Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  17.05.2024
  Статьи

Версия для печати


День для роздумів

В.Писанська,

Голос України,

22.11.05

Наші політики ведуть державний корабель або куди вітер подме, або в руслі власних інтересів.

Президент України запропонував запровадити 22 листопада національний День свободи. У цьому є сенс, бо експерти доходять висновку, що найвагоміше досягнення торішніх подій те, що громадяни нині більше, ніж будь-коли, готові захищати свої права. Самі переможці виборчих перегонів називають ще один результат: нині владу, навіть Президента, можна відкрито критикувати й без страху бути покараними.

На цю тему можновладці спілкуються охоче. На запитання, чому не покарані бандити, знижуються темпи зростання економіки, а колишні соратники пересварилися в боротьбі за сфери впливу, вони відповідають: "А ви могли б за Кучми про таке запитувати?" Щоправда, самі запитання провисають: "Не все відразу!" То вже й сумніви беруть: чи так добре, коли влада любить ЗМІ за те, що вони її критикують? Утім, від критики їй, як кажуть, не гаряче й не зимно...

Тож пропозиція відзначати не річницю помаранчевої революції, а День свободи — цілком логічна. Тим паче що суспільство в роздумах: торішні події — революція чи переворот? Що не революція, то зрозуміло, бо в класичному варіанті вона мала б змінити державний устрій або докорінно — державну політику. Цього не сталося. Тим часом суспільство дискутує: виходити сьогодні на Майдан чи ні, а якщо виходити, то задля чого — святкувати чи протестувати? Щоб привітати кумирів-лідерів чи запитати, чому вони не виправдали сподівань? Учасники дискусій єдині в думці: поза сумнівом — щирість людей, які виходили на вулиці під помаранчевими прапорами, щоб захистити своє право на вибір. Як, утім, і тих, хто стояв на мітингах під іншою символікою. А ще всі переконані: в такий спосіб громадяни віднині будь-коли можуть замінити владу....

Не бентежить така демократія: щоразу на майдани, якщо треба когось прогнати? Чи не краще все-таки обирати владу на виборчих дільницях? Та й з`ясувалося, що від зміни прізвищ у владній команді, власне, нічого не змінилося. А коли по правді, то змінилося, але на гірше. І чи не найбільша загадка для багатьох — чому борці з так званим кучмізмом нині застосовують такі само методи, як і їхні попередники? Навіть незважаючи на те, що преса їх критикує? Ми розчаровані, бо переконалися: наші обранці не є іншими. Але хіба всі ми готові до того "іншого"? Та й важко зізнатися самим собі, що яке суспільство — така й влада. На жаль.

Чому в країнах демократії прихід до влади тієї чи іншої партії або політика мало що змінює в самій державній політиці? Бо вона в них є — і стратегія, і тактика розвитку суспільства. У нас по-іншому: наші політики ведуть державний корабель або куди вітер подме, або в руслі власних інтересів. Та ми не дуже й допитуємося, яка в кого програма, голосуючи не за програми політичних партій, а за конкретних політиків. Часом навіть не поцікавившись, а що там у них за душею?

...Не знаю, як має називатися сьогоднішній день — День свободи чи ще якось. А от що з цієї події треба робити висновки, то напевне...

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0