Який досвід на устах

Микола ПЕТРУШЕШО,

Урядовий кур'єр,

16.06.05

Нещодавно на одному з телеканалів із захопленням розповідали, що одна з громад набула величезного досвіду у розв'язанні актуальних проблем. Як сенсація подається те, що люди змушені були скидатись «хто скільки зможе» на ремонт школи, бо в бюджеті коштів немає. Думається, в даному разі не радіти треба, а аналізувати причини дефіциту бюджету.

Як часто вам доводиться чути розповіді про господарства, де успішно працюють? Коли були свідком вшанування керівника, який дбає про людей, а не лише про власний інтерес? Чи запрошували вас до розробки або хоча б аналізу програми піднесення галузі, в якій працюєте? Запитання, як мовиться, без відповіді. Так уже повелося і, на жаль, стає традицією, що передовий досвід, його творці мало кого цікавлять. Мовляв, ринкові умови мають свої закони.

Зате на устах інші «герої», дії яких намагаються піднести як прояв справді доленосних подій, їх закликають наслідувати. Так, нещодавно на одному з телеканалів із захопленням розповідали, що одна з громад набула величезного досвіду у розв'язанні актуальних проблем. Як сенсація подається те, що люди змушені були скидатись «хто скільки зможе» на ремонт школи, бо в бюджеті коштів немає. Думається, в даному разі не радіти треба, а аналізувати причини дефіциту бюджету. Вони ж на поверхні: на території відсутнє виробництво. Не працюють промислові і сільгосппідприємства. Оті гривні, що відривали від сім'ї на латання освітнього закладу, — не зарплата. Щоб мати їх, люди змушені повертатись до ведення натурального господарства, а потім бідними родичами торгувати під базарами. Чи ж такий досвід маємо пропагувати, проголосивши євровибір?

Багато галасу спричиняється й з іншого приводу. За останні роки хто тільки не спеціалізувався на організації гуманітарної допомоги для України. Користі від неї — кіт наплакав. Це для держави. Зате для багатьох наших співвітчизників, які обзавелись різними фондами і фундаціями, — то манна небесна. Десь комусь подарують кроля чи корову, а розповідають про це не один рік. Звичайно, не за «спасибі». Підміну діла розмовами люди зробили своєю професією. З цього й живуть. Ще й видають себе найпершими і найголовнішими вболівальниками за долю села. Насправді ж вони пристосуванці, які проїдають різні зарубіжні допомоги. Через них і подібних їм селяни не бачать світла у кінці реформаторського тунелю.

Нині розробляється Національна концепція розвитку села. Майстри піару власного іміджу обов'язково заявлять про свою причетність до нового курсу. Але дуже хочеться, і селам це вкрай потрібно, щоб не досвід пускання мильних бульбашок брався за основу, а практичні надбання тих, хто ділом стверджує реальність і перспективність обраного шляху. Тому сьогодні нам так потрібно знати, завдяки чому виживають і розвиваються кращі господарства. Шани й поваги заслуговують керівники, які не зрадили свої колективи і хліборобські традиції.

Як розвиватись селу, найкраще розуміють ті, хто в ньому живе, їхні орієнтири треба враховувати. А тому на устах має бути вироблений ними кращий досвід.