Степан Гавриш: "Національна ідея це завжди дискусія..."

Андрій Васильєв,

Голос України,

24.03.06

Степан Гавриш: "Легковажні плани виконавчої влади поспіхом вскочити до НАТО загрожують Україні розколом".

Останнім часом позови політиків до ЗМІ якось вийшли з центру уваги. Нині модно політикам зводити рахунки один з одним.

Народний депутат України Степан Гавриш за модою не женеться. Його судовий позов проти газети "Шлях перемоги" тривалістю майже рік компетентні фахівці вже зараз занесли до хрестоматії прикладів цивілізованої поведінки політика у стосунках з медіа. Позов Степан Гавриш виграв, але з газети не намагався стягнути ані шеляга.

У квітні минулого року Степан Гавриш звернувся до Шевченківського районного суду з позовною заявою проти редакції газети "Шлях перемоги", яка в статті "Затінені обереги: Степан Гавриш" 23 березня 2005 року, використовуючи маніпулятивні технології, опублікувала відверто неправдиву інформацію про народного депутата. Шевченківський районний суд своїм рішенням від 7 грудня 2005 року визнав відомості, опубліковані в газеті, недостовірними й такими, що порочать честь, гідність і ділову репутацію С. Гавриша, зобов'язавши редакцію опублікувати спростування інформації, поширеної про позивача.

9 лютого 2006 року Шевченківський районний суд виніс додаткове рішення в цій справою і зобов'язав редакцію газети "Шлях перемоги" опублікувати відповідь С. Гавриша.

Кореспондент (далі Кор.): Степане Богдановичу! Чи не здається вам, що зазвичай затятий політик наймає зубатого адвоката, як хорта, і дає йому вказівку розірвати газету за пару необережних фраз...

Степан Гавриш (далі С. Г.). Затятість не в моєму характері. Я діяв цілеспрямовано й досяг своєї мети. Але створювати матеріальну загрозу існуванню медіа чи залишати без шматка хліба репортера...

Кор. Навіщо ж було судитися?

С. Г. Справді, для мене це було складне рішення, прийняте у непростий час. Я чудово розумів, наскільки невигідно виглядає політик, коли він намагається притягнути до відповідальності журналіста. Треба ж розуміти, що поки політик намагатиметься спростувати одне слово, репортер матиме можливість сказати ще десять, і так - без кінця. Але я вирішив пройти цей шлях. Доводилося вгамовувати емоції, часом лють...

Кор. ?..

С. Г. А як ви вважаєте, які почуття може відчувати людина, коли читає про себе безсоромну брехню якогось негідника? Або коли дізнається, що в цього негідника навіть ім'я немає, а є тільки псевдо, і що газета цю особу навіть в очі не бачила, оскільки отримала цю статтю електронною поштою, принаймні таке дивне пояснення дали представники газети в судовому засіданні.

Кор. Отже, у вас навіть не було приводу висловитися з приводу ненависної декому "морди журналіста"...

С. Г. Знаєте, є такий старий вислів: Юпітере, ти сердишся, отже, ти неправий. Щоправда, доводити свою правоту інколи досить нелегко.

Кор. Вам це вдалося...

С. Г. У справі щодо публікації в газеті "Шлях перемоги" - так. Суд не тільки задовольнив мій позов про спростування недостовірної інформації, а й додатково зобов'язав газету разом зі спростуванням розмістити мою відповідь. Крім того, чи не вперше в нашій судовій практиці суд зробив пряме посилання на європейське право - Резолюцію (74) 26 Комітету Ради міністрів Ради Європи "Право на відповідь - стан особи відносно преси".

Кор. Чи не занадто дорога ціна - судитися цілий рік заради того, щоб дати безплатний урок етики безталанному автору?

С. Г. Для мене це було принципово. "Шлях перемоги" - це партійне видання. Газета заснована в Мюнхені 1954 року Організацією українських націоналістів, з 1993 року видається у Львові, з 1996 року - в Києві, а також у Нью-Йорку під двома логотипами, "Національна трибуна" і "Шлях перемоги", і перекладається 25 мовами. Газета вирішила, що я не маю права висловлювати свої думки з приводу національної ідеї. Це була така собі чорна позначка на моєму прізвищі, і якби я змовчав, на ньому взагалі можна було б поставити хрест. Мене намагалися знищити як політика...

Кор. Хто?

С. Г. Це, вочевидь, були ті, для кого національна ідея - лише спроба підвести ідейне підґрунтя під свою мрію узурпувати владу й назавжди привласнити собі право говорити та діяти від імені народу. Це дуже небезпечна мрія, і я готовий боротися з такими людьми до кінця.

Кор. Це ваша національна ідея?

С. Г. Я розумію вашу іронію, але насправді національна ідея кожного народу полягає в тому, щоб нація сама вирішувала свою долю і не заганялася знову в зовні привабливе ярмо тільки тому, що якийсь там лідер плекає якусь там мрію. Національна ідея - це завжди дискусія, в процесі якої нація спроможна знаходити відповіді на запитання та виклики, які постають перед нею. Про це важливо пам'ятати саме зараз нам в нашій державі. Адже Україна роз'єднана й розірвана держава....

Кор. А ви не боїтеся звинувачення в сепаратизмі?

С. Г. Наш земляк Михайло Булгаков стверджує, що правду говорити легко і приємно, я переконався, що говорити правду - це частіше й небезпечно, але парадокс полягає в тому, що небезпечніше намагатися цю правду не помічати. Справжні сепаратисти зараз займають крісла у високих кабінетах. Коли я стверджую, що Україна розірвана, то я маю на увазі ту прірву, яка утворилася між народом і тими, хто безпідставно привласнив собі роль еліти і примушує людей іти туди, куди вони йти не бажають. Висловився б навіть колоритніше: люди йти "не хотять", але їх кудись штовхають. Штовхають брутально, без поваги, без права...

Кор. Ви проти поступу України до Європи?

С. Г. Я за Європу. Але давайте називати речі своїми іменами. По-перше, де цей поступ? І по-друге, НАТО - не Європа. Ті, хто ззовні підштовхує нас до НАТО, знають, що роблять, у них свої стратегічні плани, але їхні плани враховують не наші національні інтереси. Та мене обурюють дії тих, хто, прикриваючись гарними словами, насправді взяв на себе роль маріонеток у чужому і позбавленому смаку театрі.

Давайте усвідомимо, що вступ до НАТО - це, перш за все, величезний витратний тягар, який ляже на плечі працюючого українця на багато й багато років. Розумієте, це відірвання крихти від наших дітей. Заради чого? Друге, але не менш важливе - це відносини з нашим північно-східним сусідом і зараз найважливішим економічним партнером, від котрого ми, подивімося правді в очі, суттєво залежні. Заради чого? Заради втіхи недалеко-глядних політиків, щоб вони при зустрічах одне з одним називали себе "європейцями", їздили до Давосів та відправляли своїх діточок у дорогі закордонні заклади. Це - не політика, це - лицемірство.

Ми повинні спочатку створити та реалізувати програму боротьби з бідністю, для того щоб доступ до освіти та престижних посад мали не тільки діти можновладців та наближених до них бізнесменів. Давайте ми реформуємо суди, щоб доступ до правосуддя мали не тільки товсті гаманці. Давайте ми піднімемо економіку й дамо їм можливість заробляти власною працею та розумом. І давайте ми не будемо дурити людей скороспілими байками про приєднання до Європи. Адже Європа це не манна небесна і не рай божий. Європейська спільнота має свої власні проблеми.

Я хочу навести вам деякі цитати.

"Відсутність змін у Європі може спричинити повний занепад, і окремі країни можуть піти своїм власним шляхом, особливо в зовнішній політиці, навіть якщо вони залишаться в номінальному членстві. Такий сценарій збільшує вірогідність припинення вступу до співтовариства, роблячи виняток для Туреччини та Балканських країн, не залишаючи навіть згадки про віддалену можливість для Росії чи України. Утримання рівня зростання один-два відсотки може мати наслідком деяку експансію, але Європа, можливо, не буде спроможна відігравати головні ролі, відповідні її розмірам..."

Кор. Це уривок з футуристичного роману жахів "Занепад Європи-2"?

С. Г. Це фрагмент з доповіді центру стратегічних досліджень уряду США ("Нешнл інтелідженс кансил"), зробленої в 2005 році. Вона відома в усьому світі як "Проект 2020". Українською його перекладати, звичайно, не збираються. Нашими провладними політиками він замовчується. Я не переконаний, чи читав його пан міністр закордонних справ Тарасюк, інакше він уникнув би легковажних обіцянок та безпідставних випадів на адресу керівників Євросоюзу.

Кор. І яку ж роль глобальні стратеги відводять в цьому проекті Україні?

С. Г. Україна згадується в цьому багатосторінковому рапорті кількома реченнями, і роль, яку їй відведено, надзвичайно неприваблива. Експерти стверджують, що Україна разом з Нігерією, Ефіопією, країнами Центральної Азії потрапляє до так званої другої хвилі ураження СНІДом, і це несе загрозу людям і, знову ж таки, економіці. Якщо не буде вжито великих зусиль, лише внаслідок СНІДу Україна втратить від 50 до 80 відсотків ВВП. Саме тому швидка реалізація програми боротьби з бідністю набуває такої великої ваги. Хвороби уражають бідних.

І наступне важливе положення: як країна з достатньо обмеженими природними ресурсами, Україна постає перед викликом створити ефективні економічні проекти та індустрію послуг, а це потребує великої вправності та професіоналізму управлінців.

Розумієте, про що йдеться? Україні потрібні тисячі, десятки тисяч досвідчених і абсолютно аполітичних професіоналів, які б робили свою справу на місцях, піднімали економіку та розвивали інфраструктуру. Наша доля - в наших руках, але аж ніяк не за кордоном. І це лише одна з наших претензій до влади. Відсутність професіоналізму, яку намагаються прикрити дешевою революційною демагогією. Кілька десятків тисяч професіоналів втратили роботу по всій країні тільки через те, що комусь здалося, ніби в них замало помаранчевого кольору. Це нормально, це по-державницьки?

При цьому є всі підстави вважати, що масштаби звільнень після виборів 2006 року будуть набагато більшими, оскільки місцеві переможці здійснюватимуть справжні чистки з метою звільнення тепленьких місць для своїх "політичних друзів", родичів та кумів.

Є всі підстави також вважати, що постраждають працівники середньої керівної ланки всіх галузей та сфер діяльності. Особливо небезпечно це в таких сферах, як освіта, охорона здоров'я та фінансування місцевих бюджетних програм. В частині освіти та охорони здоров'я це загрожує істотним погіршенням якості освіти та медицини.

У частині фінансування - масовими зловживаннями, розкраданнями з боку нових "неупакованих" керівників.

В кожному разі є всі підстави говорити про існування значної загрози погіршення якості життя всього населення та загострення соціальних конфліктів.

Можна говорити навіть про те, що поділ влади на місцях між "помаранчевими" та "блакитними" призведе до УПРАВЛІНСЬКОГО КОЛАПСУ.

Кор. Що можна цьому протиставити?

С. Г. Незважаючи на те, що Верховна Рада ухвалила в першому читанні мій законопроект про заборону політичних переслідувань, він ще до цього часу не прийнятий як закон. Можливо, парламент не хоче приймати остаточно цей законопроект. Виглядає так, що непримиренні революціонери з обох боків прагнуть жертв. Але наш блок у кожному випадку стане на заваді такому розвитку подій.

Ми обов'язково будемо у Верховній Раді і не дозволимо подіям набути такого розвитку.

Кор. Протилежні політичні табори тільки набирають відсотки у рейтингах під час загострення різного роду протистоянь. Ваша миролюбна позиція може коштувати вам занадто дорого. Адже сказано: "Хліба та видовищ!" Риторика політичних баталій творить героїв.

С. Г. Це фальшиві герої та фальшиві поводирі. Здається, хлопці загралися у "війнушку". Ви тільки прислухайтеся до їхньої тріскотні: "революція триває", "реванш"... Схоже, для публіки готується чергова партія так званих польових командирів. Чув, як один з них виступав на поважній радіостанції. Слухач його запитує: "Розкажіть про ваш професійний досвід". Він відповідає: ну, я розпочинав у 90-му році, ще на тому Майдані, потім працював у Сороса, потім знов Майдан. Коли такі "професіонали" приходять до влади, у них виявляється гостра нестача силових відомств, й вони починають створювати ЧК. Один з таких колишніх "командирів" Майдану зараз намагається перетворити Міністерство внутрішніх справ на "чрезвычайную комиссию". У нього під носом шахраї вкрали в людей і вже вивезли за кордон мільйони, а він, ще не встигнувши порушити кримінальну справу, заявляє на всю країну: "Попрощайтеся зі своїми заощадженнями, люди добрі, ви їх ніколи не побачите". Отож-бо. Адже йому ніколи: він складає "чорні списки контрреволюціонерів".

Ми не миролюбні до демагогів та облудників й ми жорстко ставимо питання про політичну відповідальність. Знаєте, в умовах, коли влада докладає надзвичайних зусиль для промивання мізків власного народу, висловити протест часом надзвичайно важко.

Ми апелюємо до здорового глузду та тверезого мислення. Люди на межі виживання, а їх задурюють новими обіцянками. Плани швидко-плинного вступу до НАТО - одна з таких політичних афер. Окрім тих загроз, про які я згадав раніше, існує ще одна. І вона набагато небезпечніша. Я сказав, що Україна роз'єднана й розірвана держава, і я не відмовлюся від цих слів. Я вимовляю ці слова з болем, оскільки такий стан речей не може не турбувати.

Наше суспільство рвуть на клапті різноманітні "еліти", часто прагнучи втілити вузькопартійні інтереси та власні амбітні плани. Забуваючи про справжні інтереси народу, вони тягнуть його кудись, навіть не питаючи, чи хоче він цього. Але роз'єднаність України - це проблема історична. І, знову-таки, влада, наче страус з його дзьобом та очима в піску, намагається цю проблему не помічати. Вона ділить українців примітивно і, я б сказав, тупо. Ті, хто цю владу підтримає, для неї - патріоти. Хто проти - повинні бути перевиховані або притягнені до кримінальної відповідальності. Як свідчать дослідження більш як десятирічної давності, крізь територію України проходить так званий цивілізаційний розлом. Це велика загроза для держави. Сучасний історичний досвід свідчить, що держави, які внаслідок історичних обставин розділені культурами, розпадаються. Приклад - СРСР, Югославія.

Кор. Ви це серйозно?

С. Г. І навіть занадто. Подивіться, що коїться з Нігерією, Суданом, Індією, Шрі-Ланкою.

Кор.?

С. Г. Я в жодному разі не забуваю, що ми в Україні. А мої висновки базуються не тільки на моїх власних міркуваннях, скоріше за все - це аналітичний висновок, зроблений на підставі спостережень та знайомства з поглядами провідних світових політологів. Адже в середині 90-х Україна вже перебувала на межі розколу, а певні заокеанські установи вже планували "непередбачені витрати при можливому розпаді України". Недовірливі можуть пересвідчитися в цьому, ознайомившись із доробком відомого вченого Семюеля П. Хантингтона. На перешкоді розколу тоді стала угода між президентами Росії та України про поділ Чорноморського флоту та про інші питання. Для тих, у кого занадто коротка пам'ять, нагадаю, що від імені України цю угоду підписав перший президент нашої держави Леонід Кравчук. Це вгамувало пристрасті й подовжило дію шансу України на власне державотворення.

Кор. Ви хочете сказати, що наша незалежність - це лише шанс?

С. Г. Історія робить нам виклик, вона ніби перевіряє нас на спроможність і, я б сказав, потентність. І ця потентність зараз перевіряється. Я не хочу нікого образити, треба шанувати культурні традиції, але нині йдеться не про спроможність вдягти широкі, мов Чорне море, шаровари, вишиванку й розмахувати музейною булавою, мов розлючена куховарка макогоном.

Йдеться про здатність об'єднати поліцивілізаційне українське суспільство в єдину справді соборну націю. В цій нації повинне знайтися належне місце, умовно кажучи, і донецькому шахтареві, і галицькому фермеру.

Легковажні плани виконавчої влади поспіхом вскочити до НАТО загрожують Україні розколом. Ми повинні дати народу виявити свою волю. Якщо ми хочемо зробити щось спільне, спробуймо спочатку порадитися одне з одним і переконати одне одного в частині наших планів.

Це, власне, і є те, що в Європі має назву "плюралістична демократія". Задля торжества цієї демократії наші прихильники вже зібрали 4,5 мільйона підписів наших громадян. Як свідчать висновки експертів, з урахуванням помилок та неточностей їх виходить приблизно 4,4 мільйона. Погодьтеся, це поважне число.

Кор. Вже чуються голоси: на референдум немає грошей!

С. Г. Це - звичайний чорний піар влади. Вона намагатиметься дискредитувати ідею всенародного референдуму з цього питання шляхом звинувачення нас у непродуктивних витратах.

Кор. І справді, де візьмуться гроші?

С. Г. У зв'язку з цим я пригадую один афоризм: ми не такі багаті, щоб купувати дешеві речі. На мою думку, вступ до НАТО у такому вигляді, як нам пропонує нинішня влада, - це дешева витребенька в занадто дорогій обкладинці, вона обійдеться народу в десятки мільярдів доларів. Тож варто витратити декілька мільйонів гривень, щоб заощадити щось набагато цінніше - єдність, а врешті і незалежність.

А де взяти гроші? Ну, звичайно ж, не з коштів від продажу "Криворіжсталі". Бо їх уже майже проїли доплатою за дефіцит бюджету попереднього і цього років. Нехай наші керівники виконавчих структур відмовляться на рік від витрат на ремонти та "реконструкції" своїх численних палаців та "резиденцій", там знайдеться грошей не на один референдум. Бо на референдумі народ зростає як політична нація і реалізує себе як господар своєї країни. Це пряма демократія. Між іншим, через неї пройшли всі країни сучасної Європи.

Кор. А якщо президент не підпише указ про призначення всенародного референдуму або зволікатиме з підписанням нескінченно?

С. Г. Ми будемо діяти виключно у правовому полі та в традиціях європейської плюралістичної демократії. Думаю, що президент усвідомлює наслідки відмови від оголошення референдуму як прямий спротив українському народові і відмову, фактично, від виконання своїх обов'язків за Конституцією. Реакція суверена може бути адекватною.