В.Малинкович, політолог: ...стиль Президента Ющенка — це своєрідна суміш якостей досить слабкого, невпевненого політика, недостатньо добре обізнаного з правом, без досвіду політичного управління і неймовірно виражених амбіцій та месіанських націленостей.
Володимир ПРИТУЛА, політолог (Крим):
— Аналіз діяльності Президента України Віктора Ющенка впродовж року виявляє багато його переваг та недоліків, однак я б виділив єдиний і плюс, і мінус Ющенка як Президента. Це те, що Ющенко запровадив основи демократії, однак не підготував ґрунт для неї. Справа в тім, що наша політична еліта звикла до батога і пряника, спочатку в морду, а потім приголубити, — і всі чекали, що В.Ющенко буде діяти саме так. Сьогодні слід сказати: очевидно, країна, яка виходить з тоталітарного режиму, не може одномоментно сприйняти методи і форми демократичного правління і повинна мати перехідний період для їхнього запровадження і для того, щоб політична еліта, а також органи державної влади їх засвоїли. Тому, коли прийшов Ющенко і почав діяти так, як має діяти справді демократичний політик, — відмовився від політичних репресій, від застосування адміністративного тиску і дуже пізно побачив, що демократичні методи не спрацьовують, його відданість демократії була сприйнята всіма як слабкість. Так, методами Кучми Ющенко керувати країною просто не вміє, і це в цій ситуації — справді його слабкість. Хіба можна застосовувати демократичні методи до тих і для тих, хто демократії на дух не визнає? В цьому сенсі В.Ющенко виявився Президентом України не нашого часу — таким має бути президент тієї України, якою вона стане років через 10—15. А сьогодні — за такого парламенту, обраного за часів Кучми, за таких місцевих рад тощо, звичайно, демократичними методами діяти ще рано. Тому слід було витримати перехідний період і запроваджувати демократію поступово, від простіших її форм до загального оголошення. Це і є найбільший здобуток Ющенка: він приніс демократію у верхні ешелони влади, створив передумови для подальшого розвитку. Однак це і його найбільший програш, оскільки він не може керувати країною тими методами, до яких вона звикла. Через це оці всі кризи, провали, розколи. Якби він діяв методами Кучми, тобто викликав і давав накачки, домовлявся б тощо, то ситуація була б зовсім інша, але всі тоді тихенько б сиділи і дрижали, і Тимошенко, і Янукович не були б такими героями та опозиціонерами. Але то була б зовсім інша країна, а не Україна, спрямована в Європу й у відкритий світ.
Юрій БАЛИНСЬКИЙ, політолог, головний редактор Західної інформаційної корпорації:
— Якщо розглядати поведінку Президента в розрізі останніх подій в державі — газової та парламентсько-президентської кризи, то кидається у вічі нестабільність та відсутність аргументованості у висловлюваннях. У контексті газової кризи поведінка Ющенка нагадувала поведінку не лідера держави, який дав вказівку зреалізувати певні завдання, і їх успішно виконують, а людини, яка коментує події постфактум. Причому він не був переконливим, більшість його публічних спічів залишали відчуття недомовленості і присутності своєрідної боязні не припуститися помилки в оцінках. Принаймні такого висновку можна дійти, аналізуючи його інтерв`ю чотирьом українським каналам. Це інтерв`ю дає підстави говорити про ще одну тенденцію в поведінці Президента, яка була яскраво виявлена під час парламентсько-президентської кризи. В. Ющенко засвідчив своєю поведінкою своєрідну політичну впертість і публічно продемонстрував не лише небажання, але й невміння ховати політичні образи. Відверті особистісні випади, шантаж парламенту через відставку уряду Єханурова вустами Безсмертного могли свідчити, що Ющенко так і не змирився з імовірною втратою своїх повноважень після політреформи. Якщо парламент у ситуації з відставкою уряду дійсно спровокував певну політичну кризу в Україні, то поведінка Президента в тій ситуації тільки її поглиблювала. Вже вдруге цього року Віктор Ющенко демонстративно засвідчив, що він не буде прилаштовуватися до політичних ситуацій, що виникають, а, навпаки, хоче, щоб ці ситуації підлаштовували під нього. Мова йде про два випадки за останній місяць. Перший — коли після підписання газових домовленостей Ющенко успішно реалізував план власної Різдвяної відпустки на Прикарпатті, а не давав чітких політичних оцінок підписаній угоді, що дозволило його опонентам використати ситуацію на свою користь. Другий випадок — коли замість зустрічі у парламенті щодо владної кризи він поїхав пірнати в ополонку на Водохреще. Ці та низка інших моментів і заяв свідчать, що Президент ще не вибрав для себе ключову модель поведінки в умовах парламентської кампанії та початку політреформи. Його поведінка свідчить про нестабільність рішень, які приймаються. І тому, відповідно, ці рішення породжують або підсилюють існуючу політичну напругу.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:
— На мій погляд, стиль Президента Ющенка — це своєрідна суміш якостей досить слабкого, невпевненого політика, недостатньо добре обізнаного з правом, без досвіду політичного управління і неймовірно виражених амбіцій та месіанських націленостей. Ющенко розглядає себе як батько нації. Він вважає себе вчителем для кожного, звертаючись до громадян на "ти". Це патріархальне ставлення до свого статусу призводить до цілої низки помилок, які йому потім насилу вдається виправляти. Подібні амбіції зараз примушують його вести війну проти парламенту. Суть цієї війни, на мій погляд, не в тих чи інших юридичних процедурах, а в тому, що Президент ніяк не може змиритися з тим, що Конституція обмежила його повноваження. І поки Президент не позбудеться цієї месіанської ролі батька нації, йому не вдасться порозумітися ні з цим парламентом, ні з наступним, і в країні будуть конфлікти. Це тим більше небезпечно, що в оточенні Президента є такі політики, як Роман Безсмертний, і не тільки він, які підштовхують Президента до радикальних, неправових рішень. Я сподіваюся, що Президент зорієнтується не на цю частину свого оточення, а на більш тверезо мислячу, і пропонуватиме ті шляхи, які необхідні для виходу країни зі стану політичної конфронтації, тобто демонструватиме схильність до компромісу. Адже на компроміси дуже важко йти людині, яка вважає себе батьком нації. Але якщо він пригадає, що Президент — це слуга народу, то, можливо, в нього трохи зміниться орієнтація, в чому я сумніваюся. Мабуть, конфлікт із Тимошенко загострив його амбіції, його неадекватне самовідчуття. А після конфлікту з парламентом він стає дедалі агресивнішим, але це зовсім не агресивність від сили — це агресивність від роздратування та безпорадності. Він відчуває, що сьогодні проти нього навіть Конституція.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень "Софія":
— Я б зарахував Віктора Андрійовича Ющенка до раціонально-інтуїтивного типу політика, який, спираючись на хорошу базу гуманітарних знань, схильний, утім, приймати рішення на основі обставин і внутрішньої переконаності. Дуже часто його ініціативи, рішення та позиції пов`язані не з певною догмою, якої він дотримується весь час, а з певною кон`юнктурою ситуації, в якій він спирається насамперед на особисту інтуїцію.
Віктор Андрійович при побудові доказів або підведення до прийняття рішень постійно виходить із таких собі загальних універсалій. Спершу він викладає деякі істини, які йому здаються очевидними та незаперечними, і потім намагається запропонувати співрозмовнику версію, як ця істина може бути реалізована. Це можна прослідкувати в його інтерв`ю або у виступах, які він сам режисирує.
З огляду на раціонально-інтуїтивне мислення Віктора Андрійовича, можна сказати, що він хороший стратег, але поганий тактик. І ось у цьому його ахіллесова п`ята. Що це означає в реальному житті? Ющенко ефективний як політик за умови, що поряд із ним — ті менеджери, які добре його розуміють та вміють із ним взаємодіяти, які вміють організувати простір заради поставленої лідером мети. За наявності такої команди менеджерів Ющенко виглядає і поводиться як переможець. Класичний приклад такої успішної побудови схеми, де працюють і стратегічно добре прораховані кроки, і налагоджена команда менеджерів, — це участь Ющенка в президентських виборах й опора на команду "Сила народу", де був жорсткий розподіл праці та дуже добре продумана схема організації роботи й побудови проміжних цілей. І в результаті — успішна стратегія.
У зв`язку з цим більш суперечливий, але ще показовіший приклад: при Президентові Ющенку прем`єр Тимошенко — це також варіант сильного менеджера, який теж здатен реалізовувати стратегеми. Інша річ — і в цьому також його уразливість, — якщо менеджмент починає вибудовувати альтернативні стратегічні цілі. І в цьому суть конфлікту Ющенко — Тимошенко та проблема в майбутньому. Якщо Ющенку вдасться після кризи команди-2005 року знову "обзавестися" хорошою командою менеджерів і реалізаторів, яка вміє його розуміти, він багатьох здивує, бо вміє стратегувати. Зараз, мені здається, у Ющенка перехідний етап, він тільки шукає опору.
Як пропозиція або побажання: Віктор Андрійович повинен розуміти, що команда менеджерів — це не така собі абстрактна сума людей, яка має орг- і політтехнологічні навички. Менеджмент стратегії завжди повинен бути адекватний суті стратегії. Одна справа — бути лідером опозиційної команди, інша — бути президентом і де-факто лідером нації. На практиці це має означати, що на кожному новому етапі лідер нації повинен шукати нову розстановку сили, що забезпечить баланс і рівновагу в суспільстві. Якщо лідер скочується на підтримку тільки однієї політичної команди, вона може якийсь час бути успішною, тому що, можливо, в цей час вона відображає суспільні інтереси та забезпечує баланс. Якщо ситуація змінюється, лідер повинен шукати систему рівноваги, він повинен володіти мистецтвом постійного добору та ротації команди. Оце завдання, над яким Ющенку доведеться вчитися працювати та своєчасно й адекватно виходити з криз, що виникли.
За цей рік Президент, звісно, дуже змінився. На мою думку, перетворення Ющенка з володаря розумів на державного діяча сталося після трьох наймогутніших викликів у його житті: перше — це отруєння, друге — смерть його матері й третє — це початок "розбірок" у його команді, коли він побачив, що сам є інструментом у руках власних товаришів. Оці три виклики перетворили Ющенка протягом одного року з політика, який прагне влади, на політика, який уміє володарювати. У нього навіть змінилася семантика: якщо ви звернули увагу, замість "національних" він почав говорити про "державницькі" інтереси. Тепер він виступає як держатель державної машини...
Территория свободы слова
