Справедливість як вона є

І.Погорєлова,

День,

31.03.06

...справедливість, яка спіткала президентську політичну силу ...це лише покарання за розбещеність, пихатість, дрібні амбіції дрібних функціонерів, якесь патологічне зрадництво й "бумеранг" від тих технологій, якими вони самі намагалися закидати свій електорат.

Чи були ці вибори чесними, прозорими, демократичними й, узагалі, відповідними до міжнародних стандартів — визначились спостерігачі. Кажуть — так.

Але чи були ці вибори справедливими — можемо визначитись лише ми самі.

На мою суб`єктивну думку — були, і за багатьма пунктами. Вони ніби не мають прямого стосунку до майбутньої парламентської коаліції, посади прем`єра та решти "гарячих" питань... Але лишень для тих, хто вважає цю, врешті, відносну й оціночну категорію відпрацьованим матеріалом.

Та ми бачили її на власні очі, в перші ж хвилини після оголошення екзит-полів...

Ні, це не був сам тріумф БЮТ над "Нашою Україною".

Актом справедливості в той момент було почуття глибокого розчарування й розгубленості, які на очах у всієї країни пережили всі, за винятком БЮТ, суб`єкти перегонів. І продовжують переживати протягом обрахунку протоколів у ЦВК.

Це був той неповторний момент, коли "олімпійці" в миттєвому розчаруванні, а хтось і в розпачі, зрівнялися, нарешті, з виборцями, яким до цих почуттів не звикати.

Як не дивно комусь видасться, а стосується це, передусім, формального переможця кампанії — Партії регіонів, чиї лідери, побачивши суму відсотків "помаранчевих" і свою поодинокість у "синьому" спектрі, пошкодували й про нестачу десь так відсотків 20 до монопольної більшості, й про дефіцит союзників, і, можливо, про поспішність відмови від попередніх звинувачень на адресу влади щодо адмінресурсу й підготовки фальшувань.

І хоча "регіонали" отримали рівно стільки, скільки їм до виборів "обіцяли" соціологи, — своє незадоволення вони вклали у відмову обговорювати будь-які коаліційні угоди до оприлюднення офіційних результатів виборів.

Разом із тим, друга, і набагато більш важлива справедливість (стосовно чесного визнання штучності "розколу" України) також належить ПР. Буквально на очах телеаудиторії її лідери миттєво змінили гасло "Геть помаранчевих!" на неперевершену формулу В. Януковича "Немає таких компромісів, на які ми не підемо заради України".

Причому саму Україну — попри нещодавній федералізм та "мовне питання" — ПР тут таки визнала єдиною й соборною...

І вже зовсім усе стало на свої місця, коли так само на очах телеглядачів пан Кушнарьов у присутності й за підтвердження "чільного представника" Кремля політолога С. Маркова мав визнати, що й дешевого газу від Росії Партія регіонів не здобуде. А відтак — її економічна стратегія базується на міфі...

Можливо, комусь здається, що перелічені акти справедливості щодо ПР незрівнянні з емоційним шоком, пережитим Блоком В. Ющенка "Наша Україна" через своє третє, а БЮТ-ове друге місце в екзит-полах. Та ще й з відривом у 10%...

Але справедливість, яка спіткала президентську політичну силу, має зовсім інші причини й наслідки. Насправді, це лише покарання за розбещеність, пихатість, дрібні амбіції дрібних функціонерів, якесь патологічне зрадництво й "бумеранг" від тих технологій, якими вони самі намагалися закидати свій електорат.

І нехай уже знавці конспірології точніше визначать, чи сам пан Р. Безсмертний виявився "агентом" Ю. Тимошенко, чи пав жертвою соціологічної служби Центру ім. О. Разумкова, адже не просигналила про небезпеку в останніх закритих опитуваннях, чи сам "купився" на обіцяну О. Турчиновим посаду спікера, чи, за тим же Турчиновим, дійсно "схибив" через переляк щодо "транзитного сервера-2"...

Але тут краще не скажеш ніж пан Червоненко, повчаючи своїх опонентів щодо принципу дії "вищої канцелярії": "Бог не фраєр, він усе бачить"... І то ще Бог милосердний, бо за заклик до Майдану "Не зрадь Майдан" кару штабові "НУ" можна вважати суто умовною...

Шкода, але, як на мене, дійсно лише помилки чи "помилки" "Нашої України" зробили можливим тріумф над нею, власне, Блоку Ю. Тимошенко.

І оскільки сама Ю. Тимошенко та члени її команди не так дякували за це виборцям, як знущалися з переможених і швиденько перебирали ініціативу до рук, то не маємо дивуватися, коли дещо інша справедливість ще наздожене їх у тому, чим вони так нині заклопотані.

Утім, окремо слід відзначити сатисфакцію особисто для політолога В. Полохала, який переміг у відомій суперечці з соціологами щодо другого місця БЮТу. Він має право вимагати вибачень...

Але це не все. Як влучно зазначив на прохання спрогнозувати результати виборів пан Литвин, не треба обмежувати Божу благодать.

І вона — якщо мався на увазі глас народний — таки не обмежилася трійцею лідерів перегонів. І стосовно спікера ВР — у першу чергу.

Мабуть, не час тут і зараз визначатися, за що дісталося від політичної долі особисто В. Литвину: за саму лише приналежність до "кучмістів", за справу Г. Гонгадзе чи за так і не виконану роль арбітра нації, яку пан В. Литвин абсолютно безпідставно й невдало намагався перехопити в Президента.

Але якщо принизливу для спікера Верховної Ради поразку поєднати з "результатом" КПУ, повною відсутністю на обрії прохідного бар`єра есдеків-нетаків та невідповідністю заявці отриманого результату СПУ, я б ризикнула припустити, що цей акт справедливості "пакетно" накрив усіх "батьків" конституційної реформи.

Принаймні, в цьому сенсі вибори таки стали своєрідним "конституційним референдумом", і з дуже негативним результатом для тих, хто, власне, саме через перекручену зміну системи управління державою намагався отримати реванш.

От, виявляється, чим псевдореформа відрізняється від революції: вона з апетитом поїдає не "дітей", а саме "отців"...

Далі.

Не варто довго зупинятися на тому, якого вагомого відкоша дістали всілякі настирливі російські "впливи", що не могли зупинити інерцію свого втручання до українських внутрішніх справ попри всі застороги й просто дружні попередження про їхню неадекватність. Вважаймо, що у Великого Брата своє розуміння справедливості...

А от на суто внутрішньому й зовсім новому українському чинникові цих виборів — партійно-блоковій системі — варто трохи зупинитися. Власне, не на системі, яку так досі й не створено (що, врешті, навіть природно), а на самих партіях.

Імітування ними ідеологічного та програмового складників таки різнуло око прискіпливого українського виборця, причому саме того, на якого ця імітація й була розрахована.

Зокрема, не йдеться про виборців ПР чи БЮТ, яких орієнтували на дещо інші, хоча й не менш віртуальні, речі.

Ідеться про начебто за природою та назвами ідеологічні партії й блоки, як-от: "праві" та "ліві". Можливо, не випадково саме на них негативно відбилися їхні ж запевнення в "неолігархічності". На тлі прізвищ у списках ці порожні слова викликали більшу відразу ідейного електорату, ніж "чорні списки Луценка" стосовно ПР...

Принаймні, вся ця ідеологічна полова не дозволила "правим" та "лівим" ані розширити свій електорат, ані, відповідно, протягти під своїм дахом до ВР більше залучених до списків кандидатів із "аргументами", які обіцяв ще порахувати Я. Давидович...

Але справедливість ще й не в цьому доконаному факті.

Вона в тому, що відповідальність за невірний розрахунок лягає на лідерів цих сил, які опиняються поміж претензіями "комерційних партнерів", залишених поза межами бажаного депутатського імунітету, і справжніми партійцями, витісненими ще далі від депутатської праці саме через "чужорідні елементи"...

Про те, що "тертя" між партійними босами, їхніми функціонерами та включеними до списків фінансистами існують, і чималі, вже свідчать відверті заяви СПУ та "Нашої України". Для початку позиція лідера ставиться під контроль політради, а то й з`їзду.

І це не завжди звичне єзуїтство щодо інших суб`єктів коаліційних переговорів. Для початку партії й блоки мають з`ясувати, чиї ж, власне, інтереси в коаліційних переговорах утілюватимуть перші особи.

Утім, оскільки "переграти" показники виборів ніхто вже не зможе, тому суперечка точиться саме навколо питання про формат коаліції, який, принаймні, забезпечив би фінансистам, які не потрапили до ВР, хоча б ефективне лобіювання їхніх бізнесових інтересів, а справжнім партійцям — перспективу залучення до виконавчих структур.

Так що останній шанс якось викрутитися в лідерів партій, які таки потрапили до парламенту, ще зберігається. Але, звісно, знов за рахунок "ідеалів Майдану", задекларованих перед виборцями "принципів" тощо... Тож тут справедливість ще попереду.

А тим часом партії та блоки-аутсайдери вже мають продемонструвати Україні приклад того, що обіцяна в разі поразки на виборах відставка лідерів — не міф. І не треба згадувати лишень Медведчука... Те саме стосується й панів Каськіва та Пинзеника, Костенка й Плюща та багатьох інших... Це в разі, коли вони не брехали про необхідність для України партійної структуризації.

Утім, справедливість як відплата на цих виборах не була визначальною.

Є зовсім інші її "показники".

Зокрема, абсолютно справедливим є отриманий на виборах відсоток голосів "Нашої України", якщо відкинути неадекватні претензії на роль "носія цінностей Майдану", а залишити її визначення як партії "ліберальної", себто "партії мільйонерів та середнього класу".

13-15-17 відсотків — зовсім непоганий показник для цього прошарку українського населення. А, головне, краще за будь-яку податкову вказує на кількість у країні людей, які відносять себе до цього класу.

Те саме стосується українських шанувальників "європейського соціалізму". В Україні не більше шести відсотків людей, які дійсно уявляють, що становить собою австрійська, швецька чи угорська соціал-демократія... Натомість багато тих, хто аж ніяк не може вкласти категорію "золота акція" у звичний соціалізм радянського штибу.

Не буде суперечити реаліям і твердження, що приблизно 30 відсотків прихильників Партії регіонів — це, здебільшого, справжній пролетаріат (від люмпена до кваліфікованих фахівців, якщо вони ще живі), якому немає де подітися без великої індустрії під орудою пострадянської бюрократії та олігархів, для якого кримінальний фактор є не більше, ніж звична "усвідомлена необхідність".

Стосовно електорату БЮТу — то 22 — 23 відсотки тих, хто голосує "серцем" і за "справедливість" — це фантастично скромний показник суміші невиправних романтиків та суто по-українському розлючених "месників", шукачів справедливості як відплати за все, що його могла продемонструвати Україна.

Плюс більше 20% зовсім вільних від нав`язливої політреклами людей, які не пошкодували свого голосу ані для очевидних аутсайдерів, які, тим не менше "зачепили" їх своїми назвами чи гаслами, ані для заперечення всіх кандидатів на посади слуг народу...

Коли все це зафіксує ЦВК — буде офіційна картина політичної структуризації українського суспільства й підстава для подальших політологічних висновків.

Якщо, попри теперішню відсутність таких намірів, таки відбуватимуться суди, це стане об`єктом права.