Яке майбутнє у випускника медичного вузу?

І.Шурма,

2000 (29.04-05.05.05),

29.04.05

Судячи з останніх наказів міністра охорони здоров'я Миколи Поліщука, в першу чергу воно пов'язане з селом. Чи забезпечені медики елементарними побутовими умовами в тих населених пунктах, куди їх направляють на роботу? Ні! Чи мають вони право обирати професію?

Чи вистачить грошей у батьків для навчання дітей на контрактній основі? Чи на таких умовах вступали до навчальних закладів майбутні лікарі? Практично всі запитання без відповіді.

Причиною слугує одноосібне прийняття рішень новоспеченим міністром. Без сумніву, охорона здоров'я потребує докорінних змін. І їх мала б забезпечити реалізація концепції чи програми реформування охорони здоров'я, розроблена та затверджена Кабінетом Міністрів. Саме урядова програма, а не задоволення власних амбіцій у наказовій формі повинна стати предметом дискусії, обговорення в суспільстві, в першу чергу серед медичної спільноти. Цей діалог мають запропонувати міністр та відповідний віце-прем'єр, оскільки в період президентських виборів, презентації програми уряду цього зроблено не було. А раз так, маємо сьогодні революційну доцільність, болонський процес і усвідомлення далеко не вічного перебування на посаді міністра Миколи Поліщука. Ламати — не будувати. І прекрасний нейрохірург (що є абсолютно неоспорюваною істиною) без відповідного рішення колегії МОЗ взявся на свій розсуд реформувати не систему фінансування медичної галузі, не систему забезпечення соціальними гарантіями молодих спеціалістів, а кадрову політику. А вона в медицині виявилась ще «крутішою», ніж деякі кадрові призначення.

23.02.2005 р. МОЗ видав сумнозвісний наказ №81. Саме він затверджує Перелік спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних ВНЗ. Тепер можна обрати 16 спеціальностей з-поміж більше сотні, як передбачає державний класифікатор України, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №257 від 27.07.95р. Тривалість навчання в інтернатурі з 1—2 років зросла до 2—3. В першу чергу даний наказ порушує статті 19, 22, 43 Конституції України. Вступаючи на навчання, навчаючись один рік, а то й 6 років, кожен, напевно, планує своє майбутнє, спираючись на уподобання, знання, здібності, родинні традиції (що притаманне в медичному середовищі). Хтось платить за навчання, розраховуючи на свої фінанси, та й, зрештою, є контракт.

Окрім конституційних «сумнівів», очевидна суперечливість з існуючою нормативно-правовою базою. А саме наказ №81, п. 7 скасовує наказ №50 від 06.03.96 р. та інші накази, які його доповнюють. Цей документ регулює тривалість очної та заочної інтернатури, але не тривалість навчання в інтернатурі, як це передбачено п. 3.2.1 наказу №291 від 19.09.96 р., зареєстрованого Мінюстом України 03.12.96 р.

Наказ МОЗ №31-0 від 18.03.2005р., який регламентує дію наказу №81, суперечить і порушує наказ №367 від 25.12.97 р. МОЗ, указ Президента №77 від 23.01.96 р., постанову РМ №992 від 22.08.96 р. в частині порядку працевлаштування випускників ВНЗ III— IV рівнів акредитації.

Я ще раз наголошую: реформа, в тому числі й кадрової політики в медичній галузі, конче необхідна. Але не за рахунок того молодого покоління, яке вступало до ВНЗ і не думало про одноосібні революційні викрутаси окремих представників нової влади. Якщо вже й розпочинати реформу, то хоча б з літа нинішнього року, коли абітурієнтам пояснять, куди вони вступають, ким стануть після закінчення закладу, скільки років навчатимуться, скільки доведеться платити за навчання, тощо.

Найбільша небезпека не в набранні чинності наказом №81. 1 березня 2005 року вийшов наказ №98 «Про поліпшення якості підготовки лікарів на етапі післядипломної підготовки». Саме він свідчить, що наступним етапом так званої «реформи охорони здоров'я» стануть вищі навчальні заклади. Саме там матимуть місце майбутні звільнення, скорочення (див. п.3.3 та п.3.1). Вимога п.1.6 за скорочення вибору спеціальностей і переходу на тотальну підготовку лікарів загальної практики — сімейної медицини призведе до закриття профільних кафедр або перепрофілювання, укрупнення.

І завершальним етапом після обмеженого вибору спеціальності, скорочення-укрупнення кафедр має бути політична воля міністра, скерована на скорочення посад лікарів-спеціалістів. Божевільний прогноз? Так! Але закономірний і, очевидно, реально очікуваний. Якщо врахувати, що діючий міністр протягом 2002—2004рр. не підтримував прийняття закону України про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування, що дозволило б залучити додаткові джерела фінансування галузі, то пацієнту не позаздриш. Його інтереси в найближчі 10 років не передбачені «реформою», оскільки логіка реформаторів в наступному: з часом лікарів загальної практики буде достатньо, отже, й здоров'я нації автоматично стане кращим.

Як політичному опоненту міністра, мені, представнику СДПУ(О), кон'юнктурно вигідно мовчати та, потираючи руки, очікувати ланцюгової реакції. Але мені здається, що український народ — не пацієнт науково-дослідної лабораторії, а тому експерименти на ньому проводити не коректно. Надія в цій ситуації на прем'єр-міністра, в підпорядкуванні якої і МОЗ і Мінюст, останній, до речі, зареєстрував закон-новації. Є ще страйковий комітет студентів, їхні батьки, а також народні депутати, яким небайдужа доля людини. До речі, після прийняття або неприйняття рішення прем'єр-міністром буде ще одне цікаве повідомлення — інформація. Цього разу для роздумів.