Урядова капела, не змовкаючи, хоча й у різнобій, виконує мажорну оду "До радості", перемежовуючи її грізною ораторією про викорінення злочинного режиму з лиця землі української.
Знавці Китаю — синологи — стверджують, ніби побажання "Щоб ти жив в епоху перемін", означає в китайців не найкращий варіант одеського "Щоб ти так жив". Це й зрозуміло: епоха перемін — непевні часи, важкі для багатьох. Але в епоху "помаранчевих" перемін дух "дедалі більш небувалого" поліпшення життя народного просто-таки витає в повітрі.
Епоха "Так Ющенко", звичайно ж, відрізняється від оголошеної нині злочинної епохи "Тому що...". Небачено завищеними самооцінками влади і приголомшуючою величчю оприлюднених планів. Хоча це й не нове. Самозакохана горбачовщина з її "новим мисленням для всього світу" солов'їними трелями лилася з вуст державних солістів на інавгурації В.Ющенка у Верховній Раді. Час не вгамував адміністративних захоплень героїв, які вважають себе корифеями всіх наук. Ми вас любимо, і у вас кращий уряд — так, прямо в очі президенту і різонула під телекамери Ю.Тимошенко від імені своєї нібито єдиної команди через три місяці роботи. Вищим балом у відповідь оцінив В.Ющенко роботу цієї команди. Не відчував, очевидно, грядущого бензокризиса.
А плани-обіцянки нових вождів? Давайте-но пригадаємо дещо. Домашні заяви В.Ющенко: чарівні десять Указів, котрі нібито давно підписані і чекають тільки дня інавгурації, щоб вмить переформувати, ощасливити Україну. П'ять мільйонів нових робочих місць, по мільйону на рік, починаючи з 2005 р. Доручення Кабміну подолати бідність. У зарубіжних презентаціях героя звучали чи то доручення, чи то прохання на адресу керівництва СІЛА і ЄС: скасувати дискримінаційні акти на кшталт горезвісної поправки Джексона-Веніка; сприяти негайному прийому України в СОТ і ЄС, спростити візовий режим для громадян України. Словом, визнати помаранчеву Україну світочем демократії, пупом Європи з наступним зарахуванням національної еліти на єврохліба з євромаслом. У відповідь — захвати дам, бурхливі оплески присутніх, розмови про номінацію оратора на Нобелівську премію. І — повертай голоблі. У тому числі — з дуже образливими роз'ясненнями щодо суті претензій. А маяком демократичних перетворень призначили Грузію. Словом, повний відпад, хоча й пролітав наш президент за сто днів річний ліміт командировочних.
Зате в Кабміні України — повний ажур. Від нашого столу — вашому столу: через два-три місяці люди відчують поліпшення, кожен пенсіонер зможе купити шматочок м'ясця по шістнадцять гривень за кіло, бензин — за ціною не вище за дві дев'яносто п'ять за літр, побудуємо новий НПЗ і заллємо Україну бензином з неросійської нафти, кожному проживаючому у "хрущовках" побудуємо нове житло — поряд зі старим, з коефіцієнтом збільшення площі — півтора, створимо тисячі проектів європеїзації українського селянина і т.д. і т.ін. Вмикайте радіо, телевізор — далі буде. Урядова капела, не змовкаючи, хоча й у різнобій, виконує мажорну оду "До радості", перемежовуючи її грізною ораторією про викоренення злочинного режиму з лиця землі української. Не будемо сперечатися. Дещо народу перепало. Для зубожілих за роки правління Кравчука — Кучми людей і десять гривень — гроші. Що вже тут говорити про пенсійні добавки і можливе зростання зарплати? Експерти — оптимісти обережно припускають, що в нинішньому році, можливо, двоє працюючих в Україні зможуть прогодувати одну дитину. Віком до шести років. Але після шести — поки що не натягується. Ціни — самі знаєте, які. Однак право кожного самостійно, на основі свого бюджету робити особисті висновки про зростання особистого добробуту. Аби тільки не стати жертвою солодкоголосого задурення. Давайте поміркуємо над суспільним. Як говориться, про національне.
Практика дії уряду — на межі політичного шантажу — спочатку виправдувалася терміновою необхідністю ліквідувати жахливий погром, розбій, вчинений злочинними членами колишнього уряду в економіці, повернути політичний курс у напрямку соціального благоденства. Усі, хто проти — вороги народу! У такій обстановці були прийняті поправки до бюджету на 2005 рік, які раніше неодноразово викликали в кулуарах Верховної Ради розмови на тему хто і скільки пропонує за підтримку. Під приводами відновлення справедливості, дуже гострі необхідності негайного вступу України в СОТ, євроінтеграції, боротьби з контрабандою тощо були масово знижені митні платежі і тарифи. Як і було обіцяно, деякі люди тут же відчули поліпшення. Бізнесмени-імпортери та їхні покровителі. Штучне — за одну ніч — підвищення курсу гривні зіграло на ту ж руку.
Бізнесове минуле більшості наших правителів міцно пов'язане з торгівлею газом, нафтою, ядерним паливом, шоколадними зайцями тощо. А це — або стовідсотковий імпорт, або імпорт критичних видів сировини. (Підкреслюю: минуле, не сьогодення! Тепер їхнім бізнесом керують, нібито, чоловіки — дружини — фонди. Все за законом). Тому можна сміливо припустити, що, ініціюючи згадані зміни законодавства, ця команда була воістину єдиною. Під впливом ціни можливого виграшу спалахували неабиякі пристрасті. Від України до США прогримів скандал навколо реекспорту, а простіше — перепродажу імпортної нафти. Офіційна сума оборудки зашкалювала під мільярд, а "ціна питання" починалася від кількох сотень мільйонів. Доларів США, звичайно. Тут і законів змінювати не довелося. Міністр юстиції Р.Зварич розрулив колізію. На користь фірми, де трудиться дружина міністра. Візьмімо бензинове питання. Те, котре, за даними російських і українських ЗМІ, змусив В.Ющенка при російських нафтобаронах грубо порадити деяким лідерам Кабміну вийти у відставку, щоб "дудіти в дудку, бити в барабани разом із СДПУ(О)".
Верховна Рада за поданням уряду спішно ще раз переглянула ставки акцизних зборів і ввізного мита на ходові марки бензинів і дизпалива. Вбік зниження. У результаті нафтовики — бензинщики на кожній проданій тонні бензину одержали додатковий доход близько 40 євро, а на тонні дизпалива — близько 15 євро. При нинішніх цінах — майже тридцять копійок дотації на літр 95-го бензину. Тільки за рахунок зниження акцизів. При імпорті цих товарів ввізне мито тепер не стягується. Фіксований, не залежний від ціни реалізації, акцизний збір відпустив ціни на волю. Бензину на заправках у Києві стало — хоч залийся. Додатковий доход за оцінкою експертів за рік складе не менше 150 млн. євро. Майже один мільярд гривень. Доход — у нафтотрейдерів, збитки — у бюджеті. Реальний приклад, як купка ділків наживається за рахунок усього народу. З подачі єдиної команди Кабміну України. Такий результат, до речі, стовідсотково прогнозувався з моменту початку публічної демонстрації приборкання нафто-олігархів.
Імітація викоренення олігархів в Україні видається за відновлення справедливості. Але соціально справедливою може бути тільки націоналізація підприємств, яка ні-ні, та й трапляється навіть у цитаделях капіталізму. Як, наприклад, у Великобританії. За націоналізацію стратегічних і бюджетоутворюючих підприємств в Україні давно й обґрунтовано виступають комуністи. Але в нас, як неодноразово заявляв В.Ющенко, ніякої націоналізації не буде. І це пояснимо. Влада В.Ющенка, Ю.Тимошенко, В.Пинзеника, С.Терьохіна, Є.Червоненка та іже з ними — це влада капіталу. Вона ніколи не зазіхне на основи капіталістичного ладу — приватну власність на засоби виробництва. Більше того, події останніх днів показують, що національна мафія, котра реально править Україною, як і раніше, залишається недоторканною, живе, як і жила — за своїми законами. Хоч як би видавлялися в словоблудстві на телеекранах міліцейські чини. І хоч скільки б вони сперечалися, де й кому шукати І.Бакая з В.Щербанем. Самогубства екс-міністрів з контрольним пострілом, вбивство колишнього начальника Азовського морського пароплавства, розстріл кримінального авторитету в центрі Києва серед білого дня, розвали гучно анонсованих кримінальних справ, засилля бандитів на місцях — такі реалії. Максимум, на що зважиться влада — переділ власності. Ну й що? У чому тут справедливість? Який реальний виграш одержить "маленький українець" від того, що український підприємець, наприклад, Рабинович змушений буде поступитися правом власності на певний ласий об'єкт російському підприємцю, наприклад, Вексельбергу? Отож-бо, що ніякого. А ось той, хто визначатиме: у кого взяти і кому продати, явно не пропаде.
І хай нікого не обдурить ліворадикальна риторика в прем'єрських вустах. Ю.Тимошенко — вдатний політик. Вона чітко знає, що хоче чути народ. І знає, що сказати. Оцінюючи її бізнес, засоби масової інформації ще десять років тому ставили її в ряд найважливіших людей СНД і Східної Європи. Юлія Володимирівна здатна спробувати скрутити в баранячий ріг кожного, хто стане їй поперек шляху. А опісля з милою посмішкою заявити про величезне задоволення, котре вона відчувала від спілкування з цими милими людьми.
Фрагмент недавнього виступу Ю.В. по першій програмі Національного радіо, як завжди, випромінював безмежний оптимізм. Кабмін на своєму засіданні, як було сказано, ретельно проаналізував двадцять один (!!) законопроект, прийняття яких конче необхідне для вступу України в СОТ в 2005 р. Там усе враховано, там захищені всі національні інтереси!! Верховній Раді слід в особливому режимі (тобто не дивлячись) прийняти всі ці проекти негайно. Інакше — діло труба. Не бути Україні в СОТ. Жах і страх!
І згадався тут Нобелівський лауреат Михайло Олександрович Шолохов, сторіччя якого відзначалося зовсім недавно. Згадався останньою фразою першої частини "Піднятої цілини". Хто читав, пам'ятає: "Старе починалося заново".
Территория свободы слова
