутися до питання про радіо НАРТ. Колись у Москві був такий скульптор Герасимов, який розробив спосіб відновлення обличчя людини за черепом. Реконструкція Герасимова дала нам змогу побачити скульптурні портрети кількох давно померлих історичних персон. Тож і я спробую “реконструювати за черепом” те, що сталося з радіо НАРТ.

На мою думку, власник радіо НАРТ належить до табору кучмістів-без-кучми. Він зрозумів, що об’єктивне і неупереджене радіомовлення небезпечне саме своєю правдивістю. Небезпечний читальний зал Кирила Булкіна, бо вчить людей громадянськості та нагадує історичну правду. Небезпечні новини, бо розповідають про події, які було б краще замовчати. Небезпечні політичні коментарі журналістів, бо вони логічні й апелюють до людської порядності. Небезпечні гості — попри те, що вони дотримуються різних політичних поглядів. Маємо підсумок — я не перевіряв, але, мабуть, до книги Гіннесса можна занести перші в історії “літні канікули” популярної радіостанції.

Що робити?

Приємно, що мисляча частина суспільства не змирилася з втратою радіо НАРТ. На сайті maidanua.org з’явився запит, чи не перепродасть хтось ліцензію на радіомовлення разом із частотою для створення радіо “Альянс-Майдан”? Кирило Булкін на тому ж сайті пообіцяв, що колектив НАРТу невдовзі вийде в ефір на іншому радіо.

Хочу звернутися до справжніх антикучмістів. Панії й панове! У вас практично немає жодного ЗМІ. Навіть немає, за винятком газети “Свобода”, такого ЗМІ, яке б ставилося до вас абсолютно об’єктивно. Високого персонального рейтингу Юлії Тимошенко замало, щоб виграти наступні вибори чи то самостійно, чи то в коаліції з кучмістами-без-кучми з оточення Президента, чи то в коаліції з ліберальною напівопозицією до Віктора Андрійовича (УНП та НРУ). Ви, антикучмісти, свого рупору не маєте. Ані радіостанції, ані телевізійного каналу. Газета “Вечірні вісті” на роль такого рупору не тягне — реклама ворожок та чаклунок, “контактера з космосом”, чимало інших дурниць відштовхують серйозного читача.

Якби ви такий рупор мали, може, й вдалося б відвернути Президента від згубної стратегії політичних поступок антиукраїнським силам та зради ідеалів Майдану. Тут маємо стандартну політичну хибу. Політичне перефарбування жодного разу і ніде не давало успіху. Колись один російський діяч вже пробував відібрати у Жириновського його електорат. Не вийшло. Шовіністи проголосували за справжнього Жириновського, а не за його мавпувальника. Так само, пане Президенте, антиукраїнські виборці не повірять у вашу проросійську орієнтацію. Вони давно визначилися і голосуватимуть за Симоненка та Вітренко. У підсумку ви, Вікторе Андрійовичу, втратите підтримку українських патріотів, але не привабите ворогів української державності. ПІСУАР є і буде проти вас.

Я закликаю справжніх антикучмістів об’єднатися з національно-патріотичними лібералами і докласти зусиль, фінансових та організаційних, до створення нової чесної хвилі, а журналістський колектив для цього вже є. Наприкінці зауважу: мабуть, не варто сподіватися, що помаранчева революція буде остаточною перемогою “апостола правди і науки”. Майдан лише заклав можливість чесних виборів у майбутньому. Попереду необхідні ще принаймні два етапи революції. Треба зрештою досягнути справжньої незалежності від Росії. А далі — усунути від влади невігласократію й перейти на інноваційну модель економіки.