І загриземо огірком!

Д.Олрайт,

Комуніст,

08.06.05

Чому ті, хто тоді час від часу на сцені з'являвся, щоб народ навчити як для них владу здобувати, он які посади собі відхопили! Усі з керівними портфелями та у крутих службових іномарках! А Роман ледь не місяць мерз і далі залишився безробітним.

Зайшов недавно до мене сусід Роман Корочок. Дуже оригінальний чоловік. Як сам себе рекомендує — малопитущий. Я, каже, діду Олрайте, скільки не п'ю, усе мені мало. Присів на краєчку дивана, зітхнув журливо так, а далі—мовчить. Ага, думаю, зараз збереться із силами, вигадає сльозливу історію й попросить позичити дві гривні до зарплати. А яка у нього зарплата, коли роки три як роботу втратив? Та виявилося, що мова про інше...

— Щоб ви знали, діду Олрайте, — сто днів це вам не сто грамів. Кажу авторитетно, бо на цих речах розуміюся.

— Яка ж цікаво різниця?

— Коли сто грамів перекинути, то починає приємно так голова крутитися. Кайфово робиться, як ми, малопитущі, цей процес називаємо. А від тих ста днів нової влади навпаки тверезієш. І голова, яку мені торік у грудні на майдані закрутили, тепер назад відкручується. Який вже тут кайф?

За цим почав свої жалі так щиросердечно виливати, ніби я не простий дід-пенсіонер, а уповноважений з прав людини. І такі, знаєте, запитання ставить, що навіть важко щось відповісти. Наприклад, чому ті, хто тоді час від часу на сцені з'являвся, щоб народ навчити як для них владу здобувати, он які посади собі відхопили! Усі з керівними портфелями та у крутих службових іномарках! А Роман ледь не місяць мерз і далі залишився безробітним. Або яка то рівність, коли після всього один став завсідником відомого Будинку з химерами, а інший так і нидіє у мансарді під дірявим дахом і життя його далі сповнене химер? Прозорості, про яку стільки наобіцяно, щось не видно. Навпаки — офіційна пропаганда туману набавляє. Мовляв, усе у нас в порядку, закордон допоможе, хоч ми і без нього йдемо у світле майбутнє семимильними кроками. Врешті, що то за домовленість така з російськими нафтобаронами, коли бензин таки подорожчав! Це ж тепер за ним усі інші ціни потягнуться. Чвертка горілки, й та подорожчає... Оце похмурим тоном розповів, запитаннями засипав, а тоді раптом став на рівні ноги, виструнчився і як гаркне:

— Годі! Прозрів, протверезів, перегорів і знову готовий!

— До чого ж це, Романе? — запитую.

— До нової революції! Мені тільки треба задати напрям. Ну і ще допомогти з інфраструктурою. Я на майдані зрозумів, що революцій тепер без інфраструктури не буває.

Справді. Воно, ніби у теплу пору революції дешевшають. Але все одно — які видатки! Народ позвозити, кашею годувати, чаєм поїти, концертами розважати, хто чхне —

лікувати... Одне слово, інфраструктура. А ще ж і міліція побити може. Часи змінилися. У нинішньої влади до демократії свої підходи. Всі ті свої сумніви виклав я Романові, а він каже:

— Те, що ми з вами не світовий імперіалізм, а пенсіонер з безробітним, я розумію. Та хоч кишені порожні, зате голови повні.

Невже ми не розумніші за те ЦРУ? От і придумаємо, як провести революцію без грошей.

І як почав усе розтлумачувати, я аж залюбувався. Це ж треба, такий розумний чоловік, а роботи не має й записався у малопитущі. Ну, що вони, запитує, у своїх підривних центрах можуть? Навіть назви і ті недолугі — трояндова, кипарисова, бавовняна, помаранчева... Та хіба у нас ті "оранджі", апельсини тобто, ростуть? Цукрові буряки дають непогані врожаї, картопля вродиться, якщо добре земельку вгноїти й жуків витравити. А щоб заморський фрукт та у нашому кліматі? От вже закордонні вуха й стирчать... — Помаранчева революція... Пфе, — не міг заспокоїтися Корочок, — хіба це назва? Ще великий капітан Врунгель казав: "Як ви яхту назвете, так вона і попливе". Яка назва — така й революція.

— Ти, Романе, з критикою не дуже. Чув, що пан президент нашій прем'єрці сказав? Ідіть, мовляв, у опозицію і тоді критикуйте...

— Я й без того зі сто першого дня в опозиції. Кажу ж, протверезів. І для нової революції таку назву вшкварив, що усі ті "оранджі" відразу скиснуть, — глянув кудись у далечінь поверх моєї голови й промовив урочисто: "Огіркова революція!"

— А чого так?

— Овоч наш, український. На кожній ділянці знайдеться. Невибагливий. А як квашений, то ще смачніший. От чим у нас народ найчастіше закусує? Та огірком!

Молодий ще Роман, а розумні речі мовить. Огірком загризти... Справді, кажуть так у народі. Вже час виступити за гідне життя, щоб кожному воздалося по його праці, а не по награбованому. Не треба нам ні концертів, ні дармової каші, ні феєрверків. Не треба мегафонів, мікрофонів, і закордонів. Хай нас не показують по олігархічних телеканалах і Бі-бі-сі хай мовчить. Самі будемо нести правду по Україні з вуст в уста.

Так, не мовчімо, друзі! І не чекаймо у марній надії, що ось-ось стане краще. Через сто днів, потім ще через сто, потім ще... Комусь справді буде добре, якщо ми мовчатимемо. Тож про кожну пакість проти народу, про кожен кривий крок, про будь-яку недолугість і горбатий вислів тих, що там, нагорі, розповідайте усім. Друзям, сусідам, навіть незнайомим у черзі чи в транспорті. Аби усі знали, яка то у нас влада. Придивіться, які смішні вони, коли набундючено розповідають про те, чого нема й при них бути не може! А хто смішний, той слабкий. Отака буде у нас Огіркова революція. Стане уся Україна єдиним великим майданом правди. Коли ж наступного року після виборів прийде на нашу вулицю свято, відсвяткуємо, як у народі прийнято. І неодмінно загриземо огірком!