Кордон на грошві

Ілля ФЕТИСОВ з пропускного пункту "Ягодин",

Комуніст,

10.06.05

Слава українській митниці, найкорумпованішої митниці у світі! Чи ви думаєте, щось змінилося при новій владі? Більшість тих, хто перетинає кордон, упевнено скажуть, що стало тільки гірше.

Якщо раніше тобі прямо в обличчя говорили, скільки треба заплатити за те, аби виїхати за межі України, то тепер мордують доти, доки ти не здогадаєшся про розмір хабара сам. Бояться. Тому зараз уже не почуєш, як митники голосно перегукуються між собою: Галю, візьми сто баксів, комбайн пішов". А це була реальність української митниці ще піврічної давності.

Випало й мені перетнути україно-польський кордон. І на своїй шкурі відчути "вітер перемін", який повіяв з новим Президентом.

Наш бусик підкотив до пропускного пункту "Ягодин". На в'їзді в прикордонну зону співробітник митниці роздавав водіям спеціальні дорожні талончики (у них вказується автомобіль, водій, кількість пасажирів тощо). Наш водій узяв талончик, заповнив і пішов до будки, де сиділа пещена працівниця митниці. "Скільки чоловік у бусі? — запитала вона. — Вісім? Я не пропущу. Давай, думай, поки я добра". Водій почав було заперечувати, що відповідно до законодавства він може провозити до восьми чоловік, але після того, як працівниця грізно відрізала: "Будеш про закони в іншому місці розповідати", — пішов думати. Але віра в оголошене викорінення корупції підвела. Водій щиро подумав, що досить зменшити кількість людей у салоні, і все піде, як по маслу. Тому чотирьох пасажирів він відправив на "підсадку". "Підсадка"—це такий спосіб перетину кордону. Річ у тім, що кордон з Польщею заборонено переходити пішки, тому його можна перетнути тільки в якомусь транспорті. Водії, які проїжджають кордон, знають про це, тому без зайвих розмов беруть до себе в салон додаткових пасажирів. Причому досить дешево — по 5 грн. з людини.

Коли нас залишилося в салоні четверо, водій подав документи "принциповій" працівниці. Вона поставила штамп: "повернення".

Після невеликого шоку наш водій вирішив діяти по-старому, тобто через хабар. Але спочатку треба було поміняти зіпсований печаткою митниці старий талончик на новий. "50 гривень" — приголомшив його сумою співробітник митниці, котрий до цього так щедро роздавав талончики. "За що?!" — здивувався водій. "Не хочеш, не треба",—відповів митник. Але було треба, тому зійшлися на ціні 30 грн. Той же митник, поцікавившись, у чому була причина відмови у виїзді, порадив сходити у відділ міжнародних перевезень. Там другий митник заспокоював якогось знервованого водія, який повинен був викласти 30 євро за те, що не мав ліцензії на міжнародні перевезення: "Нічого. Ось зараз закриють Раву-Руську на реконструкцію, тоді будемо з усіх брати — і в кого немає ліцензії, і в кого є". Нашому водієві похід у відділ міжнародних перевезень обійшовся в 10 євро. За цю суму йому поставили штампик у талончик, що в нього з ліцензією все нормально.

Не бажаючи одержати штамп "повернення" вдруге, у паспорт, разом з талончиком, наш водій вклав 5 євро. І віддав його митниці.

Вона подивилася вміст паспорта: "Ха! Поклади нормально, тоді підійдеш", — і віддала документи назад. Довелося знову йти на консультацію. "Нормальною" виявилася сума в 20 євро. "Нічого не змінилося", — філософськи резюмував водій.

Це не єдиний спосіб лівих заробітків українських митників. Дуже доходним є також штучне створення черги, коли митники ну ніяк не можуть примусити себе працювати швидше равликів. У такій черзі можна стояти по 5—6 годин. Зате раптом звідкись з'являється такий собі чоловічок у шортиках і футболочці, котрий чомусь замість митника роздає водіям талончики і по-доброму радить не втрачати марно часу і за 50 доларів проїжджати позачергово.

Ніякого видимого зв'язку (крім, хіба, талончиків) між цим чоловічком у шортиках і митниками немає. Але машини без черги все-таки проходять.

А найбездоганнішим з юридичного боку способом поборів є, коли митник відправляє робити якісь ксерокси, причому обов'язково не менше тридцяти сторінок. Ксерокс на кордоні є тільки один. На митниці. І одна копія на ньому коштує 2 грн.

Але не всі українські пропускні пункти такі корумповані, як "Ягодин . Є зовсім інший приклад— пропускний пункт "Устилуг". Можливо, і там би брали хабарі, та тільки прикордонний і митний контроль тут здійснюється разом з польською стороною, тому одні за другими постійно стежать. А відповідати за створення міжнародного злочинного угруповання ніхто не хоче.

Кордон — джерело доходу не тільки для митників, хоча за їх оборотами вгнатися неможливо. Живуть з кордону і жителі найближчих населених пунктів. Найпоширеніший бізнес — возити в Польщу горілку, сигарети і солярку. Ці товари в Польщі коштують рівно в двічі дорожче, ніж у нас.

Горілка і сигарети — найдрібніший бізнес, оскільки багато не відвезеш — дві пляшки й один блок. А ось солярка — інша річ. Заливається повний бак — і вперед. Деякі умільці умудрилися приладнати до своїх машин подвійні баки—щоб більше влізло. Є ще одне ноу-хау, як залити в бак якнайбільше солярки. Для цього, коли паливо заливається в бак, машину ставлять одним рядом коліс на спеціальну рейку, через що вона стоїть під кутом.

Як правило, на такій, накачаній соляркою машині не їдуть, а штовхають її перед собою. Як кажуть, копійка копійку кличе.

У Польщі в таких перевізників уже налагоджені канали збуту. Солярку зіллють, горілку, сигарети віддадуть — і назад, додому. І так за день вдається з'їздити разів зо три. Денний доход таких "трудяг" дорівнює 90 доларам США.

Ось так живе він, український кордон. Нібито згори й видніше має бути, та владний туман очі запнув, ото й здається, що з корупцією на кордоні покінчено. А чи лише на кордоні з нею не покінчено?