У Закарпатті в розпалі полювання… "на відьом"

Олеся Соковик,

Центр журналістських досліджень, м. Ужгород,

21.01.06

Нинішня влада намагається не просто придушити інакомислення й розправитися з опозицією, але й забезпечити собі необхідний результат на майбутніх виборах.

5 січня 2006 р. члени бюро Закарпатського обкому СДПУ(О) у зв`язку зі складною ситуацією, яка склалася у сфері прав людини в області, звернулися з відкритим листом до лідерів "Опозиційного блоку Не ТАК!".

"2005 рік в цілому був для України не тільки роком економічного спаду та політичної нестабільності, але і роком жорстокого переслідування людей за політичними переконаннями. Особливе місце в цьому посідає Закарпатська область.

З приходом на посаду голови Закарпатської облдержадміністрації Віктора Балоги, а потім і Олега Гаваші, переслідування і репресії проти тих, хто не підтримав на президентських виборах минулого року кандидата, який став переможцем, набули масштабів, яких область не знала ні за часів Чехословацької Республіки, ні за Австро-Угорського правління, ні в роки Радянського Союзу, куди входило Закарпаття в різні історичні часи.

Маємо тисячі звільнених з посад, сотні змушених покинути рідні домівки, ховаючись від переслідування, десятки кинутих за грати. Владою керує тільки жага помсти. Політичні банкрути, які зайняли серйозні місця у владі, оголосили себе вершителями долі людей. Наслідком такої політики стало: серйозний спад в економічній сфері, погіршення ситуації в соціальній, зростання безробіття, різкий скачок нелегальної еміграції. Корупція в правоохоронних органах досягла свого апогею. Десятки тисяч закарпатців не можуть виїхати за межі області через безлад на кордоні. Якщо додати до цього напруження в міжконфесійних та міжетнічних відносинах, то суспільний вибух може бути неминучим.

Ми є свідками повної деградації влади в очах суспільства. Цьому сприяє і бездіяльність керівників правоохоронних органів, більша частина яких працювала у виборчих штабах Віктора Ющенка.

У зв`язку з вищевикладеним просимо Вас:

— звернутися до Генерального прокурора України з вимогою відізвати для вивчення з правоохоронних органів та судів Закарпатської області кримінальні справи, що стосуються діяльності лідерів опозиції в Закарпатті. За фактами фальсифікації справ винних притягнути до відповідальності;

— внести на розгляд Верховної Ради України постанову, в якій вимагати від Президента та прем`єр-міністра звільнення з посади керівництва Закарпатської облдержадміністрації та правоохоронних органів Закарпаття.

Політична оцінка правового свавілля в Закарпатській області дасть можливість уже найближчим часом стабілізувати ситуацію і повернути закарпатцям спокій", — йдеться у заяві.

Така позиція об`єднаних соціал-демократів Закарпаття була зумовлена подіями, що відбулися наприкінці минулого — на початку цього року. Зокрема, у ніч з 27 на 28 грудня було скоєно замах на життя Михайла Стана, секретаря первинної організації СДПУ(О) с. Угля Тячівського району Закарпатської області із застосуванням вогнепальної зброї.

"Директор школи, депутат райради Стан Михайло Іванович веде активну політичну діяльність, і на його адресу вже неодноразово лунали погрози фізичної розправи. Але органи правопорядку не зуміли або не бажали перешкодити злочинним випадам проти активіста опозиційної до влади політичної сили", — йдеться у прийнятій із цього приводу заяві обкому СДПУ(О).

Зловмисники таки знайшли спосіб реалізувати ці погрози: вночі з вогнепальної зброї вони обстріляли помешкання Михайла Стана. І лише за щасливим випадком ніхто не постраждав. Об`єднані соціал-демократи вважають, що цей кримінальний факт має політичне підґрунтя: комусь прийшовся не до вподоби активний партієць опозиційної до нинішньої влади Соціал-демократичної партії України (об`єднаної).

Тому однопартійці вимагають від органів МВС терміново належним чином розслідувати цю справу і висловлюють сподівання, що правоохоронці цього разу професійно поставляться до своїх обов`язків і винні будуть обов`язково покарані.

Приклади розправи над інтелігенцією, працевлаштування "революціонерів" за помаранчеві заслуги всупереч державницьким інтересам та чинному законодавству вражають нині своєю зухвалістю та аморальністю.

Цим подіям передували ряд інших, які беруть свій початок із середини минулого року. Про них ми вже писали, однак нагадаємо їх Вам, шановні читачі, знову. Михайло Іванович Стан — відома людина не тільки в селах т.зв. Тереблянської долини, але і далеко за її межами, особливо серед освітян та в районній раді, депутатом якої є декілька скликань. Працював учителем, завучем, директором школи, головою сільради с.Колодно, потім — знову директором школи. Керівний стаж складає понад 30 років.

Углянська ЗОШ була в числі кращих у районі. Комп`ютери, Інтернет, нова учнівська форма, шкільний автобус для підвезення дітей до школи, газифікація і т.д. — ось далеко не повний перелік добрих справ директора за останні роки. Як компетентного, знаючого фахівця і керівника, його ставили в приклад колегам у районі. За успіхи в роботі неодноразово відзначався керівництвом відділу освіти району. І можна зрозуміти обурення, приниження і стан душі цього вже немолодого (рік до пенсії залишився) чоловіка, коли можновладці з Тячівської РДА "запропонували" йому написати заяву на звільнення. М.Стан стверджував, що це протизаконно і аморально, і як йому не погрожували, стояв на своєму. Тоді на школу було нацьковано зграї різних комісій. Знущальним перевіркам, здавалося, не буде кінця. Тиск, пошук компромату продовжувався день у день. І вже добрі друзі радили: "Напиши заяву на звільнення". Та найтяжче ставало, коли близькі люди з відділу освіти, з якими трудився М.Стан десятки років, і які раніше ставили його за приклад і мали б стати на захист, відступилися, щоб врятувати свою шкуру, почали працювати на інквізицію. Верх взяли почуття послушництва.

Без відома М.Стана йому оголошено дві догани, за якими послідував наказ про звільнення "за систематичне невиконання службових обов`язків". Це сталося вже тоді, коли М.Стан знаходився на лікарняному ліжку з гострим інфарктом серця.

Почалися погрози фізичною розправою. Дружина не витримала такого тиску — подала заяву на звільнення з посади головного лікаря місцевої дільничної лікарні. Так жорстоко режим розправився з сім`єю, яка стояла на демократичних засадах, не була причетна до будь-яких фальсифікацій, а всього-на-всього під час виборів була на стороні іншого кандидата.

У перші ж дні відсутності М.Стана поспішно призначають нового керівника. Часу на роздумування не потрібно: списки, кого звільнити і кого призначити, складені заздалегідь. Буквально на третій день приїздить у школу і представляє директором М.Поп — вчительку, яка нічим не відрізняється від інших вчителів, не була в резерві на директора школи, хіба тим, що її чоловік — "помаранчевий революціонер". У цій сумній історії треба віддати належне порядності багатьох вчителів, які не змирилися з розправою над директором, пробували робити супротив, за що, на жаль, поплатилися зменшенням тижневого навантаження, втратою класного керівництва і т.д., що в кінцевому рахунку впливає на зарплатню.

Після закінчення лікування М.Стан отримав групу інвалідності. Не змирившись із несправедливим рішенням про звільнення з роботи, Михайло Іванович оскаржив його в суді. Суд поновив його на роботі. 23 грудня 2005 р. представники виконавчої служби приїхали із Тячева до Углі, аби простежити за тим, що рішення суду про відновлення директора школи на посаді буде виконане. Однак директор, яка змінила на посаді М.Стана, відмовилася давати печатку. Склавши відповідний акт, працівники виконавчої служби поїхали.

29 грудня знову з`являється наказ начальника районного відділу освіти про звільнення М.Стана з роботи за пунктом 4.5 ст.40 Кодексу України про працю "за нез`явлення на роботу понад 4 місяці у зв`язку з довготривалим лікуванням". Що є дивним у цій ситуації, то це те, що як ішлося вище, Михайла Івановича на роботі навіть не поновили.

Зараз він готує черговий позов до суду. У тому, що він буде поновлений на роботі — не сумнівається. Але знову пройде тривалий час, поки це відбудеться. Мета ж у його опонентів (не хочеться називати їх ворогами), на його думку, одна — позбавити його можливості брати активну участь у парламентських виборах...

Представники "Опозиційного блоку Не ТАК!" виступили із заявою, де говорять, що Генеральна прокуратура України продовжує тиск на жителів Закарпаття, вимагаючи від них показів проти представників опозиційних політичних сил. У ній сказано: "28 вересня 2005 року за грубо сфабрикованою справою був заарештований колишній перший заступник начальника УМВС України в Закарпатській області Віктор Павлович Русин. Як стало відомо, від нього вимагають дати показання проти відомих представників "Опозиційного блоку Не ТАК!" Нестора Шуфрича та Івана Різака.

Віктор Русин до цього часу утримується в слідчому ізоляторі, хоча нещодавно переніс дві операції і є висновок судмедекспертів про те, що його знаходження в умовах слідчого ізолятора вкрай небажане. Більше того, йому терміново потрібна операція на хребті. Ще один обурливий факт — родина Віктора Русина, у якій виховуються троє неповнолітніх дітей, перебуває в умовах постійного пресингу з метою вплинути на його моральний стан. Немає сумніву, що керівництво Генпрокуратури й МВС повністю відповідають за новий виток політичних репресій у Закарпатті. А єдиною причиною переслідування людей стало те, що вони не підтримували "помаранчеву" революцію. Таким чином нинішня влада намагається не просто придушити інакомислення й розправитися з опозицією, але й забезпечити собі необхідний результат на майбутніх виборах.

Представники "Опозиційного блоку Не ТАК!" впевнені, що Віктор Русин став черговою жертвою влади, яка переслідує кожного, хто відкрито говорить їй "НЕ ТАК!". При новій "помаранчевій" владі словосполучення "політичні репресії" стало в першу чергу асоціюватися із Закарпаттям. І зараз, напередодні виборів, Україну, схоже, чекає новий виток правового свавілля.

Лідери політичних партій, що входять до блоку, Леонід Кравчук, Віктор Медведчук, Валентина Довженко, Степан Гавриш, Юрій Бойко, від імені "Опозиційного блоку Не ТАК!" виступили з вимогою негайно припинити міліцейсько-прокурорське свавілля і заявили рішучий протест із приводу ескалації "полювання на відьом" в Україні.

Про те, що "полювання на відьом" у Закарпатті не припиняється до цих пір, засвідчила і ще одна подія. Останні вибори президента прославили с. Грушево Тячівського району на Закарпатті тим, що його жителі в усіх трьох турах переважною більшістю проголосували за В.Януковича. Не остання заслуга в цьому була і сільського голови, члена бюро обкому СДПУ(О) М.Мельника, особисту позицію якого поважають і цінують грушівці.

Нова влада, звісно, не залишила це без уваги. Ще в березні минулого року проти М.Мельника було порушено кримінальну справу, а днями прокуратура області звернулася до депутатів Тячівської райради дати згоду на арешт М.Мельника. Абсолютною більшістю голосів депутатський корпус відмовив прокуратурі у клопотанні, бо депутати переконані, що це чистої води політичне замовлення.

Таким був початок нового року. Про рік, що минув, з огляду на політичні переслідування, можна впевнено говорити: такого ще не знали закарпатці. Прикладів — сотні, серед яких, на жаль, є і трагічні. Згадайте сільського голову с. В.Геївці Ужгородського району. Жінка сама покінчила із життям, коли зрозуміла, що не може витримати знущань над собою з боку правоохоронних органів. Головна її вина — вона агітувала не "за того" кандидата, а "той" у її селі провалився із тріском. Не витримав тиску та шантажу почесний громадянин Мукачева Юрій Переста. На виборах Ю. Переста очолював територіальну виборчу комісію, тож представники Генпрокуратури "діставали" його "по-особливому".

Свого часу два десятки керівників державних установ Мукачівського району написали відкритого листа Ющенку, в якому просили гаранта "покласти край політичним переслідуванням і зробити все можливе для реалізації задекларованих новою владою демократичних принципів". Як було сказано в листі, "проголошені новою владою гасла про непереслідування не стають реальністю. Можна зрозуміти заміну керівництва ОДА, РДА, регламентовану Законом України, але чим можна пояснити масове звільнення з посад керівників бюджетних установ? Після того, як позбулися посад начальники відділів освіти, культури та ін., настала черга керівників загальноосвітніх закладів. При цьому кожне звільнення подається як "звільнення за власним бажанням". Керівники установи піддаються жорсткому тиску із застосуванням різного роду погроз, шантажу, тощо".

На Рахівщині з 32-ох директорів шкіл протягом останнього часу було звільнено 28! Кілька голів угорськомовних сіл Закарпаття звернулися до уряду Угорщини з проханням надати їм політичний притулок, оскільки в Україні вони піддаються гонінню за свої політичні уподобання. Сільські голови заявили, що тиску та переслідування вони зазнають після перемоги помаранчевої революції.

І ще кілька прикладів...

22 січня 2005 p., близько 18 години вечора було жорстоко побито депутата Мукачівської міськради, колишнього керуючого справами міськвиконкому, члена СДПУ(О) Ю. Малешку. Трапилося це у під`їзді будинку, в якому знаходиться квартира постраждалого. На Ю. Малешку напали троє невідомих, коли він повертався додому. Довгий час він перебував у міській лікарні. Міліція так і не дала якихось пояснень про причини нападу.

Ю. Малешка разом із виконуючим обов`язки міського голови М.Поповичем стали ініціаторами судових позовів проти В. Петьовки, котрий неправомірно повернувся на посаду мера (відомо, що 24 грудня 2004 р. на підставі сфабрикованого судового рішення Петьовка із своїми прихильниками незаконно захопили приміщення міськвиконкому). 20 січня 2005 р. Ю. Малешка особисто був залучений у судовий процес в якості позивача проти В. Петьовки, а вже через два дні його було жорстоко побито. Внаслідок побиття Ю. Малешка отримав важкі тілесні ушкодження — закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, численні травми обличчя.

Малешка Юрій Юрійович — член СДПУ(О), член Мукачівського міськкому СДПУ(О). У 2002 р. обраний депутатом Мукачівської міської ради. Відразу ж після обрання вступив у депутатську групу "Повага", яка була і залишається в жорсткій опозиції до представників "Нашої України" — народного депутата В. Балоги, тодішнього тимчасового виконуючого обов`язки міського голови О. Гаваші та нелегітимного мера В. Петьовки. Після Указу Президента України від 25 грудня 2003 p., яким було усунуто нелегітимного міського голову В. Петьовку, був обраний до складу виконкому міської ради і на посаду керуючого справами Мукачівського міськвиконкому. На двох повторних виборах Мукачівського міського голови 29 червня 2003 р. і 18 квітня 2004 р. активно підтримував кандидатуру Е. Нусера. На президентських виборах 2004 р. підтримував кандидатуру В.Януковича.

Нагадаємо, що ще у період президентських виборчих перегонів на адресу Ю. Малешки лунало чимало погроз, у т.ч. і фізичної розправи, за те, що він відкрито підтримує В.Януковича. Очевидно, аноніми від слів перейшли до діла. Після довготривалого лікування Малешка залишився інвалідом: повернути зір на одному оці лікарям так і не вдалося. Це, до речі, був не перший випадок у місті, коли громадяни страждають через свої політичні уподобання. За кілька днів до цього було підпалено автомобіль заступника секретаря Мукачівського міськкому СДПУ(О) І. Чубірки. Прес-служба партії розповсюдила щодо цього заяву, в якій рішуче виступила проти переслідувань її членів.

Нова Мукачівська районна влада одразу після того, як зайняла посади, розпочала системну і методичну роботу із заміни керівників усіх бюджетних установ. Особливо це відчули освітні заклади. Із 57 шкіл району керівникам ЗОШ І-ІІ та І-ІП ст. за невеликим винятком (десь 4 осіб, які працювали на президентських виборах в одній команді з теперішніми можновладцями) запропоновано написати заяви на звільнення за власним бажанням. Найбільше постраждали працівники освіти, культури, директори музичних шкіл. Дехто, не витримуючи тиску, заяви все ж написав. Звільнені з роботи директор Чинадіївської ЗОШ І-ІП ст. Василь Іванов, директор Залузької школи Володимир Куруц, керівник Баркасівської школи Золтан Розор, директор школи у Горонді Олександр Петах. Двоє директорів освітніх закладів — Дерценської школи Карло Орос та Лохівської ЗОШ Павло Бондар — у результаті відповідної "обробки" довгий час перебували на лікарняному ліжку з діагнозами "гіпертонічний криз, передінфарктний стан".

Карло Орос працював директором Дерценської ЗОШ І-ІП ст. майже 15 років. Карло Юлійович — людина надзвичайно віддана справі. І в першу чергу як керівник загальноосвітнього закладу. Також він очолює первинну організацію СДПУ(О) у селі Дерцен, що й стало, мабуть, головною причиною тиску на нього. Одним із перших, хто отримав наказ на звільнення, і став Карло Орос, причому відбувалося все це дуже брутально. За відсутності його у школі двері до кабінету директора були виламані і опечатані.

Чиновники із Мукачівської РДА спрямовували всю роботу так, аби довести людину, зокрема керівника установи, або до написання заяви за власним бажанням, або, відповідно, до хвороби. Спочатку керівник закладу викликався на співбесіду, де йому ставилася дуже недвозначна умова — написати заяву на звільнення з роботи за власним бажанням. На запитання керівника, які підстави для звільнення, відповідь була завжди одна: "Ви не так себе поводили на президентських виборах".

Якщо керівник не погоджувався писати заяву, у хід ішли регулярні інспекторські перевірки закладу, починаючи із галузевого відділу і закінчуючи всіма можливими фіскальними органами (санепідемстанція, пожежники, прокуратура, УБОЗ, СБУ, КРУ). Ці перевірки могли бути неодноразовими, причому протягом місяця. Отож, якщо перша перевірка не дала бажаних результатів, тобто не дала зачіпки, щоб звільнити людину за статтею, проводять їх до тих пір, поки людину морально не доведуть до того, щоб вона написала заяву за власним бажанням, мотивуючи тим, що у разі незгоди людину звільнять за статтею. Перевірочні рейди довгий час тривали у школах Великих Лучок, Лохова, Страбичова, Бородівки, Домбоків, Бобовища, Копинівців, Бистриці.

За "цікавих" обставин проходило звільнення директорів шкіл мистецтв — Чинадіївської та Ракошинської. У першому випадку людину довели до інсульту і стан здоров`я залишався критичним, а у Ракошині вперте небажання директора закладу Л. Делеган писати заяву на звільнення призвело до інтенсивних перевірок господарської діяльності школи та загальних зборів трудового колективу, на яких керівники районного рівня всілякими методами намагались заплямувати чесне ім`я директора.

Нуцу Шіман, голова с. Середнє Водяне Тячівського району, також відчув на собі, що таке підтримувати "не того кандидата". 70% виборців С.Водяного на президентських виборах віддали свої голоси за В.Януковича. Починаючи з січня 2005 p., почастішали випадки підкидання йому у машину вибухових пристроїв, йому особисто та членам його родини погрожують, зокрема через телефонні, дзвінки. Довелося звертатися у правоохоронні органи з тим, щоб останні розібралися у ситуації і захистили його.

В Ужгородському с.Соломоново на Закарпатті селяни провели стихійний мітинг, на якому вимагали від нової влади "повернути" на посаду сільського голову Є.Суботіну, обрану ними. А напередодні 13 із 17 депутатів Соломонівської сільради на своєму зібранні висловили їй недовіру. Головував на цьому засіданні керівник апарату облдержадміністрації М.Попович. Ні сільського голови, ні секретаря сільради на зібранні не було. Є.Суботіна в ті хвилини перебувала в РДА, де їй запропонували підписати деякі документи, що стосувалися земельних ділянок. Після того, як вона відмовилася це зробити, її викликали до КРУ, де пробула до кінця дня, не підозрюючи навіть, що її "знімають". Жителі Соломонова протестували проти зміщення законно обраного голови та обурювалися, що з ними про "висловлення недовіри" ніхто не радився. Соломонівці відверто заявляли про політичний тиск на лідера села.

У грудні на своїх парламентських засіданнях народні обранці обговорювали проект Закону про заборону політичних переслідувань та обмеження прав і свобод громадян за політичними ознаками. Тамара Прошкуратова, представниця фракції Соціал-демократичної партії України (об`єднаної), виступаючи з трибуни парламенту, зокрема, сказала: "...я не знаю, як повертається язик говорити про те, що в нашій державі немає переслідування громадян за політичними ознаками. У нашій країні були і є політичні переслідування... Страшний прикрий випадок, що стався в ужгородській лікарні з Іваном Різаком. То це що, не політичні переслідування? Сам Президент визнав, що кількість звільнених виміряється десятками тисяч. Причому, політичні мотиви звільнень ніхто навіть і не приховує".

Народна депутатка зауважила, що "якщо звільнення політичних фігур, скажімо, голів облдержадміністрацій, райдержадміністрацій можна виправдати зміною політичного курсу, то яким чином можна виправдати звільнення директорів шкіл, головних лікарів, вчителів? І немає значення, чи тут йдеться про політичну помсту, чи про банальне бажання звільнити для себе чи для потрібної людини якусь посаду".

Показовою з точки зору політичної кон`юнктури, є справа про т.зв. "фальсифікацію мукачівських виборів", по якій заарештовано члена бюро обкому СДПУ(О) В. Дядченка. Це сталося через рік слідства, яке до цього чомусь не знаходило фактів "фальсифікацій"; після 7 судових рішень різних рівнів, які підтвердили законність виборів; після покарання і судових вироків хуліганам., які вчинили бійки на дільницях; і навіть після того, як невідомим чином мером Мукачева став не Нусер і Балога, а В. Петьовка, вибори якого ще 2 роки тому визнані судом недійсними.

"Вершиною" ж політичного свавілля нової влади став арешт секретаря обкому партії, колишнього голови облдержадміністрації Івана Різака. В абсурдності звинувачень, висунутих Івану Різаку, уже не потрібно нікого переконувати: влада довела це у перші ж дні арешту. Сьогодні ж очевидним є, за що ж насправді вона хоче розправитися з лідером закарпатських об`єднаних соціал-демократів. Як і очевидним є той факт, що нова влада усуває своїх головних політичних опонентів — сильних і серйозних конкурентів на майбутніх парламентських виборах...