Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

  

Манипуляции с демократией
начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  17.05.2024
  Статьи

Версия для печати


Країна сподівань

Голос України,

15.11.05

Нині на Заході з острахом спостерігають за нашим державним кораблем, котрий у ясну погоду провалюється в бермудські ями.

Про те, чи стане річниця помаранчевої революції святом, нині сперечаються не лише в нашому суспільстві, а й у західних країнах. Ця подія стала приводом для роздумів і симпатиків, і опонентів входження у владу саме в такий спосіб та можливостей розвитку громадянського суспільства. Чи справдилися надії і сподівання тих, хто підтримав політиків, які так щедро роздавали обіцянки?

Із західними демократіями зрозуміло. Вони з великими симпатіями підтримували київський Майдан, чомусь вважаючи, що саме він був ключем, яким українці не лише відчинять двері в демократичне суспільство, а й відразу житимуть за його законами. Нині на Заході з острахом спостерігають за нашим державним кораблем, котрий у ясну погоду провалюється в бермудські ями. Спрогнозувати, куди йдемо і яка стратегія цього руху, західним аналітикам досі не вдалося.

Але коли б то лише їм. Українські теж не можуть збагнути: куди, власне, ми рухаємося? Днями і Президент визнав, що розвиток суспільства, зокрема економічний, уповільнився. Наслідки діяльності Кабінету, очолюваного Юлією Тимошенко, вже нині важкі. Експерти дійшли висновку, що популістське керівництво завдало шкоди державі та громадянам, зокрема найменш забезпеченим, що вони відчують уже незабаром.

Утім, не має значення, яке прізвище в Прем`єр-міністра, бо за відсутністю стратегічного курсу розвитку кожен з них діятиме на власний розсуд. Щоправда його не мали й попередні уряди. Залишається лише дивуватися, чому Віктор Ющенко, знаний у фінансових колах як економіст-практик, йдучи на вибори, не подбав про цю стратегію. Не робить він кроків у цьому напрямі й нині — на тлі спаду економіки, стрімкої втрати конкурентоспроможності не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку та катастрофічного зниження темпів інвестицій в основні засоби виробництва. Хоч як дивно, цими питаннями не переймається ані уряд, ані правляча пропрезидентська партія.

Що будемо святкувати в день річниці помаранчевої революції? З підвищеними пенсіями та іншими соціальними виплатами, чим найбільше мала б пишатися влада, не складається, бо вже відомі цифри інфляції, яка проковтнула ці блага. Бандити не опинилися на нарах, а корупціонери та хабарники лише збільшили свої апетити. Щоправда, кажуть, ніби преса в Україні стала як ніколи вільна. Тобто журналісти можуть писати, показувати, транслювати все, що вважають за доцільне. А вже критикувати, то можна всіх і скільки завгодно. Можна, але кого непокоїть ця критика? Може, читачі назвуть приклади, коли хтось поплатився посадою після критики в ЗМІ? Така "свобода" страшніша за колишню несвободу, бо можновладці демонструють, де закінчується "влада" четвертої влади...

Кажуть, що найголовнішим результатом помаранчевої революції є те, що українці стали громадянами, готовими захищати свої права. Кому вдалося це зробити впродовж останнього року? Не на Майдані, а в повсякденному житті. Поділіться досвідом, напишіть про це до редакції. Може, це справді є нашим з вами найбільшим здобутком? Які ще?

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0