Клони з торби

В.Писанська,

Голос України,

18.01.06

Саме влада стала своєрідним трансформатором, що постійно підвищує напругу в суспільстві.

Міністр юстиції Сергій Головатий днями в ефірі одного з телеканалів відкрив деякі секрети політики провладних партій: що більше конфліктів у суспільстві, то краще. Але перший був усе-таки Президент, звинувативши Верховну Раду в наявності в ній п`ятої колони. Запитала тих, хто потрапив під руку: що це означає? Ніхто до пуття не знав, але що це погано — то вже напевне. Мої візаві вважали, що це люди, котрі шкодять власній країні...

Енциклопедія тлумачить це словосполучення так: "Ворожа агентура, призначена шляхом підривних дій зсередини сприяти силам реакції і контрреволюції. Під час Другої світової так називали фашистів та агентуру в різних країнах".

Глава держави інкримінує такий гріх своїм навіть не опонентам, а політикам, котрі думають не так, як він. Тож "команда" відверто почала шукати внутрішніх ворогів? Утім, це виправдано: досі провладні партії не запропонували конкретних програм, виїжджаючи на різноманітних конфліктах, що розгоряються здебільшого на порожньому місці.

Чи не нагадує нинішня ситуація відому казку "Двоє з торби", котрі однакові з лиця? Суспільства західних демократій виявилися передбачливіші за вчених і наполягли на забороні клонування людини. Але ніхто не протестує проти політичного клонування, полігоном якого стала Україна, де влада клонує саму себе. Для початку вона водночас замінила 18 тисяч професійних управлінців, бо ті думали "не так". Нині сили, приміром, кинуто на судову систему. З тим, щоб вона була настільки незалежною, наскільки це потрібно владі. Ніхто не питає в суддів, якою вона має бути, головне — щоб думали так само, як Президент. Міністр юстиції, щоправда, пояснив: судова система повинна розвиватися за західною моделлю, де в основі управління — парламентаризм. Але в нашому парламенті, з`ясовується, існує п`ята колона. Тому провладні партії прагнуть, як мінімум, створити там просту більшість, як максимум — "помаранчеву конституційну". І все це буде оголошено демократією.

Наша нова влада змінила стратегію. Раніше вона виступала єдиною командою, а нині поділилася на блоки. Одні учасники помаранчевої революції дистанціювалися начебто з ідейних міркувань. Другі захотіли зберегти власну самостійність. Треті стали антикорупціонерами, четверті — вміло розсварилися з колишнім міністром юстиції на грунті їхньої нереєстрації. В основі залишилася лише "Наша Україна". Нині маємо кілька партій-клонів, які, за законами виборчої боротьби, розштовхують одне одного ліктями, але йдуть "паралельними курсами" до однієї мети. Досі вони були разом з владою, а нині стали опозицією до самих себе, вдаючи, ніби й не народжені одним хазяїном і не з однієї торби. В старих демократіях, де становлення партій триває десятиліттями, це неможливо: якщо після формування коаліції бодай одна з політичних сил виходить з неї, це закінчується розпадом її і втратою влади.

У цьому разі провладні партії чомусь не посилаються на західну модель. А як посилатись, коли партії-клони нічим не відрізняються одна від одної й не мають економічної перспективи? Приміром, провладна, де першим у списку — прем`єр Юрій Єхануров. Чи не найголовніший показник діяльності — плановане урядом зростання ВВП на 8% — за оцінками міжнародних експертів, не дотягує й до 5%, а нині цей прогноз опустився до фонового рівня 1—2%, що зберігається практично на рівні статистичної похибки...

Тим часом у царині розгортання конфліктів влада — неперевершений мастак. Справжню політичну опозицію, котра намагається врівноважити ситуацію, вона, приховуючи суть проблем, звинувачує в підривних діях проти власної держави. Саме влада стала своєрідним трансформатором, що постійно підвищує напругу в суспільстві. В результаті пересічний громадянин замислюється не над тим, які програми пропонують партії, а лише як їх розборонити. Але технології, коли партії йдуть до влади на хвилях конфліктів, давно вже списані в архів у країнах демократії і вважаються забороненим прийомом. У нас, виходить, все ще лише розпочинається?