Гамбіт Луценка

Микола Алєксєєв,

Українська газета (23-29.11.2005),

23.11.05

Погано заповнену "екологічну нішу" в буксуючому механізмі державного звинувачення все впевненіше займає Ю.Луценко.

Політика і моральність: у той час, як ситуація з Генеральним прокурором вирішується в судових позовах - "святе місце порожнім не буває". Погано заповнену "екологічну нішу" в буксуючому механізмі державного звинувачення все впевненіше займає Юрій Луценко. Причому - з незвично високим і стабільним для нинішніх часів рейтингом.

Таке становище виникло не вчора. Від самого свого призначення на посаду міністр внутрішніх справ часто критикував Генпрокуратуру за повільність у розслідуванні кримінальних справ, аж до їх повного "затягування". Водночас рапортуючи з переможним виглядом про те, що його відомство відкрило справ за розкрадання на 16 мільярдів гривень - не багато, не мало - дві третини від проданої "Криворіжсталі". Всім відомі його "запрошення на чай" для кучмівських "придворних" олігархів, резонансні справи проти злочинних діячів опозиції.

Скромність не завжди прикрашає людину

Ситуація значно змінилася після розколу команди влади. У пошуках досить стійкої проурядової більшості президент вимушений піти на угоду з опозицією, підписавши пам`ятний "Меморандум" з Януковичем. Тоді і Юрій Віталійович трохи знизив напруження своєї антикримінальної діяльності, пообіцявши, що "тепер за економічні злочини тільки штрафуватимуть, відбираючи накрадене - але не садитимуть". Проте одним із пунктів "Меморандуму" було поширення депутатської недоторканності на депутатів місцевих рад. Глава держави дотримав слова - і відповідний Закон був підписаний. Одначе відразу ж поданий на експертизу в Конституційний Суд - але через недієздатність останнього вступив у законну силу. Після цього виявилося, що головна вимога Луценка передати в його юрисдикцію справи проти керівників органів влади за великим рахунком позбавлена сенсу - оскільки більшість їх свого часу запаслася депутатськими мандатами.

Не буде перебільшенням сказати, що подібне нововведення вивело міністра з рівноваги. Він навіть пообіцяв подати у відставку, якщо недоторканність не буде відмінена. Але потім, резонно розсудивши, що до комплектування вищої судової інстанції можна чекати Бог знає скільки часу - вирішив про необачну обіцянку не нагадувати. Тим паче, що формально вона й не порушена - адже Конституційний Суд не виносив ні негативної, ні позитивної постанови.

Останні події показали, що головний міліціонер збадьорився. Як ознаками одужання після хвороби є відновлення апетиту - так само поновилися (і навіть зросли!) "апетити" Луценка. Якщо навесні він вимагав лише зміни юрисдикції у кримінальних справах проти держчиновників, улітку (після скандалу з Литвином) - підпорядкування собі прикордонної служби, то нині він вимагає ще й Міністерство надзвичайних ситуацій. Мабуть, якщо справа піде такими темпами - незабаром треба чекати проекту створення силового "монстра", який поєднуватиме всі воєнізовані неармійські структури. На зразок НКВС або єльцинського "міністерства безпеки" в 1992 році, об`єднуючих в собі колишні КДБ і МВС. Тим паче, що деякі сигнали про це є - в гучному інтерв`ю "Дзеркалу тижня" глава МВС нарікав, що в СБУ практично не відбулося жодних реальних змін.

"Одним пострілом - по трьох зайцях"

Але проекти (більше схожі на "прожекти") - проектами, а в реальних справах Юрій Луценко теж сильний. Причому в іпостасі політика - не менше, ніж у ролі "силовика", так ще і з безмежно збільшеними дипломатичними здібностями. Так віртуозно вирішити складну "багатовекторну" задачу, як він зробив минулого тижня, зможе далеко не кожен... Але почнемо по порядку.

Як відомо, "ролей" і відповідних "репутацій" у Юрія Віталійовича більш ніж достатньо. Серед них - і "провідний соціаліст", і "лояльний до президента член уряду", і "один з лідерів Майдану"... Нерідко обов`язок враховувати їх усі призводив до конфліктів. Наприклад, у пам`ятний день ліквідації ДАІ Віктор Андрійович у прямому ефірі на всю Україну дорікав міністру: "Я йому говорю: Юро, досить до Мороза бігати за консультаціями, хочеш бути міністром - припиняй бігати, хочеш бути політиком - іди у відставку".

Нині "конфлікт інтересів" у Юрія Віталійовича гранично загострився. Популярного політика, чий "негативний" рейтинг - найнижчий серед лідерів опитувань (зате "позитивний" - найстабільніший із них же), хотіли б одержати в союзники практично всі. Особливо - НСНУ, адже Луценко завжди вважався "людиною президента", і навіть Порошенка. І тут політик заявляє: "Я не можу стати зрадником - раз 70% вважають мене соціалістом - я входжу в список СПУ".

Не більше хочеться йому і зраджувати імідж одного з лідерів Помаранчевої революції. Тут доцільні "миротворчі ініціативи", ілюстрація "ностальгії" за минулою єдністю. У цьому зв`язку дуже доречне запрошення до союзу з Ющенком Юлії Тимошенко - і навіть оголошення "чернетки" промови, яку Юрій Віталійович виголосив би на Майдані "на місці президента". Суть її тез у тому, що екс-прем`єру гарантується почесне "друге місце" - і "прощення всіх гріхів". У обмін, природно, на відмову від претензій до глави держави. І - мається на увазі - до його "оточення".

Але Луценко чудово розуміє низьку вірогідність згоди "помаранчевої принцеси", ласої "одержати все", на компроміси. І "бойового товариша" змінює "міністр внутрішніх справ". Виявляється, його з самого початку бентежило, що "на другий день після інавгурації Ющенка Вищий господарський суд списав усю заборгованість (2,7 млрд. гривень!) по боргах ЄЕСУ до держбюджету - таке не дозволяв собі навіть Микола Азаров". А всі заяви Тимошенко показують, що "вона хоче запобігти можливим розслідуванням її діяльності не тільки на посаді глави ЄЕСУ, але й на посаді глави уряду". І де тільки був голова МВС увесь цей час, що "підняв тривогу" лише зараз...

Приголомшливо вдалий хід. Вдасться повернути Тимошенко в "команду влади" - відмінно, не вдасться - такі факти "річ сильніша за "Фауста" Гете", за пропущені повз вуха одкровення Зінченка й Турчинова. Й - у будь-якому разі - чудовий подарунок і президенту, і Олександру Морозу, якому після скандалу з СОТ Тимошенко, мабуть, ненависна не менше, ніж Кучма. А для Юрія Віталійовича все вищенаведене - безпрограшне зростання його "акцій". Звичайно, питання про те, кому насправді служить Юрій Луценко, залишається відкритим - хай це вирішить кожен для себе сам. Але здається, що через декілька років на таких прикладах навчатимуть студентів - як стати вдалим політиком. А моральність? Ну, таку "розкіш" може дозволити собі далеко не кожен. Схоже, "останнім романтиком" Майдану залишився сам президент - що, на жаль, не кращим чином відбивається на його популярності. Настає (чи повертається?) епоха зовсім інших політиків...