В.Ющенко під час баталій за президентський пост назвав свою програму: "Десять кроків назустріч людям". Але забув сказати, яка дистанція між ним і тими, до кого він звертається. А тому — можна й розійтися, оскільки різні інтереси і цілі.
У минулому столітті американський публіцист Джон Рід написав книгу "10 днів, що потрясли світ", об`єктивно показавши суть Великого Жовтня, який поклав початок соціально-економічним, політичним перетворенням на одній шостій частині Землі. Цього історія ніколи не забуде. Мабуть, на таке розраховував і В.Ющенко (проголошуючи свій план дій "Десять кроків назустріч людям") після перемоги на президентських виборах. Переміг! Залишимо осторонь питання, як, завдяки кому й чому. Але про деякі обіцянки "десятки" нагадаємо.
Створити п`ять мільйонів нових робочих місіть. Красиво! Аж подих перехоплює! Покажіть ці місця. Якщо вони є, то побачили б, що повернулися з тривалих вояжів наші співвітчизники, які блукають у пошуках кращої долі по містах і передмістях не тільки Європи. Не бачимо. Можливо, вони клюнуть на приманку "запровадити систему державного замовлення і громадських робіт...... Теж ні. Адже яке буде замовлення - невідомо. А що ж до "громадських робіт", то цей термін належить прибічникам ліберальної економіки західного штибу. На побутовому рівні він означає: йди прокладати чи ремонтувати, підмітати дороги, тротуари тощо, навіть коли у твоїй кишені диплом вузу. Такий варіант не влаштовує й задурених "помаранчевою революцією". Звідси — невір`я у щирість влади. Як і в те, що проблема безробіття буде розв`язана за рахунок багаторазового залучення в економіку України інвестицій, у тому числі зарубіжних. Навіть якщо обіцяне справдиться, то не знімаються з порядку денного два Близнюкових питання: куди? і в чиїх інтересах? Капітал завжди шукає точку вигідного вкладення. А тому всі зарубіжні т.зв. інвестиції обмежаться "ніжками Буша", тобто торгівлею. І піде від безвиході, розмірковуючи про "свободу" і "демократію" (як було в середині 90-х років), неабияка частина вітчизняного люду зі званнями і ступенями на ринок. І вечорами буде гомоніти на домашніх кухнях, що немає інвестицій у вітчизняні науку, технології. А ще ремствуватиме з приводу того, що дедалі більше через податкову політику рідіють лави т.зв. середнього класу. Єдина розрада — спогади про помаранчеві шарфи та стрічки.
На слуху — друга обіцянка В.Ющенка. Забезпечити пріоритетне фінансування соціальних програм. Смішно і сумно. Економісту, ким вважає себе Ющенко, має бути відомо, що це завдання успішно вирішується при підйомі економіки (і відповідних відрахуваннях до бюджету). Але спробуйте знайти в "десятці" плану вождя помаранчевих хоча б конкретний натяк на виведення з кризи провідних вітчизняних галузей. Не знайдете, навіть багаторазово перечитуючи запевняння "месії". А от заява про протидію "перерозподілу власності" — є, бо и власники і влада домовляться, оскільки зацікавлені у виживанні.
Ось чому не виходить за межі балачок обіцянка "відновити зруйновану систему охорони здоров`я". Не в рамках радянських часів, коли людина навіть за найскладнішу операцію не платила. А в рамках абстрактно гарантованого "переліку безплатних медичних послуг". Хай "маленький українець", а не президент, походить по колись білих палатах і спробує одержати хоча б невідомий "перелік". Скрізь — "дихай" у кишеню лікарю. Втім, не треба йому йти в палати, хай загляне в аптеки, де нібито мають бути цінові знижки на ліки для інвалідів. Там йому однозначно скажуть: усе правда, але ми такі не продаємо. Виживемо?
Далі. Чого варта обіцянка забезпечити "незалежно від майнового стану батьків ... якісну освіту?" Прочитав. Засльозився. І тут же спіткнувся. Тому що відразу виникло запитання: а чи замислювався Ющенко, навчаючись у Тернополі в радянський час, із чиєї кишені оплачувалася його бухгалтерська освіта? Впевнений: запитай його про це в студентські роки, жестикулював би більше, ніж на помаранчевому Майдані. Втім, сумувати нічого. Немає гаманця у батьків — є "громадські роботи" (читайте вище), а раптом вони замінять потяг до освіти. Ющенко такий варіант гарантує. Але, впевнений, не для своєї сім`ї і свого оточення.
Лицемірством, м`яко кажучи, повіває від обіцянки "замість будівництва нових урядових споруд... будувати соціальне житло для малозабезпечених громадян". Хто спостережливий, той обов`язково задасть як мінімум два запитання. Перше: а навіщо нові "урядові споруди", якщо численні старі ще не застаріли, а до них можна додати "Дім з химерами", інші особняки, на які поклали око нинішні можновладці? Друге: невже пан Ющенко вкладає в поняття "соціальне житло" важко вимовлювані метражі, якими він володів, будучи ще в стані "опозиціонерів" Кучми? А поки що виростають на дорогій столичній (і не тільки) землі "свічки", у вікна яких навіть заглянути "маленькому українцю" не доведеться.
Вищий ющенківський пілотаж — відділити бізнес від влади. У засобах масової інформації на цю тему сказано чимало. Проте ж... У якій країні, де бал править капітал, таке можливе? А щодо України, то про це навіть непристойно говорити. Подивіться, зокрема, на біографії глав Раднацбезу, Міністерства транспорту і зв`язку, надзвичайних ситуацій, Мін`юсту і т.д. і т.ін., які повторюють на кожному перехресті, що вони "чисті чиновники", що передали свої "гаманці" в управління рідним, близьким та знайомим. А що від цього змінюється? Нічого.
Тому корупційний режим кучмізму буде жити, хоч як би "месія" та його оточення намагалися довести протилежне. Хіба не про це, наприклад, свідчать заяви глав МВС, Мінтрансу про пропоновані суми в доларовому обчисленні за призначення на певні чиновницькі посади? Сказали, але на цьому все й закінчилося, без наслідків для тих, хто такі суми пропонує. Або візьмімо такий факт. Повернувся з Німеччини банкір Жердицький, причетний до зникнення чималих коштів, призначених для тих, хто силою був вивезений на роботу в "третій рейх". Що, його притягають до відповідальності за скоєне? У будь-якому разі, влада мовчить. І це відбувалося напередодні 60-річчя Великої Перемоги! Немає сумнівів, що балачками закінчиться й оприлюднення списку осіб, запрошених МВС для дачі пояснень щодо різних сумнівних фінансових операцій. Іншого результату бути не може, оскільки зараз іде не боротьба за встановлення істини, а битва кланів: тих, хто втратив владу, і тих, хто її здобув. А народ дивиться на те, що відбувається, і мовчить, як у "Борисі Годунові" Пушкіна.
Не залишив В.Ющенко поза увагою і проблеми села. Багато чого пообіцяв. Наприклад, удвічі збільшити продуктивність сільського господарства, кардинально підвищити рівень доходів селян. Не уточнивши при цьому, від яких попередніх показників він відштовхується. Але коли навіть від тих, що на слуху (сьогоднішніх), то й у такому разі треба відповідати на запитання "як?". Невже незасіяними гектарами, зростанням цін на пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива та гербіциди, скороченням поголів’я всіх видів тваринництва тощо? Що ж до доходів селян, то більшого цинізму не придумаєш. Мабуть, вони повинні зрости за рахунок урядового рішення про виділення на ринках 10—12 точок для виробників сільгосппродукції. "Месії" від нього не можна відхрещуватися, адже він неодноразово говорив про формування "свого уряду". Промовчати б колишньому претенденту на президентський пост і з приводу розв`язання комплексу соціально-культурних питань. Сказав, напевне, пам`ятаючи про своє коріння і свого попередника. Та рідне село — не вся Україна.
Говорять, що більшість громадян України не цікавиться зовнішньою політикою своєї держави. І все-таки Ющенко пообіцяв проводити її в інтересах народу, "оцінювати її успіхи не за кількістю візитів". Гай-гай!
Поки що доводиться говорити про кількість вояжів глави держави туди, де йому аплодують за "помаранчеву революцію". Він, мабуть, досі мліє від перебування в США, від влаштованого там прийому. Мліє, бо не "помітив" реакції більшості своїх громадян, котрі негативно (м`яко кажучи) сприйняли бажання підтримати Буша і його команду в сприянні "просуванню свободи на Кубі й у Білорусі". Дійти до такого духовного єднання з американською адміністрацією — чи не ознака це політичного маразму? Зарано. Це — свідчення зовнішньополітичної орієнтації В.Ющенка, нинішньої влади, які нехтують думкою більшості народу України. Це — незаслужений ляпас гордим кубинцям, котрі протистоять майже півстолітній блокаді острова Свободи з боку США та їхніх лакеїв. "Народ не забуде, народ не простить", — так говорили раніше щодо тих, хто зраджує своїх друзів. Жорстко, суворо, але справедливо. Хоч як би після візиту В.Ющенка в США "помаранчеве" МЗС виправдовувалося. Холуїв навіть придворна історія виправдати не зможе.
В.Ющенко під час баталій за президентський пост назвав свою програму, повторюся, "Десять кроків назустріч людям". Але забув сказати, яка дистанція між ним і тими, до кого він звертається. А тому — можна й розійтися, оскільки різні інтереси і цілі. Що й бачимо вже зараз, після 100 днів правління "месії". Чим закінчилися "сто днів" для Наполеона — відомо.
Территория свободы слова
