Медведчук: Мы обязаны стать альтернативой так называемой "народной власти"

Лента-Ua,

02.04.05

На всіх щаблях нового владного механізму процвітає некомпетентність, "маніловщина" і "кумократія". Виразно дається взнаки брак чітких пріоритетів, відсутність навіть натяку на стратегічне планування й схильність до кулуарних рішень.

Доклад Голови партії СДПУ (О) Віктора Медведчука

Сьогодні перед нашим форумом постали завдання виняткової, можна сказати – критичної ваги. Від успішності їхнього розв'язання безпосередньо залежить подальша доля соціал-демократичного і лівоцентристського руху в Україні, та й розвиток держави в цілому.

Так, боротьба за владу – це основна програмна засада будь-якої партії. Основна, але не ключова. Ключем же до влади і запорукою її утримання є завоювання прихильності наших співгромадян шляхом відстоювання та захисту їхніх інтересів. Ми повинні боротися за те, щоб черкаський хлібороб, кримський виноградар, донецький шахтар, чи закарпатський лісоруб повірили нам, соціал-демократам. Повірили, що саме ми допоможемо поліпшити життя і статки кожної родини.

Боротьба за владу завершилась фактичною поразкою демократії та більш ніж сумнівним, з огляду на закони та Конституцію, приходом до влади коаліції праволіберальних і націоналістичних сил. Україна була буквально зґвалтована на київському майдані політичними силами, які поставили за мету захоплення влади будь-якою ціною.

Сьогодні вже ніхто не приховує, що за нинішньою владою в період передвиборної боротьби стояли вельми потужні – як в фінансовому, так і в організаційному плані – зовнішні сили. Є всі підстави стверджувати: перемога "помаранчевого режиму" – це ще одна велика жертва, яку українському народові випало заплатити на шляху свого розвитку. Це – саме жертва, бо випадків дармової підтримки тих чи інших політичних режимів з боку інших держав історія не знає. За все (а за зовнішню протекцію – тим паче) доводиться платити. Причому часто буває, що зобов'язання беруть на себе політики, а розплачуватися по векселях доводиться народові. А ціна ж завжди однакова – часткова чи повна втрата власного економічного суверенітету. На всіх щаблях нового владного механізму процвітає некомпетентність, "маніловщина" і "кумократія". Виразно дається взнаки брак чітких пріоритетів, відсутність навіть натяку на стратегічне планування й схильність до кулуарних рішень. Забагато говориться про "прозорість", але замало робиться для того, щоб пояснити суспільству, чи має нова влада якісь інші рецепти економічного одужання, окрім реприватизації та підвищення цін на залізничні квитки. Через економічний та управлінський безлад дуже швидко може стати реальністю значне зростання інфляції. Збільшується офіційно зареєстроване безробіття, зростають ціни на товари та послуги. Спостерігається відчутне уповільнення темпів загальноекономічного розвитку. У січні-лютому 2005 року порівняно з аналогічним періодом минулого року темпи зростання реального ВВП, згідно з офіційною статистикою, упали вдвічі. Таке погіршення основного показника економіки свідчить, що вона рушила у бік занепаду та стагнації.

Велику стурбованість викликає конфлікт нової влади з галузевими профспілками. Уряд затягує розгляд підсумків виконання Генеральної угоди, на чому слушно наполягають профспілкові лідери. Особливо невиважена й хаотична складається ситуація у державному управлінні. Усім впадає в око відсутність у цій сфері єдиної узгодженої лінії. Так звана "народна влада" насправді являє собою конгломерат декількох жорстоко конкуруючих між собою бізнесово-політичних груп. А проголошене розмежування влади та бізнесу виявилося лише пропагандистським трюком, розрахованим на щирих і довірливих громадян України.

В коридори влади прийшло забагато бізнесменів. До того ж – не самих успішних. А тому перемогу Ющенка вони розглядають як реванш за свої комерційні невдачі в минулому і будуть намагатися щосили надолужувати втрачене, у тому числі – й за рахунок використання адмінресурсу. Адже, з точки зору формальної логіки, людина, яка вміє чесно заробляти великі гроші та звикла до них, не погодиться перейти на більш ніж невелику зарплатню чиновника. Але від бажаючих, як бачимо, немає відбою, що свідчить – ці люди знають, як конвертувати владу в гроші. Зрозуміло, що про вигоду для України та її народу мова не йде. Склалася небачена за часів незалежності ситуація з порушенням прав людини. На вищому рівні, порушуючи принцип презумпції невинуватості, підозрюваних у здійсненні резонансних злочинів оголошують винними ще до вироку суду. Чимало осіб, зокрема бізнесменів, зазнають політичних утисків та дискримінації. Досі здійснюються спроби розпочати ганебні люстраційні кампанії.

Чималого розголосу нещодавно набули звинувачення на адресу нової влади у Кіровоградській області щодо застосування тортур до осіб, яким інкримінуються порушення під час президентських виборів.

З проявами постійної і дедалі більш зухвалої дискримінації за політичною ознакою стикаються багато членів СДПУ(О). У дуже непростих умовах працює більшість наших партійців у західних регіонах країни.

З цієї трибуни я хочу висловити солідарність з усіма нашими однопартійцями, які зазнають переслідувань, і нагадати їхнім організаторам: політичні режими змінюються, а от відповідальність за порушення прав людини лишається назавжди. Тим паче, що моніторинг таких порушень ретельно ведеться.

Саме тому ми повинні зробити все, щоб розпочата за активної участі СДПУ (О) політична реформа в нашій країні відбулася. Ми мусимо зупинити будь-які спроби ревізії політреформи. Бо вже сьогодні є чимало підстав стверджувати, що, проголосувавши за внесення змін у Конституцію, деякі політики (колишні опозиційні депутати, а нині – представники виконавчої влади) замислюються над тим, щоб дати процесові зворотній хід.

Водночас за останні місяці були створені серйозні передумови для того, щоб вкрай зіпсувати українсько-російські відносини. Зроблено все, аби заблокувати економічно дуже вигідний для України проект створення Єдиного економічного простору. Наша країна активно втягується у пул антиросійських держав.

Ми не змогли вчасно зорієнтуватися і повною мірою відчути зміни у настроях мас. Перебуваючи у полоні самообману, ми заплющували очі на очевидний факт зростання поміж людей популярності опозиції та зниження рівня довіри до влади. Вважали своїм обов'язком працювати над просуванням реформ в Україні і не "опускалися" – як тоді вважали – до того, щоб розвінчати популістську демагогію наших опонентів.

Ми були впевнені, що народ не сліпий і сам спроможний відрізнити справжніх патріотів від вправних популістів. Але, як очевидно вже сьогодні, – ми помилялися. У політиці далеко не завжди слід сподіватися, що конфлікт з плином часу розв'яжеться сам собою. На критику треба реагувати адекватно і своєчасно. І в тому разі – якщо ця критика не обґрунтована і більше схожа на відверті інсинуації.

Особисто я як голова партії, як і багато хто з її керівництва, зосередившись на роботі у виконавчій владі, на певний час відійшов від активної публічної діяльності. Безумовно, це певна данина традиції, що склалася у адміністративній ієрархії країни. Однак і наші однопартійці, і народ загалом хотіли знати про діяльність СДПУ(О) насамперед від перших осіб партії і від мене особисто. Думаю, що таке моє дистанціювання від публічної політики не було на користь нашій спільній справі і є серйозною помилкою і прорахунком.

Не таємниця, що для багатьох активістів і функціонерів досі було байдуже, яку назву має партія, до якої вони належать. Меншою мірою це можна сказати про рядових партійців, а ще менше – про наших виборців. Майже кожен з тих, хто проголосував за СДПУ(О) на минулих парламентських виборах, ідентифікує себе з соціал-демократичною ідеологією.

Тож перед нами усіма постає нагальне завдання набагато серйозніше поставитися до свого ідейного самовизначення. Якщо звешся соціал-демократом, то треба бути ним насправді. Тільки так можна повернути довіру виборців та залучити нових прихильників соціал-демократичної ідеології.

Основні критерії опозиційності СДПУ(О), це:

перше: забезпечити громадський контроль над правлячим режимом, стримуючи властиві йому авторитарні тенденції та домагаючись виконання усіх передвиборних зобов'язань. Влада створена так званим революційним шляхом, а отже потребує подвійного контролю;

друге: зробити все для просування України шляхом стабільної представницької демократії європейського зразка та не допустити блокування політичної реформи;

третє: сформувати справжній лівоцентристський і соціал-демократичний вектор в українській політиці, забезпечити просування в парламенті законопроектів, пов'язаних з інтересами профспілок та утвердженням України як соціальної держави. Це означає боротьбу за забезпечення мінімальних зарплат та пенсій на рівні прожиткового мінімуму та захист конституційного права громадян на безоплатну освіту та медицину;

четверте: усіляко сприяти запровадженню дієвої судової реформи, спрямованої на подолання корупції в судах і забезпечення справжньої, а не декларованої рівності громадян перед законом;

п'яте: зробити все можливе, щоб Україна, всупереч планам нової влади, зберегла братерські відносини з Росією і не втягувалася всупереч національним інтересам у НАТО та до пулу антиросійських держав на посткомуністичному просторі. Така опозиція має діяти у співпраці з політичними силами інших країн, які заявили про неприйнятність однополярного устрою світу та диктатури глобалізму;

шосте: захищати інтереси промисловості й сільського господарства України від необдуманих поступок при вступі до ВТО та у відносинах з європейськими партнерами;

сьоме: обстоювати національний економічний суверенітет і чинити опір транснаціональним концернам у їхніх спробах встановити контроль над економікою України;

восьме: забезпечити захист російської та інших мов і культурних прав національних меншин від зазіхань з боку націоналістичного крила чинної влади та не допустити, щоб Україна скотилася в епоху націоналістичних диктатур 20-х – 30-х років.

дев'яте: забезпечувати підтримку справедливих інтересів регіонів, зокрема Сходу та Півдня України, у бюджетних відносинах з офіційним Києвом;

десяте: домагатися зміцнення міжконфесійної толерантності, протидіяти тискові глобалістських сил на національну культурну ідентичність, зокрема – на історичну спадщину православ'я.

Об'єднані соціал-демократи зобов'язані стати дієвою лівоцентристською альтернативою так званій "народній владі".

Нинішня влада не зацікавлена в іншій опозиції, окрім як "кишеньковій". З усією відповідальністю заявляю – ми не підемо з нею на жодні закулісні домовленості. Якщо в цьому залі є ті, хто не згодний з такою постановкою питання, хто боїться втратити бізнес чи робоче місце, а тому готовий до компромісів з керівництвом держави чи свого регіону, – ми не будемо таких товаришів засуджувати, але й членство в лавах СДПУ (О) для них втрачає будь-який сенс.

Водночас маю прямо поставити питання перед з'їздом про довіру до себе, як Голови партії. Опозиційна діяльність потребує великої мобілізації і концентрації сил.