Блиск популізму

Юрій Сергєєв,

Українська газета (23-29.11.2005),

23.11.05

Ким відчуває себе головний фінансист країни? Членом уряду - або "ООНівським спостерігачем"?

Спекуляція: одним із найпекучіших питань останніх днів стало обговорення розміру зарплат і пенсій держслужбовців. Думки "за" і "проти" схрещуються, як клинки - і на вулицях, і в пресі, й у парламенті. Напруження таке, що, напевно, не кожен уже пам`ятає - з чого все почалося?

А "запалом" до "інформаційної бомби" декілька тижнів тому стала заява міністра фінансів Пинзеника. У ній наводилися вражаючі цифри - якщо згодитися з відміною "стелі" на розмір пенсій, при існуючому порядку їх нарахування окремим категоріям громадян (держслужбовцям, військовим, ученим і деяким іншим) вони можуть досягти прямо-таки астрономічних величин. Називалися суми до декількох сотень тисяч гривень.

Негайно народ зайнявся заздрісним підрахунком грошей у чужих гаманцях. Преса - й опозиційна, і просто "жовта", з радістю почала публікувати розміри окладів вищих держчиновників і депутатів - дивіться, мов, як "еліта" жирує. Якось, не помічаючи, що все більше "червоніє" у відверто "шаріковському" напрямку - в розпаленні чорних заздрощів і вимогах майже загальної зрівнялівки. Від якої, до речі, повністю не позбавилися і на Заході - там розміри зарплат співробітники офісів тримають у таємниці від своїх колег - що ж говорити про нас? Не відставали від згаданих ЗМІ різні "старо-" і "новоопозіційні діячі", серед яких особливо відзначилися комуністи і відомий олігарх Волков, який уже збився в підрахунку змінених "патронів", а нині зупинився на Юлії Тимошенко.

Під таким інформаційним пресингом депутати Верховної Ради з переляку зібралися було законодавчо обмежити максимум своїх пенсій - аякже, вибори на носі. Щоправда, коли дійшло до реального голосування - воно виявилося зірваним. Причому "начисто" - обидва "обмежувальні" законопроекти набрали трохи більше ніж півтори сотні голосів і навіть не були направлені на "повторне перше читання". При тому, що в залі знаходилося більше 400 обранців народу. Проти висловилися і "регіонали", і значна частина НСНУ, і багато інших партій дрібніших.

Чи справедлива "справедливість"

Тепер, треба думати, вмілі "режисери" піднімуть ще більшу хвилю "праведного народного гніву" проти проклятих "депутатів-егоїстів". У хід підуть чергові стогони про "злиденні пенсії лікарів і вчителів", заклики до соціальної справедливості.

Ось про цю саму "справедливість" треба би поговорити детальніше. Почнемо з того, що на пострадянському просторі під цим поняттям постійно розуміється згадана "шаріковська" "рівність". Яка, за великим рахунком, несумісна навіть із основоположним принципом "наукового соціалізму": "від кожного за здібностями - кожному по праці". Хоча реально радянські пенсіонери - навіть "персональні" - одержували офіційно трохи більше максимальної пенсії за віком - 132 карбованці.

Згоден хто чи ні, але ми нині живемо в умовах ринкової економіки. І саме ринок найчастіше визначає розмір оплати праці. Тому можна обурюватися тим, що "слюсар одержує за свою роботу більше лікаря" - та якщо на ринку праці надлишок працівників охорони здоров`я, що залишилися з радянських часів, - іншого очікувати важко. Слюсар якраз може виїхати підробити на Захід, збільшивши попит на своїх колег, котрі залишилися, - а ось лікарю дістатися до "західних" окладів буде невзмірно складніше. Залишається лише "по своєму ліжку простягати ніжки" і не розраховувати на американську винагороду в країні з бюджетом якого-небудь поганенького американського штату. І - сподіватися на економічне зростання, яке тільки і зможе забезпечити суттєвий приріст зарплати для бюджетників.

Але як бути з доходами державних урядовців - адже вони призначаються позаринковими способами? Звичайно, можна, потураючи заздрості "вулиці", встановити їх у межах тих же "середньобюджетних" кількохсот гривень. За які не хочуть працювати навіть випускники столичних київських шкіл, без спеціальності і стажу - непрестижно й невигідно. Але чи можна всерйоз розраховувати на те, що людина, від якої залежить рішення багатомільйонних проектів, зможе утриматися від спокуси "підвищити свій добробут" за рахунок банального хабара, якщо його сім`я живе упроголодь? Тут не допоможуть жодні хитрощі відомства Луценко. У Грузії, при надзвичайно харизматичному президенті Сакаашвілі, оклади міністрам були встановлені у 30 тисяч доларів. Правда, платили їх фактично Сполучені Штати - через підконтрольні фонди. Зате, нарешті, урядовцям стало що втрачати у разі звільнення, а громадськість могла більше не ставити питання - звідки у "слуг народу" хороші будинки, машини й одяг. Подібно до того, як недавно "прославилася" зі своєю податковою декларацією екс-прем`єр Тимошенко, з нібито 60 тисячами річного доходу. На які не можна купити навіть п`ятої частки туалетів "від кутюр", у яких вона дефілювала на людях.

Так само вирішило вчинити нове керівництво України. Оклади міністрам, губернаторам навесні були істотно підвищені - до 18 і більше тисяч гривень. Але - причому згідно з законом - при цьому автоматично підвищилися й зарплати народних депутатів, жорстко "пристебнуті" за розміром до міністерських. Суддям "вищих" судів узагалі додали стільки, що у них зараз прибуток, як у президента. Американського - не нашого. Причому - знову ж таки додавав уряд, у тому числі й нинішнього "борця за соціальну справедливість" Тимошенко.

Пенсія держслужбовця складає 90% від посадового окладу. При цьому критики звичайно замовчують, що пропрацювати на посаді треба не менше 10-ти років і - найголовніше - піти з неї на пенсію за віком. А це, особливо з урахуванням останніх кадрових перестановок, не так легко. Звільнять раніше - і працюй ти хоч 30 років на держслужбі - нічого не одержиш. Точніше, дістанеш звичайну допомогу для пенсіонерів.

Кому вигідна "буря у склянці води"?

І все-таки пинзениківських "200-300 тисяч", що можуть "розорити Пенсійний фонд", наразі ніяк не виходить. Звідки ж вони узялися? За словами міністра фінансів, в останній місяць роботи урядовцю, котрий іде на пенсію, нараховують купу всяких надбавок - що можуть перевищувати оклад більше, ніж у 10 разів. Тут виникає питання: а ким відчуває себе головний фінансист країни? Членом уряду - або "ООНівським спостерігачем"? Невже у нього (й у Кабінету) недостатньо повноважень, щоб декількома нормативними актами припинити порочну практику? Хоча б - із величезної "вихідної допомоги". Чи Кабінет Міністрів уже втратив усі "важелі" контролю за виплатою зарплат у держустановах? Тоді навіщо він узагалі потрібен?!

Натомість вищий держчиновник необдуманою заявою піднімає в суспільстві справжню бурю. До речі, яка знаходиться геть-чисто поза правовим полем. Тому що в жовтні Конституційний Суд визнав за неправомірне будь-які "стелі" пенсій. Що, до речі, абсолютно справедливо - якщо топ-менеджер платить до Пенсійного фонду грошей разів у десять більше від "бюджетника" - чому вони на пенсії повинні одержувати однаково? А якщо все-таки "однаково" - то навіщо платити більше? Почнеться поголовне зростання "чорного налу" в зарплатах, відхід від податків - від якого ми ледве тільки зараз починаємо позбавлятися. Невже для економіста рангу Віктора Пинзеника це незрозуміло? Тоді чому виникла ця помилка, яка, за словами Талейрана, "гірша за злочин"? Невже не видно, що виграють від кампанії, що почалася, лише комуністи і відверті маргінали всіх мастей зі звичайною вимогою "забрати і поділити" - фантазії на більший "конструктив" у них не вистачає. Потім почнеться смакування коштів, які витрачаються на поїздки президента за кордон, кількість службових вертольотів, обладнання держдач... І - пішло-поїхало...

Правда, "дивіденди" зараз намагається одержати і Тимошенко, в якої популізм завжди був "улюбленим коником". Але це тільки до певного часу. Адже саме леді Ю і заклала, будучи прем`єром, "бомбу" у вигляді підвищення окладів міністрам і суддям. Утім, Юлія Володимирівна завжди відрізнялася авантюризмом - і якщо вона вже раз пішла на розкол, що спричинив зниження авторитету помаранчевого руху - чому б не піти і на зниження авторитету влади в цілому? З надією, що її особиста харизма переважить "співучасть" у підвищенні неправедних зарплат. Дарма, дарма - "піар" опонентів вичавить із такого все можливе...

У будь-якому разі, від піднятої "бурі" практичної користі буде мало. Звичайно, зарплату міністрам і депутатам знову можна буде урізати в три рази, лицемірно сподіваючись, що вони працюватимуть як "нові люди" при "науковому комунізмі" - ідеї заради. Але "стелю" пенсій уже не встановиш - для цього потрібні, як мінімум, зміни в Конституції і рішення юридичного казусу - чи можна вносити в Основний Закон зміни, вже визнані неконституційними?

Так що ж відбувається? Всього лише посадова "скнарість" з метою скоротити державні витрати? Чи "синдром телекамери", бажання підвищити популярність за допомогою шаленого популізму - через що президент, зневірившись виправити попередній уряд, і відправив його у відставку? Втім, схоже, ініціатору скандалу боятися нічого. Якщо вже його, попри співучасть у "витівках" Тимошенко, залишили в новому Кабміні - отже, є надія, що Віктор Андрійович витерпить і це чергове нехлюйство. Тож пан Пинзеник може спати спокійно. Якщо, звичайно, не мучить совість через банально "підставлених" колег разом із президентом - і випущеного з пляшки джина соціальної справедливості "за Шаріковим"...