Боротьба з усіма?

Валентина ПИСАНСЬКА,

Голос України,

08.04.05

Слухаючи про черговий «меч» котрий опустився на чиюсь голову, піймала себе на думці: що в нас там, за вікном, 1917 рік? Не працюють державні установи — комунальні, виконавчі, правоохоронні та інші органи влади, якщо в такий спосіб розв'язуємо проблеми? Крім того, скільки можна карати за те, що хтось на передвиборному мітингу не так сказав чи не так проголосував?

Мало який випуск новин нині не розпочинається з повідомлень, кого затримали, заарештували чи обвинуватили. В чому? А в чому завгодно. Когось — у корупції, хоч не пам'ятаю, щоб усе-таки хтось пояснив, що саме вчинила затримана особа. Іншого — у фальсифікації виборів, як, приміром, одного сільського голову, котрий не так (чи не туди) полічив бюлетені. І навіть якусь виховательку дитсадка, яка за 20 гривень у виборчу урну вкинула їх скількись там. Популярно стало «ходити» до адміністрації Президента, дочікуючись «самого», котрий усе-таки виходить до народу. Цікаво, Президент бодай спробував подивитися на себе збоку, коли він, як Ленін, звертається до очікувальників: «З чим прийшли, хлопці?» та на коліні пише розпорядження з грифом: «Розібратися».

Слухаючи про черговий «меч» котрий опустився на чиюсь голову, піймала себе на думці: що в нас там, за, вікном, 1917 рік? Не працюють державні установи — комунальні, виконавчі, правоохоронні та інші органи влади, якщо в такий спосіб розв'язуємо проблеми? Крім того, скільки можна карати за те, що хтось на передвиборному мітингу не так сказав чи не так проголосував? А покарання виховательки дитсадка, котра у справді негідний спосіб заробила 20 гривень, не викликає ніяковості в караючої «руки» — у держави, що довела її до такого життя? А останнє повідомлення, про затримання голови Донецької облради, не викликає занепокоєння: куди прямуємо?

Можливо, я не дуже принципова громадянка, але мене нині мало цікавить, хто що казав на мітингах обох таборів. Бо якщо вже бути принциповим та карати за все, що неслося з трибун — і «блакитних», і «помаранчевих», то певна: в країні забракне камер, щоб туди посадити всіх, хто казав речі не цілком законні. То, може, все-таки зробимо поблажку для всіх політичних сил, зважаючи на не завжди чисту передвиборну боротьбу?

Вибори закінчилися, час і до роботи. А що там у нас із найважливішим, без чого нормальне життя неможливе? Приміром, із приростом ВВП, промислового виробництва, показниками з безробіття. Статистика: ВВП у січні-лютому зріс на 5,5%. Торік на цей період показник становив 10,2%. За істотного скорочення приросту виробництва у промисловості, інших ключових галузях економіки та будівництва обсяги робіт зменшилися порівняно із січнем-лютим минулого року на 1,7%. Активізувалися інфляційні процеси. Мінекономіки прогнозувало інфляцію в березні до 1% (торік у березні вона становила 0,4%), а за підсумками кварталу — 3,7% (торік — 2,2%).

А хто нині вірить нашому уряду, що інфляція залишиться в межах 8 — 9 — 10 — 11%, у яких він її прогнозує? Хіба ми не бачимо, як стрімко зростають ціни: в «платіжках» на комунальні та інші послуги замість звичних з'являються інші, вже вищі, цифри. Невтішні показники й щодо боротьби з безробіттям: у грудні робочих місць не мали 998,8 тис. осіб, у січні — 1 млн. 28, 5 тис., у лютому — 1 млн. 50,7 тис.

Тож динаміка ВВП, промислового виробництва інших ключових галузей економіки аж ніяк не узгоджується з планами нової влади щодо утримання досягнутих попереднім урядом темпів економічного зростання. Ото вже й справді: не треба нам краще, але не робіть гірше! Цікаво: чому члени нашого уряду, котрі так охоче коментують усі події, мовчать про те, що нас, пересічних громадян, нині хвилює найбільше: як житимемо далі?

Щоправда, Віктор Ющенко має намір звернутися до Генпрокурора, щоб з'ясувати причини арешту донецького голови облради. Однак він, здається, й без прокурора розуміє, в чому справа, бо в інтерв'ю журналістам сказав буквально: «Даю вам слово, що мій уряд, влада, яку я очолюю, займатися переслідуваннями, тим паче політичними, не буде». Повіримо панові Президенту?