Чи можливий порятунок від помаранчевої безвиході?

М.Азаров,

Дзеркало тижня (11.-17.03.06),

11.03.06

Публічне ігнорування погіршення життя (очевидного для кожного громадянина нашої країни) означає, що влада має одне-єдине завдання: дотягнути до парламентських виборів у березні 2006 року.

Минуло трохи більше року після помаранчевої революції. Про виконання передвиборних зобов`язань Майдану говорити не доводиться. Заклик "Не зрадь Майдан!" адресований невідомо кому: більшість людей в Україні невдоволені і стривожені, чинній владі не вірять. Як і за уряду Ю.Тимошенко, сьогоднішня політика є лише пропагандою і маніпуляцією суспільною думкою. Влада продовжує завзято стверджувати, що все йде нормально, і навіть заявляє, що економіка України стала "більш здоровою". Публічне ігнорування погіршення життя (очевидного для кожного громадянина нашої країни) означає, що влада має одне-єдине завдання: дотягнути до парламентських виборів у березні 2006 року.

Тим часом країна впритул наблизилася до порога незворотних змін у економіці, які за масштабами можна порівняти з наслідками розвалу СРСР 15 років тому. У разі продовження теперішнього курсу неминучими є зупинення багатьох підприємств у базових галузях економіки, які виробляють основну частку ВВП, тотальні звільнення людей, котрі є основою продуктивних сил держави.

1. Причини кризи, що наближається

Провальні результати діяльності "майданної влади" не є наслідком тактичних помилок. 2005 року в Україні проводився усвідомлений політичний курс. Він ґрунтувався на плагіаті польського та прибалтійських сценаріїв трансформації суспільства. Проте, на відміну від країн Центральної Європи, де шокову терапію було здійснено в один прийом і де економіка була менш енергоємною, у нас така стратегія спричинила досить серйозні та руйнівні наслідки.

Цей курс характеризувався беззмістовною пропагандою "європейської ідеї", необґрунтованим розрахунком на здобуття масштабної зовнішньої підтримки. На ділі ця політика втілилася в ігнорування інтересів вітчизняної економіки, у "революційну доцільність" нової влади, яка нібито має право бути вищою за норми законодавства і Конституції країни. Чого варте саме лише показове ігнорування міністрами того факту, що Верховна Рада відправила уряд у відставку.

Визначальними характеристиками діяльності влади в різноманітних сферах економіки та політичного життя протягом 2005 року стали:

— Дестабілізація економічної системи України. Колишню інвестиційно-інноваційну макроекономічну модель, що сприяла експорту і прискореному зростанню ВВП, було зруйновано. Нової економічної моделі так досі й не запропоновано. Рішення уряду ґрунтуються лише на забезпеченні поточних і передвиборних інтересів правлячого угруповання і не передбачають оцінки стратегічних наслідків прийнятих рішень.

— Некомпетентність і авантюризм в економічній і соціальній політиці. Економіка усвідомлено приноситься в жертву політичним інтересам із метою утримання влади будь-якою ціною. Невтримний соціальний популізм став головною мотивацією економічної політики влади. Аби приховати результати своєї політики, влада вдається до системної дезінформації і маніпулювання статистичною звітністю, приховує від парламенту і суспільства зміст домовленостей про такі принципово важливі питання, як, наприклад, енергозабезпечення. Очевидною є і криза бюджетної політики, що особливо наочно виявилося у проїданні грошей від продажу "Криворіжсталі" та величезних переплатах за податками, неповерненні ПДВ (понад 12 млрд. грн).

— Криза системи державного управління. Руйнування системи державного управління було зумовлене масовим чищенням апарату за принципом особистих зв`язків і політичної лояльності. А також своєрідною "приватизацією" лідерами нової влади окремих структурних підрозділів держапарату. Для ілюстрації можна навести численні приклади рішень, що суперечать одне одному, різних міністерств і відомств, включаючи МВС і МЗС, НАК "Нафтогаз України" і ДПАУ, РНБОУ і прем`єр-міністра.

— Відсутність механізмів узгодження дій органів влади і контролю за їх виконанням, розхитування виконавчої дисципліни на всіх рівнях. Замість виконання своїх прямих обов`язків окремі структурні підрозділи держапарату переорієнтовані на обслуговування інтересів тих або інших "наближених" постатей. Тому зовсім не дивно, що в системі влади реалізуються кілька варіантів політики за будь-яким із актуальних напрямів: угоди щодо газу, приватизація, бюджет, переговори з Росією тощо.

— Відсутність зрозумілих і реалістичних цілей політики. На основі заяв і обіцянок лідерів помаранчевої команди можна дійти висновку, що головних, офіційно оголошених, цілей у влади три, й усі вони абстрактні: інтеграція до ЄС, упровадження демократичних стандартів, збільшення соціальних стандартів.

Щодо ідеалів і принципів помаранчевої революції, то вони зрозуміло й чітко ніколи й ніким сформульовані не були. Таким чином, невиразно змальоване "заклятими союзниками" по помаранчевій коаліції майбутнє України має віртуальний характер. Риторика конкуруючих помаранчевих лідерів полягає у прагненні нав`язати суспільству якусь паралельну реальність — картину життя в Україні, що ніяк не корелюється з реальними процесами у країні, ґрунтується на особистому суперечливому розумінні "ідеалів Майдану".

Прямим результатом політики цієї влади може стати нова економічна криза з необоротною руйнацією індустріальної бази країни.

Сьогодні головне питання української політики полягає у тому, чи зможе політична еліта країни віднайти в собі сили і мужність вжити термінових заходів для запобігання економічній і соціальній деградації держави.

2. Байдужість влади до інтересів національної економіки

Явні симптоми занепаду в базових галузях промисловості проявилися 2005 року. Компрадорський характер політики влади спричиняє пригнічення економічної активності українських підприємств.

Якщо цей процес триватиме, розпад соціальної структури суспільства стане неминучим. Єдиною перспективою для молодих поколінь громадян України буде еміграція.

Влада нехтує інтересами економіки з різних причин. Це, зокрема, спроби підірвати економічну базу опозиції, опертя влади на спекулятивний фінансовий капітал і сприяння інтересам імпортерів у обмін на надання зовнішньої політичної і фінансової підтримки.

Політика влади 2005 року зруйнувала потенціал економічного зростання, що намітився у 2003—2004 роках. Відбулося п`ятиразове зниження темпів зростання ВВП — від 12% до 2,4%. А в січні 2006 року зростання ВВП було у шість разів меншим, ніж у січні 2005-го й у 10 разів меншим, ніж у січні 2004 року! І навіть зараз нічого не здійснюється для запобігання кризі, що наближається. Загрозлива тенденція економічного спаду, що оцінюється експертами як мінімум у 3—5%, 2006 року триває. У січні обсяг промислового виробництва (порівняно з січнем 2005 року) скоротився на 2,9%, обсяги будівництва знизилися на 8,1%, транспортні перевезення — на 4,2%. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило мінус 1854,3 млрд. дол.

2006 року зростання цін на газ (що є лише додатковим імпульсом дестабілізації економіки та комунальної сфери) загострює проблему енергетичного дефіциту і посилює загрозу тяжкого спаду економіки й деіндустріалізації країни.

Під час газової кризи уряд виявив демонстративну байдужість до інтересів країни. На засіданні уряду 25 січня Ю.Єхануров навіть заявив про необхідність, із метою економії газу, призупинити промислове виробництво. За словами в.о. прем`єра, весь газ, що поставлявся в Україну, забирало населення. Проте з усіх регіонів ми тільки й чули про падіння тиску газу або взагалі про його ненадходження. Цілі квартали й міста у Дніпропетровській, Кіровоградській, Луганській, Одеській та інших областях виявилися без опалення. Так безладно до зими не готувався жоден український уряд. Зима показала, що залишені нашим урядом у ПГС запаси газу було розтринькано, а нових не створено.

Результатом такої політики влади стала підписана з "Газпромом" угода про поставки в Україну російського і туркменського газу компанією "РосУкрЕнерго" за цінами, що ставлять вітчизняну промисловість на межу катастрофи. Нові схеми енергопостачання сумнівні з правової і збиткові з економічної точки зору. Їхні наслідки катастрофічні. Згортання експортних галузей, що втрачають рентабельність, означатиме бюджетну кризу, ослаблення фінансової системи, втрату інвестиційної привабливості, відтік капіталів, обвал фондового ринку і припинення інвестиційних проектів.

3. Переговори щодо газу і наслідки газових угод

Переговори, які представники влади вели з "Газпромом" і російським урядом, не мають аналогів в історії України за ступенем закритості й таємності. Від імені України переговори велися вузьким колом посадових осіб, котрі створили клан, що ізолював від ознайомлення з угодами навіть міністрів — членів уряду, не кажучи вже про парламент і громадськість. Документи закриті навіть для тих, хто має брати участь у підготовці комплексних рішень (представників МЗС, Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінфіну й інших відомств).

Підписані цим кланом документи щодо газу досі залишаються секретними і, очевидно, влада всіма способами намагатиметься уникнути їх публікації. Принаймні до парламентських виборів.

Недалекоглядність, із якою протягом другого півріччя минулого року влада заявляла про неможливість підвищення ціни на газ і не робила нічого задля проведення змістовних переговорів із Росією і Туркменістаном, викликає подив. Далі, за ціною за газ у 130—160 дол. за тисячу кубометрів, запропонованою Росією спочатку, середньозважена ціна на кордоні могла б становити 75 дол. Навіть за кілька годин до Нового року президент Росії пропонував надати Україні перехідний період на перший квартал, продовживши поставки газу на умовах 2004 року. Наша влада й тут умудрилася стати в "позу", і проігнорувала цю пропозицію.

Помаранчева влада продемонструвала, що думки людей і економіки для неї несуттєві. Наприклад, для Вірменії підвищення ціни на російський газ теж планувалося, але було відкладене до 1 квітня. Ось як міркував прем`єр-міністр Вірменії Андранік Маркарян: "Це було для нас дуже важливо, оскільки зимові місяці тяжкі, і ми зможемо пережити їх без потрясінь".

Теперішнє бездарне керівництво НАК "Нафтогаз України" умудрилося під димовою завісою залучення в Україну інвестицій наробити боргів на кілька мільярдів доларів, причому без будь-яких очевидних результатів їх вкладення. Загалом 2005 року західні банки відкрили НАК "Нафтогаз України" кредитні лінії на суму близько 7,7 млрд. євро!

Як інтегральна оцінка безрозсудної та некомпетентної політики керівництва стратегічної державної компанії з`явився висновок авторитетного рейтингового агентства Fitch, яке понизило прогноз рейтингу НАК "Нафтогаз України" до негативного.

30 січня нинішнього року стало відомо, що "Дойче Банк" закрив свою кредитну лінію в розмірі 2 млрд. євро для НАК "Нафтогаз України". (З цього обсягу пан Івченко встиг вибрати 600 млн.). Частина, що залишилася, була перенаправлена російському "Газпромбанку".

Примітно, що "Газпромбанк" є одним із співзасновників "РосУкрЕнерго" — компанії-посередника з поставок газу в Україну. Таким чином, НАК "Нафтогаз України" потрапляє в боргову залежність від підприємства, яке за новою схемою є монопольним постачальником газу в нашу країну і створює з ним спільне підприємство. Тепер можна не думати, чим Україна розраховуватиметься за борги НАК "Нафтогаз України". В умовах економічного спаду це може бути тільки газотранспортна система — хоч що там казали б нинішні урядові чиновники.

Парламент недаремно створив тимчасову слідчу комісію з перевірки діяльності НАК "Нафтогаз України", яка за останній рік стала перетворюватися на фірму з обмеженою відповідальністю при повній безвідповідальності керівництва. Найшвидше, влада зумисне хоче довести НАК до банкрутства, щоб потім подешевше приватизувати це підприємство.

Ситуація в НАК "Нафтогаз України" — краща ілюстрація результатів "блискучого господарювання" нинішньої влади. Компанія, яка у 2003—2004 роках збільшувала прибуток, покращувала рейтингову оцінку, сьогодні доведена до стану технічного дефолту. Бездумно набрані кредити пішли невідомо куди, тільки не на розвиток нафтогазового комплексу.

Керівник "Нафтогазу" панічно визнав, що вже в лютому дефіцит фінансових ресурсів компанії досяг 1,75 млрд. грн., а за весь 2006 рік досягне 10,15 млн. грн. Стало відомо, що в січні "Нафтогаз" не сплатив 398 млн. грн. податків, у лютому — 250 млн. грн. рентної плати за транзит газу.

При цьому рецепт порятунку від унікального менеджера Івченка звучить просто знущально стосовно народу й держави: різко підвищити ціни для українських споживачів і припинити платити податки в бюджет. Адже "Нафтогаз України" — бюджетоутворювальне підприємство, яке забезпечує надходження десятої частини доходів держбюджету!

Принципова зрада національних інтересів полягає також у тому, що угоду на поставку газу підписано з комерційною структурою, яка може лише забезпечити транзит газу із Середньої Азії, але не має ніяких власних активів. А в нашій країні продавати газ буде штучно створене спільне підприємство зі статутним фондом 5 млн. грн. (1 млн. дол.). І принаймні в 2006 році це підприємство-посередник поставлятиме нам закуплений українською же стороною газ на мільярдні суми.

У 2006 році темп випуску промислової продукції в кращому випадку очікується в межах 95% від рівня 2005 року. Особливо це стосується тих галузей, у собівартості продукції яких велика питома вага вартості природного газу. Найпростіший попередній аналіз показує, що тільки від заявленого на 2006 рік зростання цін на газ постраждають галузі, які дають близько 35% промислового виробництва й близько 55% експорту.

Найсильніший шок, безсумнівно, відчувають хімічна та металургійна галузі, що становлять 50% українського експорту (9% — хімічне виробництво і 41% — металургія). Серйозно постраждають нафтохімічна промисловість, обробка металу, виробництво й розподіл електроенергії, газу та води. Подорожчання продукції хімічної промисловості (зокрема, добрив) і подорожчання промислових товарів обумовлять зниження темпів розвитку сільського господарства й підвищення собівартості основних видів продуктів харчування.

Рентабельність металургії знизиться до 11,4% у першому півріччі 2006 року, до 10,9% — у другому півріччі та до 4,6% — у 2007 році; машинобудування — до 6,5%, 6,1%, 2,7% відповідно. Хімічна промисловість, яка є основним споживачем газу, згідно з прогнозними оцінками, стане збитковою. У цій галузі очікується скорочення випуску продукції на 7,4% у першому півріччі 2006 року, на 11,9% — у другому півріччі. У 2007 році ймовірний спад на 37,6 %.

Одні підприємства зупиняться, інші скоротять виробничий цикл і будуть ледве животіти.

У 2006 році знизяться обсяги прибутку й рівень рентабельності майже для всіх видів економічної діяльності, що логічно спричинить зростання безробіття.

У результаті підвищення ціни на газ у 2006 році прогнозується подальше погіршення динаміки зовнішньої торгівлі.

Порівняно з 2005 роком збільшення обсягу імпорту товарів і послуг у 2006 році може становити 19,5—20%. Істотне перевищення імпорту товарів і послуг над експортом призведе до значного негативного сальдо зовнішньої торгівлі до 4—4,5 млрд. дол. США й катастрофічного скорочення золотовалютних запасів держави.

Більш значне підвищення ціни на газ у 2007 році (порівняно з 2006 роком) при незмінній платі за транзит газу призведе до збільшення негативного сальдо торгівлі товарами й послугами в 1,5—1,9 разу.

У результаті Україну з дуже високою долею ймовірності очікують не тільки економічний спад, а й крах національної валюти, тотальна соціальна катастрофа, схожа до трагедії людей на початку 90-х років.

4. Інвестиційна безвихідь

Продовжує посилюватися тенденція до зниження рівня інвестицій у нашу економіку, що намітилася з початку 2005 року. Виходячи з оцінок зменшення рентабельності низки промислових підприємств, промисловий спад призведе до значного скорочення інвестиційних витрат підприємств (у структурі інвестицій в основний капітал їхня питома вага в промисловості становила понад 40%). Відповідно відбудеться різке зниження інвестиційної складової ВВП. Спад у промисловості негативно вплине також і на інші види економічної діяльності, наприклад, на будівництво, транспорт і торгівлю, зменшаться капіталовкладення на більшості підприємств інших галузей.

Скорочення ВВП і зростання рівня інфляції — чіткий сигнал для рейтингових агентств та іноземних інвесторів, котрі, як правило, утримуються від капіталовкладень у депресивні економіки чи вимагають у таких випадках прямих державних гарантій, довгострокового звільнення від сплати податків тощо.

В умовах економічної депресії ніхто не вкладатиме кошти в розвиток виробництва та інші масштабні проекти. Може йтися лише про такі малопрестижні ініціативи, як будівництво могильників для захоронення закордонних радіоактивних відходів. Заробляти гроші іншими способами нинішня влада не здатна.

5. Економічний спад неминуче веде до ослаблення фінансової системи і соціальної кризи

З кінця літа 2005 року Україна зіштовхнулася зі скороченням реальних доходів громадян. Драматично посилилися інфляційні очікування населення. У січні влада вже намагалася підняти ціни на електроенергію та газ для населення на 20—25%. І тільки майбутні вибори й розуміння, що людей озлобить зневага до їхніх потреб, на якийсь час призупинили це рішення. Тому уряд планує підняти ціни на газ із 1 квітня на 50%, а з 1 вересня — удвічі, що спричинить різке подорожчання комунальних послуг.

Ланцюгова реакція інфляції, сповзання до гіперінфляції, порушення міжгалузевих економічних зв`язків для нашої країни не новинка. Адже такими самими були наслідки "радикальних ринкових реформ", які при президенті Кучмі здійснював перший віце-прем`єр Пинзеник.

Економічний спад неминуче викличе обвальне зниження рівня життя всіх громадян України.

Нинішня влада, вочевидь, не має наміру щось робити для виходу з кризи. Єдиний шлях, з допомогою якого уряд може погасити свої популістські, що не дають суспільству ніяких реальних вигод обіцянки, полягає в продовженні розпродажу стратегічних активів України.

Досвід є: бюджет 2005 року був "заштопаний" доходами від приватизації "Криворіжсталі", емісією, переплатами податків, невідшкодуванням платникам ПДВ, залученням у бюджет кредитних ресурсів, узятих НАК "Нафтогаз України". Якщо врахувати емісію, гроші від "Криворіжсталі", НАКівські кредити, то загальне виконання бюджету оцінюється на рівні 80%. Згідно з висновками Рахункової палати, бюджет не був виконаний ні з дохідної, ні з видаткової частин. Результат очевидний: реальна інфляція до 30%, величезний прихований дефіцит бюджету до 20%.

Така сама некомпетентність і недалекоглядність виявилися і при формуванні бюджету на 2006 рік. Обіцянки зростання соціальних витрат носять абсолютно довільний характер і не підкріплюються ніякими економічними розрахунками. Навіть макроекономічний прогноз, на якому базується бюджет, був відкликаний, а новий дотепер, у третьому бюджетному місяці, не затверджено!

Не викликає сумнівів, що бюджет 2006 року не може бути виконаний.

У сфері економіки та соціального захисту країна відкинута на рівень 90-х — до економічної депресії й стагнації. Якщо не розпочати діяти негайно, руйнація економіки може набути необоротного характеру.

Найнегативніший, але, на жаль, цілком реальний у ситуації, що склалася, сценарій — тотальна деіндустріалізація економіки, що супроводжувалась аграрною катастрофою, зростанням зовнішнього боргу, скороченням соціальних гарантій і масового безробіття. Проте, якщо в інших державах деіндустріалізація частково компенсувалася розвитком сфери послуг, то в Україні може зруйнуватися вся економіка.

6. Відсутність продуманої зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної стратегії

Ілюзорність ставки нинішньої влади на прискорений вступ України в НАТО і ЄС цілком очевидна. Принаймні з боку ЄС відповідь була однозначно негативна, а щодо НАТО в основному йдеться про неготовність України до отримання членства.

Загострення відносин із Росією було однією зі стратегічних настанов влади, про що її лідери досить відверто говорили з грудня 2004 року. У своїй політиці стосовно Росії українське керівництво почало сліпо копіювати дії уряду Грузії, яка безуспішно використовує протиріччя з Росією як засіб для зближення з Заходом. Проте ні Грузія, ні Україна не одержали на цьому поприщі ніяких істотних дивідендів. Найнебезпечніше те, що на тлі охолодження інтересу до України з боку керівництва США спостерігалася поява екстремістських заяв і підходів на кшталт холодної війни (із якими виступали Б.Тарасюк, А.Бутейко).

Як ми бачимо, для нашої країни такий курс веде до неухильного загострення напруженості і серйозних економічних втрат. Поодинокі конфлікти з Росією вже переростають в економічну війну з усіма її негативними наслідками. Такі питання, як врегулювання статусу й умов перебування Чорноморського флоту в Севастополі та делімітація кордонів в Азовському морі важливі і потребують уваги. Проте не ці теми є домінуючими з погляду корінних інтересів нашого народу.

Очевидно і те, що не в інтересах України сприяти загостренню американсько-російських відносин, перетворюючи нашу країну на арену неконтрольованого геополітичного конфлікту.

Що стосується і Європи, і Росії, то протягом останніх 15 років позаблоковий статус України був для них цілком прийнятним, оскільки не становив загрози криз і непередбачених ускладнень.

Можна також зазначити, що нинішній хаос у зовнішній політиці України підриває засади, які вироблялися раніше для її благополучного розвитку під час становлення нових геополітичних полюсів — США, Китай, Росія, Європейський Союз.

Акт проголошення незалежності України, Декларація про державний суверенітет і міжнародно-правові документи визначають нашу країну як позаблокову державу. А нинішня влада заявляє про прискорений вступ до НАТО, не спитавши про це народ.

Європейці, при всьому позитивному ставленні до нас, не схильні сваритися з Росією. І причина того не лише енергоресурси. Європа розуміє важливість дружби з Росією. Але, крім цього, вона всіляко намагається проводити незалежну від Сполучених Штатів політику. І Росія для Європи, як, утім, і Європа для Росії, — очевидний союзник. Усі чудово розуміють, що однополярний світ з одним світовим господарем гірший, ніж три- або чотириполярний (США—Росія—Європа чи США—Китай—Росія—Європа).

Вочевидь, не вітаючи внутрішню політику російського президента В.Путіна, адміністрація США усвідомлює те, що дестабілізація відносин із Росією послабить позиції США у світі і розглядатиметься як серйозна поразка у зовнішній політиці.

Твереза оцінка міжнародного контексту свідчить: російське керівництво не прагнутиме позбавити нашу країну статусу незалежної держави. Адміністрація Росії цілком може піти на встановлення з нами відносин за аналогією з відносинами між США і Канадою, які, до речі, цілком влаштовують ці держави. Зрозуміло, такий підхід передбачає відмову українського керівництва від політики, ворожої стосовно Росії. Саме в цьому ракурсі можуть бути переглянуті і поліпшені умови постачання в Україну газу, а також режим торгівлі й інші аспекти.

Економічна дипломатія влади також суперечить потребам економіки. Нерозважливо кваплячи вступ нашої країни до СОТ, нинішній уряд готовий на будь-які торгові поступки і відмову від незалежних рішень у галузі регулювання інвестицій. Під удар можуть потрапити не лише сільське господарство, харчова і легка промисловість, а також авіа- і автомобілебудування. Внаслідок такої політики Україна вже зазнає істотних економічних втрат, стрімко втрачаючи ринки СНД і нічого не отримуючи натомість. Мова має йти про вступ до СОТ на максимально вигідних для України умовах, які враховують специфіку її економічної структури.

7. Післявиборна ситуація

Незалежно від результатів парламентських виборів нинішня влада створила майбутньому уряду настільки масштабні ризики, що їхнє подолання вимагатиме не рутинної роботи правлячих еліт, а беззастережної консолідації, повної самовіддачі і політичної мужності. Продовження курсу нинішньої влади неможливе, оскільки це суперечить національним інтересам України.

Очевидно, що сьогодні вже недостатньо відновити успішні підходи і методи, які застосовувалися урядом Януковича. Завданням наступного уряду насамперед має стати відвернення економічної і соціальної катастрофи.

Цьому перешкоджають політичні амбіції і програмні установки нинішньої влади. Тому може йтися або про формування уряду Партією регіонів, або про формування на її основі урядової коаліції з чітко визначеною й узгодженою учасниками коаліції програмою дій.

Зрозуміло, реальні політики повинні відмовитися від делегування в коаліційний уряд "лузерів" нинішньої влади.

Позиція Партії регіонів

Головним завданням своєї економічної політики Партія регіонів вважає відновлення економічного зростання, яке має забезпечити фінансування соціальних програм і реалізацію інвестиційно-інноваційних проектів.

Партія регіонів готова сформувати уряд професіоналів і патріотів.

До головних цілей цього уряду належать:

Перший етап.

l Здійснення комплексної антикризової програми з метою захисту інтересів громадян України і вітчизняного виробництва.

l Перегляд бюджету з тим, щоб зробити його реалістичним і збалансованим.

l Повернення до проекту створення ЄЕП (що забезпечить, зокрема, поліпшення умов постачання і зниження ціни на енергоносії).

l Концентрація державних ресурсів на головних програмах, які дозволяють вийти з кризи. Це передбачає підтримку енергозберігаючих технологій, підтримку села, підтримку українського експорту.

l Повернення до реалізації стратегічного плану соціально-економічного розвитку України, здійснення якого було розпочато в 2003—2004 роках (проведення комплексу структурних реформ: податкової і пенсійної, комплексу заходів щодо забезпечення енергетичної безпеки України, реформи Збройних сил, реформи житлово-комунального господарства, заходів щодо лібералізації економіки, помірного ринкового регулювання державою ціноутворення).

l Розвиток демократичних інститутів, включаючи проведення реформи місцевого самоврядування, судової реформи, забезпечення рівності прав громадян у сфері мови, культури й освіти, забезпечення незалежності ЗМІ, уточнення статусу і ролі політичних партій у формуванні державних інститутів.

Другий етап. Реалізація стратегії модернізації економіки і суспільства. Втілення моделі соціально-економічного розвитку, яка відповідає сучасним європейським реаліям і об`єктивним можливостям України. Цей курс вимагає підтримки з боку більшої частини суспільства. На цьому етапі надзвичайно важливим є формування і зміцнення демократичних механізмів та інститутів, що забезпечать сталість політичної системи.

Третій етап. Перехід країни до сталого економічного і політичного розвитку на основі стабільної і високотехнологічної економіки і незаперечних демократичних стандартів. Зрозуміло, без активної стимулюючої ролі уряду це завдання є важкоздійсненним. Мета цього етапу полягає у сприянні розвитку високотехнологічних виробничих комплексів, які зможуть акумулювати національний капітал і залучати іноземні інвестиції.

Важливою складовою цього етапу є формування активної зовнішньоекономічної стратегії, яка забезпечує закріплення українських інтересів на ринках Південно-Східної і Східної Азії, Середнього Сходу і Латинської Америки, які динамічно розвиваються.

Досягнення високої конкурентоспроможності України в глобалізованому світі пропонується Партією регіонів як генеральне завдання на найближчі десятиліття.

8. Підсумкові зауваження

Небезпека політичної ситуації після виборів переважно визначається самим характером виборчої кампанії. Багато партій і груп у своїй пропаганді і полеміці вже перейшли межу, до якої можливий конструктивний діалог після виборів.

У поведінці представників блоку "Наша Україна" та інших помаранчевих угруповань дедалі частіше помітні прояви знервованості, конфліктності і непередбачуваності. Очевидно, що блок "Наша Україна" не зможе сформувати майбутню урядову коаліцію навіть за участю інших помаранчевих груп, включаючи СПУ.

Післявиборна ситуація несе небезпеку того, що, замість визнання реалій і пошуку конструктивних рішень, частина помаранчевих спробує і після виборів розігрувати квазіреволюційну карту.

Зрозуміло, до підбиття підсумків виборів розмови про формування урядових коаліцій і парламентську тактику передчасні. Проте база співробітництва Партії регіонів зі своїми потенційними партнерами зрозуміла і зводиться до такого:

— Відновлення підтримки національного виробника, розвиток програм наукових інновацій і технологічної модернізації виробництва.

— Проведення ефективної кадрової політики: державний апарат концентрується виключно на здійсненні соціальної й економічної модернізації країни.

— Залучення до національного діалогу всіх патріотичних конструктивних сил суспільства для здійснення програми модернізації економіки, соціальної і політичної сфер.

— Здійснення послідовної програми демократичних перетворень на основі конституційної реформи і дотримання принципу "відповідального уряду".

— Кардинальна зміна політичних підходів до гуманітарної сфери, забезпечення рівності прав громадян у сфері мови, культури, релігії.

Партія регіонів зацікавлена у проведенні після парламентських виборів національного діалогу заради громадянського миру і пошуку конструктивних рішень з виправлення катастрофічних наслідків нинішнього політичного курсу.

Сенс національного діалогу також полягає в необхідності відвернення крайніх політичних сценаріїв: таких, як спроби встановлення диктатури, анахронічного режиму жорсткої президентської влади, скасування Конституції, розпуску парламенту тощо.

Широкий діалог з суспільством буде необхідний для забезпечення успіху антикризової програми нового уряду. Цей уряд зобов`язаний забезпечити максимальну громадську підтримку своїм діям, щоб відбити нападки і протидію з боку опонентів, включаючи можливий саботаж з боку апарату президента і чиновників, призначених помаранчевою владою.

Зрозуміло, Партія регіонів ураховує цю можливість і прагне не припустити такого негативного сценарію.