Дорога в СОТ — до занепаду поворот

Олександр ТКАЧЕНКО, народний депутат України,

Комуніст,

03.06.05

Із вступом до Світової організації торгівлі наша країна втратить такі провідні галузі як авіабудування, електронна промисловість, не говорячи вже про сільськогосподарське машинобудування, легку і деревообробну промисловість.

Верховна Рада України вже не вперше розглядає питання, пов'язані з вступом України до Світової організації торгівлі. Але якщо раніше ці проблеми перебували здебільшого в площині дискусій, то зі своїм приходом на владний Олімп "помаранчевий" режим енергійно взявся за втілення їх у життя. На жаль, у сесійній залі мало знаходиться аргументів, аби довести до чого це може призвести Україну, насамперед її економіку.

Взяти хоча б недавнє прийняття Верховною Радою Закону щодо зниження рівня митних тарифних ставок на 26 видів імпортної сільськогосподарської продукції. Депутатська фракція комуністів дала рішучу і принципову оцінку цим діям, котрі ініційовані урядом Ю.Тимошенко на догоду чужоземним сільгоспвиробникам.

Комуністи вкотре наголошують: позиція нашої партії, її парламентської фракції щодо вступу України в СОТ залишається незмінною, чіткою і логічною. Ми проти постійної і необгрунтованої інтеграції в світову систему торгівлі. Вважаємо, що економічно ослаблена Україна не готова і не здатна стати рівноправним і повноцінним членом цієї організації. Адже валовий внутрішній продукт на душу населення тут в десятки разів нижчий, ніж у європейських провідних державах. Енергонасиченість та енергоозброєність відповідно нижча в 5—10 разів. З парламентської трибуни не раз уже наводилися переконливі факти, що Україна якщо й здатна торгувати в рамках СОТ, то лише сировиною. Сьогодні 60 відсотків в обсязі наших експортних поставок — це сировина.

Але найбільшу загрозу інтеграція в СОТ становить для агропромислового комплексу. За 14 років після декларування Україною своєї незалежності повністю знищено вітчизняне високопродуктивне та крупнотоварне сільгоспвиробництво. Вона опинилася на узбіччі поступального розвитку цивілізованими державами цієї галузі. За рівнем свого потенціалу наш АПК був готовий до вступу в СОТ в 1991 році та здатний був конкурувати тоді будь з ким. Сьогодні про це не може бути й мови. Україні потрібно принаймні 8—10 років, якщо не більше, аби відродити аграрний сектор економіки за умови всебічної підтримки його державою. Тільки тоді можна вести мову про вступ до СОТ.

І ще з однієї істини ми маємо виходити. Підстаркуватій неоколоніальній Європі конче потрібні сьогодні нові ринки збуту. Одним із таких ринків збуту всього того, що їй не потрібно, вона вважає Україну. Давайте ж не допустимо цього.