Мукачівські вибори: хто автор?

А.Кон, Центр журналістських досліджень, Ужгород,

2000 (29.04-05.05.05),

29.04.05

Гучні вибори в Мукачевому, річниця яких минула 18 квітня, не завершилися й досі. Зважаючи на низку останніх подій, можна напевно сказати, що мукачівські вибори — це «свято», яке завжди з нами.

З чого все почалося?

Підсумок мукачівських перипетій мав би задовольнити передусім «нашоукраїнців», адже сьогодні в кріслі міського голови сидить їхній ставленик Василь Петьовка. Задоволення мали б відчувати й ті, хто підтримував на виборах Ернеста Нусера. Новий голова облдержадміністрації Віктор Балога призначив його (незважаючи на те, що Нусер на президентських перегонах агітував за Януковича) начальником управління з питань євроінтеграції. Отже, оцінка якостей Нусера губернатором Балогою цілком збіглася з оцінкою Ернеста Ернестовича губернатором Різаком, який завжди говорив про нього як про доброго фахівця та вмілого організатора.

Сьогодні очевидно, що мукачівські вибори розпочалися не 18 квітня 2004 р. Подібний сценарій можна було передбачити ще в 2002 р., коли й на посаду мера Мукачевого, і до обласної ради, і на парламентське крісло одночасно балотувався Віктор Балога. Навряд чи хтось сумнівався в тому, що, перемігши на всіх напрямках, він неодмінно обере депутатську недоторканність — вона йому на той час була дуже потрібна. І сьогодні він ніяк не може її позбутися, хоча обіймає вже зовсім іншу, не виборну, посаду. Отже, запевняння кандидата на посаду міського голови Балоги, що в разі перемоги він відмовиться від депутатської недоторканності, виявилися блефом. Як і обіцянки «нашоукраїнців» стосовно того, що з приходом на губернаторську посаду Різака конфронтації в області не буде. У тому, що пан Іван таки повернеться керувати Закарпаттям, вже у липні— серпні 2002 р. не сумнівався ніхто. Неофіційні переговори, які велися в той час з командою Балоги, зводилися до одного: не переходити у площину публічних образ та нормально співпрацювати. Якщо не враховувати протестних виступів з парламентської трибуни проти призначення Різака, то можна вважати, що з півроку ніякої обопільної публічної критики не було.

Утім, генерал Геннадій Москаль, якого Іван Різак змінив на посаді керівника регіону, таки затаїв образу на нього. Два роки він очолював Держкомнацміграції, очікуючи, певно, свого зоряного часу. Останній так і не настав, але попри те генерал продовжує робити сенсаційні заяви щодо діяльності Різака та його команди, чим неабияк шкодить керівникові МВС Луценку, мітячи, очевидно, на його крісло (це припущення, до речі, промайнуло в кількох інтернет-виданнях).

Трохи згодом область сколихнула ще одна гаряча новина: побиття головного лікаря Мукачівської ЦРЛ В.Васюти. Таким чином громадянам уперто нав'язувалася думка про зіткнення двох непримиренних сил — «нашоукраїнців» та соціал-демократів, висуванцем яких був губернатор Різак.

Насправді жодного протистояння між владою Мукачевого та ОГА ніколи не було. Швидше, навпаки: в.о.міського голови О. Гаваші вдало співпрацював з губернаторською командою. Результатом цього стало будівництво Берегівського шляхопроводу та розв'язання проблем з енергоносіями, заборгованість за які у місті сягала чи не найвищих показників по області. Тож домовленість, яка існувала між Різаком та Балогою, про те, що до 2004 р. в Мукачевому вибори не проводитимуть, могла стати реальністю. Але не вийшло.

Спроба № 2

Нагадаємо: перші вибори міського голови було призначено на 29 червня 2003 р. Основна боротьба зав'язалася між ставлеником «Нашої України» Василем Петьовкою та заступником голови облради Ернестом Нусером. При цьому Петьовка заздалегідь був фігурою програшною. Його ніхто в місті не вважав активним діячем чи бодай професійним організатором. А от Нусера знали добре — він попрацював у міській раді, був першим заступником Балоги, коли той головував у Мукачевому. На його підтримку виступив навіть місцевий осередок «Батьківщини», що обурило соратників по опозиції.

В день виборів до урн прийшли близько 30 тисяч мукачівців, або 48% мешканців, які мають право голосу. За В.Петьовку проголосували 15280 виборців, за Е.Нусера — 12700. Такий результат був несподіванкою для всіх, бо в перемозі Нусера не сумнівалися. Прийнятним він став тільки для «нашоукраїнців», які вже тоді випробовували свої «виборчі» технології. Як визнали переважна більшість спостерігачів, голосування супроводжувалося численними порушеннями.

Почалися вони ще при складанні списку виборчих комісій, до яких потрапили представники тільки (!!!) «Нашої України». Жодна інша політична сила не мала своїх представників серед членів комісій. Ситуацію оскаржували в суді, однак безрезультатно.

Чимало запитань викликали і списки виборців, у яких виявилося 9 тисяч прізвищ неіснуючих людей. 10% мукачівців, котрі прийшли до дільниць, голосували за додатковими списками, 5 тисяч з'являлися в списках безпосередньо на місці, 7 тисяч прізвищ виявилися «фальшивими», а сотні людей не знаходили себе у списках.

На дільницях було зафіксовано численні факти перешкоджання спостерігачам: їх просили залишити дільниці ще під час голосування, з різних причин відмовляли в присутності під час підрахунку голосів. Такі випадки, зокрема, зафіксовано на дільницях у школах №16 та №4, у міській лікарні (щодо останньої — цікавий факт: стаціонарних хворих за день до виборів тут чомусь різко побільшало і майже всі вони проголосували за Василя Петьовку).

Хвиля порушень не вщухла і після закінчення голосування. І підрахунок голосів, і складання протоколів відбувалися на багатьох дільницях без участі спостерігачів. Були випадки, коли результати підрахунку взагалі не оголошувалися. А бюлетені дорогою до ЦВК то «зникали» на годину, то чомусь транспортувалися машинами деяких народних депутатів чи довірених осіб кандидата від «НУ». Зауважте, все це відбувалося не 18 травня 2004 р., а 29 червня 2003-го.

Ернест Нусер та його команда оскаржили результати виборів у суді. Президент Кучма, враховуючи, що вибори суд визнав недійсними, а їх результати скасував, та у зв'язку з необхідністю забезпечення конституційних прав жителів Мукачевого, призначив заступника голови облдержадміністрації Мирослава Опачка виконуючим обов'язки міського голови до обрання мера.

До речі, за головування Опачка в Мукачевому зроблено було чимало: відремонтовано 319 під'їздів у 75 будинках, капітально полагоджено дахи десяти багатоквартирних будинків, системи водостоків кількох п'ятиповерхівок. Крім того, відремонтовано системи центрального опалення в 25 будинках, внутрішні системи опалення у 109 квартирах, у 22 будинках відкачували воду з підвалів разом з ремонтом труб, змонтовано і введено в експлуатацію лабораторну установку для знезалізнення води на свердловині водозабору Росвигово тощо.

18 квітня 2004 року

На цю дату було призначено вибори, які б наочно показали, хто в домі хазяїн: «Наша Україна», яка висунула Віктора Балогу, чи ж підтриманий центристськими партіями Ернест Нусер. Як тільки визначилися два головні суперники, катавасія з обранням міського голови усе більше почала скидатися на воєнні дії. Дійшло до того, що народний депутат Іван Стойка (фракція «НУ») не виключив можливості введення в Мукачевому надзвичайного стану! Такого висновку він дійшов на підставі якоїсь «конфіденційної» інформації про те, ніби до міста підтягуються спецпідрозділи силових структур. Хоча кого і навіщо мали вони «штурмувати» в закарпатському містечку, так і залишилося загадкою.

Наприкінці березня «НУ» і БЮТ звернулися до голови ВР Володимира Литвина і народних депутатів із проханням терміново відправити в Мукачеве депутатську групу для залагодження конфлікту. У свою чергу комуністи Іван Мигович і Георгій Крючков звернулися з депутатським запитом до міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя з метою з'ясування справжніх причин спрямування в Закарпатську область спецзагону МВС.

А депутати Мукачівської міськради при виконуючому обов'язки мера Мирославі Опачкові продовжували працювати: прийняли бюджет на 2004 рік і програму соціально-економічного розвитку міста.

Тим часом уперте намагання «нашоукраїнців» зірвати вибори 18 квітня ставало дедалі очевиднішим. «Шляхом сумнівних судових позовів кандидати, що прикриваються блоком політичних партій «Наша Україна», роблять усе можливе, аби вибори не відбулися», — зауважили лідери 22 мукачівських осередків політичних партій та громадських організацій у зверненні до громадян. Цікаво, що цю відозву підписали уповноважені представники як провладних, так і опозиційних сил: Партії регіонів, ВО «Батьківщина», партії «Демократичний союз», НДП, УРП «Собор», «Народного руху України за єдність», Комуністичної партії України (оновленої) та ін.

До дня голосування «НУ» приготувалася серйозно. У містечко прибули майже 70 народних депутатів із фракції Віктора Ющенка, які були присутні чи не на кожній виборчій дільниці, влаштовуючи по ходу експрес-мітинги. У результаті, наприклад, на дільниці №15 усі члени виборчкому одностайно висловилися за те, щоб «нашоукраїнці» Юрій Оробець і Сергій Ратушняк залишили приміщення для голосування. Після чого народні обранці взялися так наполегливо переконувати у своїй правоті члена тервиборчкому Івана Гардубея, що того довелося госпіталізувати.

На іншій дільниці, за свідченням журналістів, була організована так звана «карусель», коли людям, які заходять до приміщення, невідомий «доброзичливець» пропонував винести чистий бюлетень, а в урну кинути вже заповнений з галочкою напроти прізвища Балога. Зловмисник, якому вдалося сховатися від правоохоронних органів, намагався купити в громадян бюлетені за дві пляшки горілки. Подекуди на дільницях були помічені й члени УНА-УНСО з відповідними нашивками на рукавах. Вони також взяли «посильну» фізичну участь в агітації за «нашого» кандидата.

Проте спроба установлення влади в окремо взятому місті завершилася невдало для «НУ». Вона програла вибори в Мукачевому двічі: вперше, коли 44,6% виборців віддали свої голоси за Ернеста Нусера, і вдруге — коли члени парламентської фракції «НУ» кинулися вночі штурмувати виборчу комісію.

«О пів на п'яту ранку зірвані прямо з-за столу народні депутати скандували «ганьбу» під міською ратушею, де розміщується тервиборчком. Узагалі поводилися депутати негарно. Нецензурно висловлювалися, кричали, розмахували руками, розбили скло, лізли на залізні ворота ТВК, за якими зайняв оборону спецназ у повному бойовому спорядженні, прикриваючись металевими щитами й відбиваючись гумовими палицями(!?). Але все-таки не скажу, що депутати діяли неадекватно», — зазначив в «Українській правді» Павло Кит.

За повідомленнями кількох інтернет-сайтів, у ніч з понеділка на вівторок (вибори відбувалися в неділю) сталася спроба викрасти виборчі бюлетені із приміщення Мукачівської міської ради. За дивним збігом саме в цей час у міськвиконкомі працювала робоча група Верховної Ради на чолі з Олександром Зінченком, що прибула, аби з'ясувати обставини, за яких відбувалися вибори 18 квітня. Місцем своєї роботи члени комісії обрали один із кабінетів мерії, причому у позаробочий час, наголосивши, що працюватимуть до ранку. «До ранку» народні депутати встигли незаконно опломбувати кілька кабінетів і кімнату, де зберігалися виборчі бюлетені. Також зникли ключі від сесійної зали.

Вибір саме нічного часу для роботи дивує, оскільки народні депутати мали напередодні зустріч і з головою облдержадміністрації Іваном Різаком, і з працівниками міськвиконкому. До речі, на цій зустрічі «нашоукраїнці» стверджували, що мають справжні протоколи результатів виборів, які, правда, відмовлялися показати. Але на пропозицію представників новообраного мера Ернеста Нусера перерахувати голоси відгукнулися негативно. У цьому контексті цілком логічною є версія, що «нашоукраїнці» просто грали на випередження, боячись реального перерахунку голосів.

Таким чином, тодішні опозиціонери робили все можливе і неможливе, аби в кріслі мера була «наша» людина. Напередодні президентських виборів це було принципово.

Чому Мукачеве?

Відповідаючи на це питання на сторінках «Української правди», лідер «Пори» закарпатець Олександр Солонтай (до речі, свою політичну кар'єру він починав у молодіжній організації соціал-демократів, обіймаючи посаду першого заступника голови обласної організації УСДМ) сказав: «Стояло завдання — проявити, «засвітити» кампанію, дати їй путівку в життя. Вибори в Мукачевому вже набули характеру скандальності, до них вже було прикуто увагу не тільки українських журналістів, а й міжнародного співтовариства. Там планували сконцентрувати свої зусилля народні депутати. Тому, створюючи «Пору» за півроку до президентських виборів, розраховуючи на міжнародне фінансування, було дуже доцільним проявити себе швидко і вдало. Потрапити під камери журналістів і увагу міжнародного співтовариства, зробивши корисну роботу, одночасно «засвітити» бренд».

Власне, позиція «НУ» теж була дуже схожа на «засвітку» своїх технологій, тих самих, з якими вони восени 2004-го виступили на президентських виборах. Тепер уже немає ніяких сумнівів, що зовсім не за посаду мера міста велася боротьба — член фракції «НУ» Тарас Стецьків прямо заявляв: «Нам треба показати — ми можемо вигравати». Виходить, якщо перенести ситуацію на осінь 2004 року, Віктор Ющенко теж комусь хотів показати, що може вигравати. І це йому вдалося. Знову ж таки за допомогою мітингів, виступів, судових перипетій. Революційна доцільність зробила неможливе: переступивши через Конституцію, опозиція добралася до владних крісел.

Утім прискіплива увага до Мукачевого може пояснюватися й цілком меркантильними міркуваннями: близькість до кордону та підконтрольні митниці — все це теж чогось важить. До прикладу, чи, бува, не про майбутнє бізнесу дружини піклувався в Мукачевому пан Зварич, котрий був чи не найактивнішим учасником тих подій? Та й для автоматників Червоненка, яких йому так і не вдалося випробувати на київському майдані, мукачівські вибори цілком могли стати «бойовим» хрещенням.

Вибори в Мукачевому вчорашня опозиція і нинішня влада вважала сфальсифікованими, як свого часу вважала і вибори президента. Однак і на перших, і на других перемога саме за нею. То хто ж усе-таки «автор» мукачівських виборів і репетицією чого вони були?