Російський фактор українського отруєння

Ольга ЗАГУЛЬСЬКА,

"2000" (04-10.11.2005),

04.11.05

Тема причетності Росії до замаху на життя Віктора Ющенка виникла разом з появою версії діоксинового отруєння, тобто після його поразки на президентських виборах.

Директор Фонду громадянських свобод Березовського Олександр Гольдфарб ощасливив нас звісткою про наміри свого шефа найближчим часом відкрити в Україні філіал для підтримки і розвитку демократії. Задекларований кошторис проекту 0,5—1,5 млн. дол. Та якщо виходити з того, що для упровадження демократичних норм у державі навіть 21 мільйона виявилось замало, то можна сподіватися, що справжня сума буде набагато більшою. А разом з коштами, вирученими за "Криворіжсталь", спричинить справжню інвестиційну зливу. Врожай від цієї життєдайної вологи планують збирати як в Україні, так і в Росії. А підживлювати його буде документальний фільм про отруєння Віктора Ющенка й убивство Георгія Гонгадзе. На ці цілі для режисера Андрія Некрасова, який зняв стрічку про начебто участь ФСБ в організації вибухів житлових будинків у Москві, виділено 100 тис. дол.

Здавалось би, як може прислужитися сусідній державі кінострічка про суто українські події. Виявляється, може, якщо замовник та спонсор матимуть змогу перебувати ближче до її кордонів, а серед головних винуватців злочинів фігуруватимуть працівники її спецслужби. Водночас невдячному українському суспільству нагадають і про вже призабутий діоксин російського походження, і про сотні мільйонів доларів з Росії, і про готовий до стрільби спецназ, і про кращі політресурси, надані сусідньою державою для придушення їхніх демократичних устремлінь.

Тема причетності Росії до замаху на життя Віктора Ющенка виникла разом з появою версії діоксинового отруєння, тобто після його поразки на президентських виборах. Тоді Володимир Путін двічі привітав Віктора Януковича з перемогою, руйнуючи тим самим плани щодо визнання результатів волевиявлення недійсними. А ще побоювались втручання сусідньої держави в перебіг подій, які вже набирали обертів в Україні. Тому нейтралізація Росії через максимальну дискредитацію стала актуальною: і РФ як держави, що симпатизує одному з кандидатів у президенти, і РФ як держави, позиції якої мають бути ослаблені українським вибором. Хоча на початку отруйного скандалу до російського фактора практично не апелювали, маючи надію, що Кремль тою чи іншою мірою підтримає саме Ющенка або щонайменше стоятиме осторонь його головного суперника.

Та очікуваного не сталося. І церемонії відкинули. За умов потужної підтримки Заходу вони навіть здавались зайвими. Вже жили ілюзіями, що з могутньою сусідкою можна не рахуватися не тільки зараз, потреби у цьому не буде й після виборів. Але й іншого способу реанімувати отруйний скандал, як долучити до нього Росію, не було. Його повторне роздування вже не обмежувалося простим інформуванням про подію й нагнітанням істерії навколо неї. Цей етап минув, і неочікувано знайшлися ЗМІ та політики, які аргументовано піддали її сумніву. Відтак лише в очах частини світу (хай і більшої) Ющенко був жертвою, інші мали його за авантюриста, котрий задля здобуття влади, засобів не вибирає. А це вже питання легітимності майбутнього глави держави. І не тільки. Нівелюється ретельно виплеканий образ носія і прихильника європейських демократичних цінностей, меркне оранжевий блиск на знаменах Майдану, девальвується революція. А тому виникла гостра потреба палаючі ще вогнища недовіри до українського месії загасити. Язики сумнівів залити переконаннями у тому, що злочин все-таки був.

Голосно озвучених абстрактних (з легким нальотом конкретики) імен замовників та виконавців на кшталт "вбивця — це влада" для цього замало. Публіка потребує доказів, вбиваючих наповал мотивів та авторитетних джерел їхнього поширення. І вони з`являються. "Однозначно мова йде про отруєння діоксинами", — урочисто заявив на спеціальній прес-конференції Міхаель Цимпфер. Але звідки рідкісна отрута, якщо в Україні її не виробляють? Відповідь проста: привезли. А щоб довго не гадали, звідки, відомий англійський токсиколог Джон Генрі нагадав про відповідні лабораторії на теренах колишнього СРСР, а тепер Росії. Про США, де промислові масштаби виробництва і досвід застосування проти людей у В`єтнамі, не згадав. Для чого роздвоювати свідомість людей, якщо є потреба в тому, щоб думки рухались лише в одному напрямі?

У Росії, окрім того, є ще й фахівці, здатні складну операцію зі знешкодження кандидата у президенти провернути. Від них легко вистелити доріжку до тодішньої української влади загалом і її висуванця на виборах зокрема. Задля чого вони зусилля об`єднали, розтлумачать світові ЗМІ.Від них усі знатимуть, що Ющенка отруїли, щоб спотворити, ослабити і зменшити загрозу, якою він є для прокремлівського уряду України й самого Кремля, виводячи свою державу з-під його впливу і навертаючи до ЄС та НАТО.

Ваги публікаціям та сюжетам додають свідчення та коментарі найбільш наближених до Ющенка політиків. У медіаполе, передусім закордонне, виходять і вони, щоб і своє насіння у щойно розпушеному спеціалістами з діоксинових отруєнь ґрунті проростити. Серед перших сіячів теперішній глава Секретаріату Президента Олег Рибачук. Уже наступного дня після офіційного оприлюднення чинника отруєння пояснював він українській громаді Нью-Йорка, що акт насильства проти лідера опозиції — "один з пунктів розробленої в Москві політичної технології". А щоб не наражатися на міжнародний скандал у програмі "Доброго ранку, Америко!", уточнив: "Щодо уряду я не дуже впевнений, але можу точно сказати: в замаху брали участь спеціалісти КДБ". Як не дивно, але прямих звинувачень на адресу Януковича теж не було: "Не можу підтвердити, що це було зроблено за наказом прем`єр-міністра. Відповідальність за це несе весь режим".

Не відставав від нього і чинний міністр у справах сім`ї, молоді та спорту Юрій Павленко. The Sunday Times він пожалівся, що "Росія виступала проти Ющенка і безсоромно втручалась в українські вибори", а тому "зі списку головних підозрюваних не можна виключати російські спецслужби".

Один з учасників злощасної вечері Давид Жванія був оригінальнішим. The New York Times він розповів, що чув запис розмови, з якої випливало, що причетним до злочину є представник російського злочинного світу, який пропонував свої послуги одному зі співробітників адміністрації Кучми. Наполегливе прохання журналістів надати копію аудіозапису, як і слід було очікувати, було проігнороване. "Після виборів", — обіцяв він.

Інформаційний засів виявився вдалим. Крізь його сходи чітко вимальовувався силует російських спецслужб як головних винуватців у злочині проти Ющенка. А щоб він не щез, як марево, до скандалу підключились ті, хто ще недавно їх уособлював. Їм і належало цю асоціацію в свідомості людей не тільки закріпити, а й поширити на російську владу. Зробити те, що тоді з дипломатичних і політичних міркувань не могли дозволити собі представники опозиції. Серед перших полковник радянського КДБ Олег Гордієвський. Його авторитетні месиджі мали остаточно розвіяти сумніви в причетності Москви до отруєння Ющенка діоксином і пояснити, що таке могло статися лише за сприяння вищого керівництва країни за проханням аналогічного рівня влади української.

Наступний випад проти Росії приурочили до судового процесу за позовом Лотара Вікке до клініки "Рудольфінерхауз" з приводу незаконного звільнення. 7 квітня The Wall Street Journal опублікував статтю під промовистою назвою "Фабрика отрут при КДБ" за підписом колишнього офіцера військової розвідки Бориса Володарського. "2000" аналізували ці матеріали у номері за 15.04.05.

Автор розповів про інститут "Камера", або "лабораторія №12", в якому ще в сталінські часи розробляли смертоносні отрути та гази для біологічної війни. Там начебто й приготували використану проти Ющенка отруту. Оскільки молодшим офіцером цієї служби свого часу був Володимир Путін, то серед підозрюваних може бути й він. Продукцію установи, з одного боку, пристосовували під конкретного реципієнта, а з другого — смерть чи хворобу організовували так, щоб вона видавалася природною або принаймні давала незрозумілі для лікарів і слідчих симптоми. А це, власне, й трапилося у випадку з українським Президентом.

Та найважливіше призначення статті не в підказці країни — виробника отрути (про неї досить ствердно та безапеляційно говорили ще минулої осені), а в тому, щоб "пояснити" обізнаній щодо дії діоксину науковій громадськості три необхідні для розвитку звинувачення речі: а) як нерозчинний діоксин міг поширюватися в організмі; б) як симптоми захворювання, які мають з`являтися на 10—13 день після попадання речовини в організм, виявили себе за кілька годин; в) чому загалом несмертельний діоксин, який до того ж сам по собі, як показали два попередні випадки отруєння, не діє так швидко і не здатен викликати ті симптоми, які є у Ющенка, використали як отруту. Всі поставлені вище питання знімаються, якщо на потерпілого впливати не однією речовиною, а складною хімічною сполукою, наприклад, діоксин поєднати з ембріональним протеїном. У цій суміші він розчинний, значно токсичніший і діє майже відразу.

Ще раз колишній розвідник засвітився 2 вересня в інтерв`ю "УП", очевидно, під річницю отруєння і з огляду на тупикову ситуацію, в яку потрапила українська влада. З детальним аналізом сказаного Володарським можна ознайомитись на шпальтах "2000" у номері від 9 вересня 2005 р. Розставлені ним акценти мало чим відрізняються від тих, що були в квітні. Лейтмотив — беззаперечна впевненість у навмисному отруєнні Віктора Андрійовича, в основі якої особистий досвід і тривале вивчення вбивств через отруєння, організованих радянськими (російськими) спецслужбами. З вагомим, правда, доповненням: "Ющенко повинен був загинути. Це золоте правило спецслужб".

Як один з доказів участі росіян у злочині Володарський наводить інтерв`ю Юрія Луценка "Известиям" за 11 лютого, де той запевняє, що знає, "хто перевозив через кордон отруту, який депутат її супроводжував, який чиновник переносив до місця злочину, хто її підмішував в їжу". Не врахував тільки, що позиція політичного міністра може хитатися разом з позицією влади. Як тільки в Україні почали розкручувати версію вітчизняного походження діоксину і сам Ющенко заявив, що отруту знайшли в Україні, принциповий глава МВС від своїх попередніх заяв відмовився. Жарт і не більше, виявляється, то був. Залишається тільки радіти, що нікого за нього ще не встигли запроторити за ґрати.

Були в вересневому інтерв`ю й інші новинки, викликані передусім невдалими спробами притягнути до відповідальності у справі отруєння Ігоря Смешка і Володимира Сацюка або хоча б останнього. Про такі наміри "2000" писали 26 серпня.

Відтак знову виникла потреба звинувачувати російські спецслужби. І Володарський почав готувати ґрунт. Не стільки для того, щоб підштовхнути слідство до роботи в цьому напрямі, скільки для того, щоб пояснити, чому позитивні результати неможливі в принципі. Головна причина нерозкритого досі злочину, виявляється, в тому, що його готували на території сусідньої держави, а скоювали недосяжні для українських правоохоронців її громадяни. Сацюк навіть під дією наркотиків розповість мало, оскільки сам навряд чи прямо причетний до організації і виконання отруєння, хоча про операцію під час серпневого візиту до Москви міг бути поінформований. Безпосереднім виконавцем спеціально підготовлений професіонал разом з групою підтримки і дублюючим складом. А оскільки коло людей під час вечері було обмежене, вибирати особливо ні з кого. Зупинились на двох офіціантах і поварові. І якщо їхня доля і місцезнаходження зараз дійсно невідомі, то можна сподіватися, що за великі гроші (як і пропонував Володарський) вони вже готові дати відповідні свідчення і бути головними героями в проплаченому Березовським кіно.

Прем`єру вочевидь готували на осінь. Та екрани заполонив детектив, оснований на одкровеннях Олександра Зінченка та відставці уряду. Раніше написаний сценарій про отруєння Ющенка свою актуальність втратив. На часі — сюжет з неотруєнням.

Але повернемось у тривожний грудень. За три дні до переголосування в програмі "5 каналу" "Закрита зона" оприлюднили плівки нібито з розмовами двох представників російського ФСБ, які замовником отруєння називали Гліба Павловського. Ця інформація виконувала подвійну функцію: 1) авторизуючи замовника, підсилювала достовірність отруєння; 2) нагнітала і так високі в значної частини населення антиросійські настрої. Кінцева мета — стримати Росію в можливій негативній реакції на визнання переможцем перегонів Ющенка.

Після виборів випади в бік Росії не припинились. Старт їм 4 січня дала Юлія Тимошенко. Агентству "Росбалт" вона заявила, що, за однією з версій, Ющенка отруїли речовиною, яку взяли в санкт-петербурзькому інституті. Доказів на користь своїх слів вона, звичайно, не навела. А ось щодо замовника злочину, як і слід було очікувати, виявилась обізнаною значно більше: він, швидше за все, перебуває в Україні, пов`язаний з адміністрацією Кучми. Виконавці ж могли бути з різних країн. Та російська влада тут ні до чого.

Далі настала черга Президента Ющенка. Через тиждень після інавгурації в інтерв`ю телеканалу "Сі-бі-ес" він назвав Росію серед країн, де виявлений у нього діоксин виробляють. Не більше. Але якщо зважити на те, що саме північно-східній сусідці причетність до злочину найбільше закидали, то натяк більш ніж прозорий. Адже про Америку чи будь-яку іншу державу в контексті отруєння не йшлося ні разу.

Публічно висловлені підозри були одним з елементів нового формату українсько-російських відносин, які Ющенко на початку президентської кар`єри планував як жорсткі та зверхні. За міцним та надійним, як тоді здавалось, муром з боку США та Європи пробував російський напрям політики демонстративно ігнорувати і навіть диктувати свої правила гри, сподіваючись, що Росія, не бажаючи зазнати великої й одномоментної геополітичної втрати, терпітиме будь-які українські примхи. Та й в очах українців, які ще мали проросійські сентименти, додаткова дискредитація не завадила. Тим більше що наприкінці минулого року це вдалося, й Росія особливого опору не чинила.

Реально ж підстав для претензій не мали. Якби вони були, то робили б спроби залучити російську сторону до з`ясування складу отрути, небезпечних доз, антидотів тощо. Де ще можна одержати більш вичерпну інформацію про продукт, як не у виробника та винахідника? Натомість експериментують з діоксином американським, хоча їхній "Оранж" не абсолютна копія, а всього лиш наближений аналог радянського "жовтого дощу".

Не було Росії й у переліку країн, які планували залучити до відповідної міжнародної експертизи. Не робили туди офіційних запитів і щодо особливостей дії отрути, не звертались до російських спеціалістів за консультаціями стосовно методики лікування, не шукали сприяння у справі пошуку вірогідних виконавців злочину, хоча щодо видачі Ігоря Бакая та інших співвітчизників навіть дуже і дуже наполегливі. А тут мова йде про життя та дієздатність Президента України! Взяти чи не взяти до уваги одержану інформацію, це вже інше питання. Для впевненості можна залучити фахівців з інших країн. Та таких кроків не роблять. Можна думати, що не довіряють. А швидше бояться. І з погляду істини і з погляду можливого погіршення відносин. Тому російську тему в контексті отруєння скоро закрили. Від гріха подалі вирішили обійтись територією України.

І вже 5 лютого Генпрокурор Святослав Піскун повідомив, що для виявлення джерел потрапляння отрути в злочинні руки доручив провести інвентаризацію всіх високотоксичних отрут на території держави. Про проведену в цьому напрямі роботу в інтерв`ю "Німецькій хвилі" 7 березня відрапортував сам Ющенко.

За тиждень намагання вийти на український слід набули анекдотичних форм. Один з членів відповідної слідчої комісії ВР і наближений на той час до Ющенка Сергій Шевчук в ефірі "1+1" заявив, що виробництво отрути, яку він назвав "діоксином в шоколаді", в Україні має масовий характер. Вона вже давно, мовляв, вийшла поза межі держави і матиме успішне майбутнє на найближчих парламентських виборах. Доказів промислового виробництва та місць його локалізації він, звичайно, не назвав, як і промовчав про факти застосування за кордоном. Та ефективність дії сумнівів дійсно не викликає. З того прикладу, що ми знаємо, випливає, що ті, хто її одержали, перемагають на виборах, а ті, що застосовували, зазнають поразки. А звідси і відповідь на запитання, під чию перемогу отруту виробляли і хто був її замовником. Залишається винахід запатентувати і поширювати як ексклюзивний. Попит буде чималий. І в Україні, і в світі виборчий процес не закінчується ніколи.

Інтенсивна робота слідства в українському напрямі, як і належить влітку, вродила гарно. 22 червня на фоні численних компліментів Росії Віктор Ющенко французькій "Фігаро" пообіцяв "великі сюрпризи" відносно осіб "державних злочинців і державних структур, які дозволили організувати отруєння". Північно-східній сусідці недвозначно дали зрозуміти, що звинуваченням на її адресу прийшов край.

Чекати залишилось недовго. 1 липня відразу дві британські газети (The Times і The Daily Telegraph) з посиланням на Президента опублікували статті, лейтмотив яких — з Росії знімається підозра в отруєнні, бо отруту, яку використали проти Ющенка, насправді виготовили в Україні. Її рештки знайшли в одній з лабораторій. Відповідно скоро треба очікувати розрядки в напружених відносин між Києвом та Кремлем, дуже важливої на фоні згасаючої українсько-європейської любові. Виключення Росії як можливого місця походження отрути — знак примирення, посланий Володимиру Путіну. Про його старання просунути в президентське крісло Януковича забуто.

Не вгамовується лише Борис Березовський. Але якщо раніше йшлося про дискредитацію Батьківщини, то тепер на порядку денному ще й примирення з тими, кого недавно скривдив. Адже питання облаштування на території України антипутінського плацдарму не знімається. Більше того — треба поспішати. Як відкупне пропонується фільм. Та в української влади пропозиція ентузіазму не викликає. Швидше можна говорити про переляк. В умовах невизначеності з цінами на газ напередодні зими тільки цієї біди бракувало. Тому мріям Бориса Абрамовича до березня 2006 року не здійснитися точно. А там все залежатиме від нових політичних розкладів. До того часу з отруєнням будуть викручуватися самотужки.

Водночас ефект все одно буде далекий від очікуваного. Українці вже не ті. Не багатьом з них черговими нісенітницями вдасться голову заморочити. Від грудня імунітет проти цього виробився навіть у завсідників Майдану. Скепсис стосовно цього фільму неминуче перекинеться на "Недовіру". Привід для аналогій є. Один замовник і одні спецслужби у ньому фігурують. І він, і версія, яка в ньому розвивається, будуть значною мірою девальвовані. А ще постає питання, чи не пов`язані вибухи житлових будинків у Москві, вбивство українського журналіста і отруєння кандидата у президенти причетністю однієї й тієї ж особи?

Але й інше їх об`єднує. Всі три події відбувалися в період, коли з`являлась можливість зашкодити (як в Росії), завчасно усунути (як це було з Кучмою 2000-го) чи допомогти (як наприкінці 2004-го) певним топ-персонам. У двох перших випадках зірвалося. Але вбивство Гонгадзе вочевидь ще має потенціал, щоб зіграти на парламентських виборах 2006-го. Питання лише в тому, проти кого. Янукович відпадає. Залишається Мороз і Литвин, можливо, Лазаренко, а через нього певною мірою Тимошенко. Кому з них вготована участь слабкої ланки і перспектива ганебно полишити арену політичної гри?

У третьому випадку вдалося, але той, заради кого ні зусиль, ні коштів не шкодували, виявився невдячним. Тому у розслідуванні — суцільна пітьма, що там відбувається, невідомо і для багатьох незрозуміло. Є варіанти в документальному висвітленні. 15 вересня близький до Березовського Станіслав Бєлковський каналу НТН повідомив, що за матеріалами слідчої комісії ВР в Росії відзнято фільм про те, що Ющенка не труїли. Це коли мали надію через імпічмент Президентові привести до влади Тимошенко.

Анонс близької кінопрем`єри разом з відповідними заявами Олександра Турчинова не на жарт стурбував владу. 23вересня глава президентського Секретаріату Олег Рибачук поспішив повідомити, що Президент погодився здати всі відповідні аналізи. Досі ж цього не зробив тому, що негідник Піскун і не менш негідні підпорядковані йому слідчі про необхідність спеціально надавати зразки для експертних досліджень в Україні потерпілому не говорили. Тривога, як ми тепер бачимо, була даремна. Про обіцянку швидко забули. І не згадували б ніколи, якби ще один негідник Володимир Сивкович 19 жовтня після засідання слідчої комісії ВР не повідомив, що доказів отруєння Ющенка ні очолювана ним структура, ні ГПУ, ні СБУ, ні МВС не мають. Знову довелось аналізи обіцяти. І навіть відповідною постановою та переговорами з іноземними клініками хвалитися.

І в Березовського під впливом об`єктивних обставин настрої змінилися. Не хоче він більше протиставляти Тимошенко Ющенкові. Мирити їх збирається. Тому фільм вже буде про те, як Ющенка російські спецслужби труїли. Треба ж Януковичу, який за час сварки між оранжевими лідерами став лідером виборчих симпатій, рейтинг знизити, а за сприятливих умов до нуля опустити. Не просто так російські послідовники Дзержинського за українським кандидатом у президенти полювали: щоб не було у кремлівського улюбленця конкурентів, старалися. Добились, правда, протилежного. А якщо пісня зрештою вдалася на славу, то чому б не почати співати її ще раз? А заодно того, заради кого її складали, в напрузі тримати. Адже останнього куплета наразі не знає ніхто, навіть сам автор.