Фонотека Пандори

Ярослав Галата,

Демократична Україна,

05.04.05

Є записи розмов Леоніда Кучми з нинішнім державним секретарем Президента Олександром Зінченком, котрий тоді (запис, начебто, датований 14 травня 2000 року) посідав чільне місце в СДПУ(О) й очолював парламентський комітет з питань свободи слова.

Екс-охоронець екс-президента Леоніда Кучми стає фігурантом нового касетного скандалу: плівки ті самі, дійові особи — інші.

Інтрига від БАБа?

З ім'ям Мельниченка пов'язано дуже багато сенсаційних заяв різного штибу. Найголовніша — екс-підполковник російського ФСБ Олександр Литвиненко повідомив «Інтерфаксу», що опальний майор розповів йому: прослуховування кабінету Леоніда Кучми під час перебування його на посаді Президента України організував Євген Марчук. За словами колишнього російського службіста, Мельниченко сказав йому, що це здійснювала група офіцерів охорони протягом двох років «за допомогою спеціальної апаратури». Пригадується, раніше Микола наполягав на тому, що «писав» Кучму самотужки.

Заява Литвиненка була настільки резонансною, що попервах більше скидалася на першоквітневий жарт, зважаючи на дату виголошення. До речі, саме так сприйняв її сам Євген Марчук. І спростував твердження Литвиненка. А голова парламентської комісії з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе Григорій Омельченко висловив готовність вирушити до Лондона, аби поспілкуватися з Мельниченком.

І все ж таки не зайве нагадати: ім'я Олександра Литвиненка, котрий отримав політичний притулок у Великобританії, пов'язують із російським олігархом, неперевершеним політичним інтриганом Борисом Березовським. Про нього впродовж останніх двох місяців в Україні також говорять підозріло часто. Минулого тижня БАБ в одному з інтерв'ю вихвалявся, що має в своєму розпорядженні всі (!) записи. А його помічник Олександр Гольдфарб навіть почав шантажувати деяких представників української влади. Він запевняє, що на плівках Мельниченка є записи розмов Леоніда Кучми з нинішнім державним секретарем Президента Олександром Зінченком, котрий тоді (запис, начебто, датований 14 травня 2000 року) посідав чільне місце в СДПУ(О) й очолював парламентський комітет з питань свободи слова. Усе б нічого, але Гольдфарб каже, що та розмова стосується справи Гонгадзе і, таким чином, кидає тінь не лише на Зінченка. Щоправда, розшифровка цього епізоду, надрукована в деяких інтернет-виданнях, засвідчує: Зінченко говорить про Георгія зовсім в іншому контексті.

Сам Олександр Олексійович назвав подібні закидони провокацією й відмовився їх коментувати. «На провокації не відповідаю,— заявив він у коментарі Бі-Бі-Сі.— Я думаю, що все попереду. Треба покласти на стіл і аргументацію, й плівки, й матеріали. Усе це робиться невипадково, це — невипадкові матеріали, невипадковий час. Кожен новий крок у справі, й одразу з'являються провокаційні матеріали. Ця система вже працює як годинник».

Хто саме налагодив таку систему, Зінченко не уточнив. Але з ним важко не погодитися. Час для оприлюднення заяв Березовського–Гольдфарба обрано невипадково. Звинувачення на адресу президентського держсекретаря пролунали тоді, коли він перебував у Сполучених Штатах, готуючи нинішній візит Віктора Ющенка до цієї країни. Якщо до цього додати заяву Володимира Цвіля (котрий свого часу допомагав Миколі Мельниченку виїжджати за кордон) про те, що на плівках є записи розмов Кучми із самим Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко, стає зрозуміло: «фонотеку» екс-майора намагаються перетворити на «скриньку Пандори». Хоча в тому, що нинішні глави держави та уряду у 2000 році спілкувалися із Леонідом Кучмою, немає нічого дивного, адже Ющенко на той час очолював Кабмін, а Тимошенко — працювала в уряді віце-прем'єр-міністром.

Важко бути «богом»

Таке враження, що касетний «скарб» муляє й самому авторові скандальних записів. Мабуть, понад чотири роки жити з таким багажем справді непросто. Але нинішня поведінка Миколи Мельниченка викликає, щонайменше, подив. По-перше, він вперто ігнорує заклики українських правоохоронців завітати на батьківщину й дати свідчення. Пан Микола не їде до Києва навіть попри запевнення Генпрокурора Святослава Піскуна, що всі справи, порушені проти нього за старого режиму, нині закрито. Досі таку поведінку можна було списати на те, що Мельниченко вже давно недолюблює Піскуна й тому не вважає за потрібне йому довіряти. Але тепер зі схожим закликом до екс-майора звернувся й один з найбільших опозиціонерів часів Кучми — нинішній голова СБУ Олександр Турчинов. Як і Піскун, він запросив Мельниченка дати свідчення, до того ж, гарантував недоторканність та охорону Служби безпеки.

Скидається на те, що Турчинову колишній охоронець Кучми таки довіряє. Принаймні, дізнавшись про те, що сказав Борис Березовський щодо його плівок, Мельниченко направив спеціальне звернення саме голові СБУ, а згодом зв'язався з ним по телефону, про що повідав сам Олександр Валентинович. У цій заяві Мельниченко намагається пояснити: яким чином до опального російського олігарха могли потрапити деякі (а не всі, як запевняє Березовський) аудіофайли.

«На початку березня 2005 року я перебував у Варшаві, де працював над фільмом та книгою,— твердить екс-охоронець. —Після того, як стало відомо про раптову загибель Юрія Кравченка — одного з організаторів убивства Георгія Гонгадзе — я одержав інформацію про загрозу моєму життю. Коли керівництво СБУ повідомило мені, що не може гарантувати моє безпечне перебування в Європі, а американські правоохоронні органи гарантують мою безпеку тільки на території США, я скористався запропонованою мені допомогою Бориса Березовського. Також у Лондоні Березовський сказав, що надасть мені допомогу щодо координації роботи моїх адвокатів, і висловив готовність профінансувати транспортні витрати, пов'язані з цим. Проте 13 березня 2005 року Березовський несподівано почав примушувати мене до незаконних дій. Він повідомив, що нібито в його розпорядженні є «копії фрагментів записів тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради», одержані ним від Олександра Жира (голова парламентської комісії з розслідування справи Гонгадзе в попередньому скликанні ВР.— Авт.) через Юрія Швеця (колишнього офіційного представника Жира на території США)... Березовський настирливо вимагав від мене, щоб я легалізував передачу цих матеріалів від Жира структурам Березовського. Березовський і його люди наполягали, аби я дав письмове доручення Швецю передати «копії фрагментів записів ТСК» структурам Березовського».

Мельниченко твердить, що Борис Абрамович схиляв його до того, аби на паях розділити мільярд доларів за таку «оборудку». Ці кошти російсько-лондонський олігарх нібито мав отримати «від людей Кучми за те, що відведе відповідальність від Кучми за злочини, скоєні ним проти Георгія Гонгадзе та Олександра Єльяшкевича». Патріот Мельниченко, звісно, на це не купився, після чого люди Березовського, буцімто, почали шантажувати і його: «Мені сказали, що в цьому випадку буде запущений механізм моєї публічної дискредитації. Зокрема, вони заявлятимуть, що придбали «копії фрагментів записів ТСК» у мене ще в 2002 році. До речі, СБУ мало у своєму розпорядженні докази про підготовку цієї провокації, і про намір Жира продати матеріали Березовському, і про плани щодо моєї дискредитації».

Дискредитаціоманія

Не в кращому світлі виставляє Мельниченко й Олександра Жира. Так, він запевняє, що ще у 2002-у (просто якийсь злощасний рік!) його помічник Швець викрав у опального майора записуючий пристрій, котрий і був встановлений під диваном у попереднього українського керманича. Про цей факт Мельниченко, нібито, інформував і ФБР, і нинішнього голову комісії у справі Гонгадзе Григорія Омельченка. До того ж, Мельниченко просить СБУ «провести інвентаризацію матеріалів, переданих мною свого часу Олександру Жиру. У разі підтвердження інформації, пов'язаної з отриманням Березовським цих матеріалів, порушити проти Жира карну справу за ст. 328 і за ст. 329 Кримінального кодексу України».

Сам Олександр Жир, котрому до нинішньої каденції парламенту стара влада пробитися не дала, цими днями фактично зробив хід у відповідь. Попервах в інтерв'ю «Україні кримінальній» він заявляв, що має копії розмов тривалістю кількасот годин, записані на компакт-дисках, а також цифровий диктофон «Тошиба» та кілька оригінальних (!) чипів. Він висловив готовність допомогти слідству, але, як і Мельниченко, зауважив, що Святослав Піскун не є самостійною фігурою.

А в інтерв'ю іншій газеті — «Сьогодні» — Жир пішов значно далі. За його словами, записи Миколи Мельниченка — не що інше як спецоперація за участі іноземних спецслужб: «Сьогодні, думаю, вже всім зрозуміло, що прослуховування кабінету було організоване не Мельниченком, а іншими людьми. Це була спецоперація за участі третіх країн й українських політиків. Мельниченко про це знає. Знає він і те, що першому про це стало відомо мені. Розуміючи, що незабаром це набуде розголосу, Мельниченко намагається всіма силами обілити себе й очорнити інших». Причому пан Жир воліє ні в чому Мельниченкові не відмовляти й просить СБУ та Генпрокуратуру терміново порушити проти себе кримінальну справу, спираючись на заяву екс-майора.

Власне, в несамостійності звинувачують Мельниченка й люди Бориса Березовського. Але там термін «треті країни» не вживається, а в усьому вбачається «рука Москви». Уже згадуваний Олександр Гольдфарб в інтерв'ю «Українській правді» розповідає, що має інформацію, нібито Микола торік кілька разів був у Білокам'яній і зустрічався з керівництвом ФСБ. «Усе виглядає,— каже Гольдфарб,— ніби хитра операція з боку ФСБ, що ставить за мету справді вивести Кучму з-під відповідальності у справі Гонгадзе, дискредитувавши Миколу як головного свідка його ж власними руками. Вони хочуть, щоби плівки були дискредитовані».

Цікаво, чи не так: опоненти звинувачують один одного практично в одному гріху, хоча представникам команди Бориса Березовського навряд чи пристало говорити про дискредитацію плівок. Спеціальні соціологічні опитування щодо цього поки не проводили, але можу поділитися власним досвідом. Усі (!) знайомі, з якими авторові цих рядків довелося спілкуватися на тему плівок Мельниченка, одностайні: кращого способу дискредитувати записи, ніж повідомити, що вони перебувають в руках у російського олігарха,— годі й шукати.

Словом, питань щодо Мельниченкової «фонотеки» набагато більше, ніж відповідей. Чи поменшає їх у разі, якщо Віктор Ющенко зустрінеться з опальним майором? Не факт. До того ж, у США відбув не лише Президент. Генпрокурор Святослав Піскун перед відльотом до Америки недвозначно заявив, що має намір допитати Мельниченка й організувати передачу плівок та записуючих пристроїв на предмет дослідження їхньої автентичності. Сподіваємося, ця процедура відбуватиметься вже без допомоги Бориса Березовського.