Гаранти патронату

В.Писанська,

Голос України,

17.01.06

Складається враження, що наш Президент про гарантії "забув", а самі гаранти цього навіть не помітили...

На верхніх щаблях нової влади істерика: вчорашні сільські хлопці, забувши, що ділять не межу, а владу, не добираючи слів, з трибун багатолюдних мітингів, які буцімто ніхто й не організовував, на чім світ стоїть обливають помиями парламент — аж до ненормативної лексики. А чому б і ні: розпочав же найголовніший начальник з журналістської морди, то навіщо церемонитися тим, котрі стоять нижче?

Але я про інше. За правилами дипломатичного протоколу, коли в державі відбуваються важливі політичні події, то країни-сусіди, стратегічні чи інші партнери надсилають вітальні послання. Як, приміром, після парламентських виборів в Іраку. США на весь світ розтрубили про перемогу тут демократії. Америка любить Україну не менше, ніж Ірак, а Європа — то й поготів.

У нас теж відбулася епохальна подія — Україна стала парламентсько-президентською республікою, реалізовано найголовнішу ідею Майдану — ліквідовано основу для існування авторитарної влади однієї особи. Але жодного вітання наша нова влада не одержала. Та й сама вона чомусь не радіє перемозі демократії. Натомість Президент заявляє про неконституційні дії парламенту, а його соратники — що головним їхнім завданням буде робота над внесенням змін до Конституції. Що б це означало?

Час нагадати: першого грудня 2004 року після другого туру президентських виборів з метою врегулювання політичної кризи було зафіксоване компромісне рішення, з котрим можна ознайомитися в "Голосі України" за 3 грудня 2004 р. У пункті 4 спільної заяви, зокрема, записано: "Сторони дійшли згоди щодо прийняття у пакеті з внесенням змін до Закону "Про вибори Президента України" політичної реформи з внесенням змін до Конституції України відповідно до проекту Закону 4180 та формування на цих засадах уряду України". Крім самих учасників політичного конфлікту, гарантами виконання рішення стали представник ЄС Хав`єр Солана, генсек ОБСЄ Ян Кубиш, спікер Держдуми Росії Борис Гризлов, президенти Польщі та Литви Александр Квасневський і Валдас Адамкус. До речі, на правових засадах цієї угоди Віктор Ющенко став Президентом.

Як реалізовується спільна заява? Кожен з гарантів запровадження політреформи торік не раз побував в Україні, але жоден не занепокоївся, що нова влада не переймається реалізацією політреформи. А також тим, що Президент не вживав заходів для розширення складу Конституційного Суду, котрий пропонувала Верховна Рада. А власні пропозиції подав лише минулого жовтня. Чомусь це не цікавило європейські й міжнародні інституції, котрі рік тому вважали політреформу головною нормою становлення демократії в Україні. Втім, ПАРЄ лише місяць тому висловила Верховній Раді невдоволення щодо недоукомплектованості складу Конституційного Суду. Такий от європейський подвійний стандарт: одна сторона з незрозумілих причин провалює справу, а відповідальність європейські головні демократи покладають на другу. Тим часом саме провладна "Наша Україна" не бере участі в голосуванні щодо цього. Хіба така ситуація вигідна Верховній Раді, а не комусь іншому, з кого й треба було б запитати?

Нині і Президент, і його соратники звинувачують парламент у неконституційних діях і порушенні норм демократії, поставивши під сумнів пакетне голосування 2004 року, котре в спільній заяві одержало міжнародні гарантії і підтримку. Складається враження, що наш Президент про гарантії "забув", а самі гаранти цього навіть не помітили...

Та й хіба не Президент Віктор Ющенко після вступу на посаду зчинив метушню, щоб загальмувати реалізацію політреформи під різними приводами? А що став на позицію стороннього спостерігача та невтручання — то без сумніву. Мабуть, вважав, що без його згоди справа не рушить з місця. Коли ж поправки до Конституції стали чинними, то почав розказувати, що Україна начебто не готова до переходу на новий рівень демократії, а парламент неспроможний керувати країною. Хіба не про це свідчить черговий виток протистояння Президента і Кабміну Верховній Раді, породжений переговорами з "Газпромом" та спровокований Юлією Тимошенко, яка рухається "курсом, паралельним з Віктором Ющенком"?

А що міжнародні гаранти? Жоден з них на ситуацію не відреагував. Лише речник Єврокомісії Емма Удвин висловила занепокоєння відставкою Кабміну, закликавши відновити стабільність в Україні. Але — жодного слова про політреформу. Складається враження, що в ЄС перевелися специ зі складання різноманітних "дорожніх карт", які вказали шляхи вступу України в НАТО, ЄС, СОТ, але не спромоглися визначити, в який спосіб тут розвиватиметься демократія. Бо, приміром, хіба не дивно: в жодній країні Європи участь будь-яких партій у виборах під патронатом Президента — в принципі неможлива. Але такий передвиборний хід в Україні та й сама Європа сприйняла, як само собою зрозуміле. Хоча очевидно: будь-яка партія може оспорити результати таких виборів, бо застосування тут адмінресурсу не викликає сумніву. А може, й у решті питань наші гаранти бажають зберегти патронат Президента — щоб у надлишку благ залишився бодай якийсь дефіцит? Приміром, демократії. Адже досі всі міжнародні переговори велися переважно з Президентом. Коли Верховна Рада, за Конституцією, почала відігравати більшу роль, то, здається, міжнародні гаранти відразу захотіли її обмежити. З тим, щоб мати справу лише з однією особою — патроном усієї держави. З одним ним домовлятися ж простіше, ніж з усією Верховною Радою. А нашому Президенту вочевидь до вподоби такий собі патерналістський (батьківський) спосіб управління...

Короткий висновок: торік Європа стала гарантом патронату, а не демократії. А може, європейці вважають, що демократія не повинна поширюватися за межі ЄС: раптом усі стануть демократами, а чиновники спільноти залишаться без робочих місць? Чи не дорогувато для України?

І насамкінець. Замість того, щоб виконувати зобов`язання, взяті торік щодо політреформи, єврокомісари запросили "на килим" Юлію Тимошенко та Віктора Януковича. Мабуть, для того, щоб знову навчати нас жити за тими урізаними нормами демократії, які вони хотіли б бачити в Україні...