Роздуми російського українця

В.Зуєв,

Комуніст,

08.06.05

Українська мова для більшості населення України не є засобом спілкування, тобто не виконує основної функції. Вона лише допомагає знищити російську. Для цього нові вожді молодої української держави посилено змушують співучу українську мову бути служницею в їхніх політичних іграх. І те, що керівники "помаранчевої" революції продовжуватимуть мовну дискримінацію, сумнівів не викликає. Надто вже всі вони "національно свідомі".

Недавно мені на очі потрапив цікавий документ.

"Харківська Міська Управа Адміністративний відділ.

Усім районним бургомістрам М.Харків 9.ІІІ.42 р. № 24/5-6. Уже майже чотири з половиною місяці минуло з того моменту, як могутньою зброєю непереможної німецької армії наше місто було визволене від жидівсько-більшовицької зграї гнобителів українського народу. П'ятий місяць уже над вільним містом поряд з переможним німецьким прапором майорить наш жовто-блакитний український прапор як символ нового життя, нового відродження нашої матері-батьківщини. Однак, на превеликий жаль, і сором для всіх нас, українців, ще й досі зберігається подекуди ганебна більшовицька спадщина. З величезним соромом і з цілком зрозумілим почуттям гніву всім нам, українській громадськості, доводиться чути в деяких установах, навіть у районних управах, розмови російською мовою з боку державних службовців, котрі ніби соромляться своєї рідної мови. Соромно за них, які стають громадянами визволеної батьківщини. Ганьба і не місце з нами тим, хто соромиться рідної мови. Ми цього не допустимо, цього бути не повинно. Тому наказую категорично заборонити надалі, будь-кому з держслужбовців розмови російською мовою в службовий час в установі.

Обербургомістр м. Харкова (Проф. д-р Крамаренко О.І.)

Заступник Обербургомістра (Кублицький - Піотіх Л.Є.) 16.ІІІ.42 р." /ГАХО. Ф. Р 3073, оп. 1, д. 2, л. 66/

"Оце такої!", — подумав я. Втішало лише те, що це було давно, у період окупації Харкова, і такі вимоги висували фашистські холуї, зрадники і запроданці Вітчизни. Сьогодні, коли настав час освіченого гуманізму, прояв такого гримучого націоналізму в нашій незалежній і демократичній державі, на перший погляд, просто неможливий.

Але тут на очі потрапив ще один документ:

Рекомендації круглого столу "Державна мова — в інформаційний простір України", проведеного Всеукраїнським товариством "Просвіта" імені Тараса Шевченка, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, Держтелерадіо України і Мінінформації України 22 листопада 1996 р. (цитати):

"Обговоривши проблеми і шляхи реалізації ст. 10 Конституції в інформаційному просторі України, учасники круглого столу вважають за необхідне:

Розцінювати нинішню мовну ситуацію в суспільстві й інформаційному просторі як ненормальну, як важку спадщину імперії і докладати всіх зусиль держави для її виправлення, тобто утвердження повноцінного функціонування державної мови і цілеспрямованого скорочення функціонування недержавної, забезпечуючи тим самим невід'ємне право громадян України одержувати інформацію державною мовою. Вважати мовлення і друковані видання на недержавній мові явищем, котре за своїми негативними наслідками становить не меншу загрозу національній безпеці країни, ніж пропаганда насильства, розпусти, а також різні форми антиукраїнської пропаганди. Мінінформації, Національній раді, їхнім представникам на місцях активізувати діяльність, спрямовану на те, щоб протягом 1997 року всі державні і недержавні телерадіоорганізації (ТРО) України перейшли на україномовний режим роботи. Для цього розіслати їм попередження, що у разі порушення цієї умови після вказаного терміну до них будуть застосовані відповідні санкції аж до позбавлення ліцензій.

6. Кабінету Міністрів України звернутися до керівництва радіостанцій "Свобода" і "Голос Америки, а в разі потреби і до Держдепартаменту та Конгресу США з пропозицією про розширення їхніх передач на території України українською мовою.

7. Кабінету Міністрів і Національній раді подвоїти тарифи на повторне одержання ліцензій тим ТРО, котрі будуть позбавлені їх за порушення мовного режиму.

13. Мінінформації посилити рекламу україномовної книги, україномовних періодичних видань. У сфері реклами надавати пріоритети явищам, які відносяться до українського, а не до чужого культурного світу.

15. Кабінету Міністрів зменшити тарифи на розповсюдження друкованих періодичних видань державною мовою в 100 разів, а недержавною — збільшити в 100 разів.

16. Верховній Раді прийняти закон про обкладання високим митом іншомовної літератури та іншої друкованої продукції".

Замислився я і засумував: якось незатишно мені стало жити у своїй країні, де мене, російського українця, і повноцінним членом суспільства не вважають. Адже цю маячню, яку ви щойно прочитали, — досі ніхто не скасував.

Наші нинішні правителі на словах занепокоєні лише одним: побудувати незалежну державу. На ділі ж, їхнє будівництво — це очорнення нашого минулого, повальна корупція і хабарництво. І ще одне з головних їхніх завдань — руйнування нашої загальної національної свідомості. Вони тепер уже без будь-якого сорому оголосили рідну для багатьох російську мову іноземною і намагаються вижити її з усіх сфер нашого життя, і ось ще одна потворність, коли титри в російських фільмах пишуть на "мові". Для кого? Російською мовою говорив, і зараз говорять південь і схід України. Це наша рідна мова. Навіщо ж чиновники і преса нав'язують нам "рідну мову"? Українська мова — рідна (і теж не для всіх) для більшості жителів заходу і центру України. Але чому жителі східної і південної України повинні відмовитися від своєї рідної мови і перейти на мову України західної? Чому влада так активно виживає російську мову? Тільки через те, що російською мовою говорять у сусідній з нами Росії?.. А можливо, для того, щоб не "відволікалися" на відстоювання своїх соціальних прав?..

Для цього нам розповідають абсурдні історії про перевагу української раси. Такий собі легкий фашизм у мініатюрі. Дуже яскраво ця "чудова" ідея сформульована "українським етнографом і письменником" С.Плачиндою (Словник давньоукраїнської міфології, Київ, 1993): "АРІЇ (орії) — найдавніша назва українців. Перші орачі світу. Приручили коня, винайшли колесо і плуг. Першими у світі окультивували жито, пшеницю, просо. Свої знання про землеробство і народні ремесла принесли в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, на Балкани, у Західну Європу, Скандинавію. Племена оріїв стали основою всіх індоєвропейських народів". Читаючи цю нісенітницю, розумієш, що такі національно-ущемлені діячі підуть на все, аби витіснити російську мову з України. Давно треба зрозуміти, що йде процес руйнування нашого минулого, нашої одвічної держави, нашої спільної з Росією історії.

Настав час дати серйозну відсіч цим руйнівникам і зайнятися активним захистом російської мови. Треба повернути її в усі сфери життя, звідки її намагаються витруїти, і, у першу чергу, в освіту й офіційне діловодство. Ніхто проти української мови не виступає. Але в Україні багато міст, у тому числі всі міста-мільйонери, говорять російською.

А українська, проте, зроблена єдиною державною, російська ж — ніби й не існує.

Те, що мова — це, в першу чергу, засіб спілкування, знає кожна хоч трохи освічена людина. Українська мова для більшості населення України не є засобом спілкування, тобто не виконує основної функції. Вона лише допомагає знищити російську. Для цього нові вожді молодої української держави посилено змушують співучу українську мову бути служницею в їхніх політичних іграх. І те, що керівники "помаранчевої" революції продовжуватимуть мовну дискримінацію, сумнівів не викликає. Надто вже всі вони "національно свідомі".

Щоправда, у нас, нарешті, з'явився "істинний" захисник російської мови. Це — Олександр Мороз. Спочатку, будучи главою парламенту, він зробив усе, щоб у Конституції України була затверджена єдина державна мова—українська. А сьогодні у проекті свого закону про мови він пропонує загнати російську мову в резервацію, разом з циганською і грецькою мовами, зробивши її офіційною у місцях тільки компактного проживання мовних груп. Але ми цього не хочемо. Ми бажаємо, у своїй країні, вільно спілкуватися, як в офіційній, так і в неофіційній обстановці рідною для нас російською мовою, яка сьогодні дуже потребує захисту.