Народний депутат Степан Хмара: «Я притягнув би до кримінальної відповідальності Ахметова з Пінчуком і Медведчуком»

Н.Лебідь,

Без цензури (08-14.04.05),

08.04.05

Нардеп воліє говорити про себе як про «конструктивного критика» того, що відбувається зараз в уряді, у парламенті, у силових структурах. Коли ж відбуваються речі, вже зовсім незрозумілі чи такі, яких душа не приймає, Степан Ількович активно діє. Приміром, залишає лави фракції, аби не бути в одній компанії з екс-есдеком Абдуліним

Ви думаєте, що вічний революціонер – це «дух, що тіло рве до бою»? Ні, це – Степан Ількович Хмара. З кола полум'яних прихильників та безкорисливих захисників Юлії Тимошенко (йдеться наразі не про прем'єра, а про «Жанну д'Арк» Лук'янівського СІЗО) Хмара перейшов... ні, поки що не до опозиції. Принаймні не до опозиції Шуфрича чи Коновалюка. Сам нардеп воліє говорити про себе як про «конструктивного критика» того, що відбувається зараз в уряді, у парламенті, у силових структурах. Коли ж відбуваються речі, вже зовсім незрозумілі чи такі, яких душа не приймає, Степан Ількович активно діє. Приміром, залишає лави фракції, аби не бути в одній компанії з екс-есдеком Абдуліним («БЦ» уже писала про міграцію до БЮТ учорашніх опонентів блоку). Що ж, Хмара є Хмара...

– Степане Ільковичу, ви розчаровані в тому, що дала нам революція?

– Революція – це завоювання дуже серйозне. Єдине, що треба зазначити: революцію ще не завершено, бо на сьогодні не визначено конкретно те, що ми будуємо. Є бажання звести новий будинок, але немає його конструкції.

– Коли ж з'явиться ця конструкція? І хто її розроблятиме?

– Це насамперед проблема найвищого державного керівництва. Побачимо, як воно із цим упорається. Якщо судити по цілому ряду помилок, можна сказати, що спостерігається процес бродіння, але ще далеко до кінцевого продукту... Передусім нам треба зруйнувати олігархічну систему – за кожним із наших олігархів тягнеться довгий кримінальний слід. Якщо влада не візьметься за це по-справжньому, їй загрожуватиме контрреволюційний реванш і великі неприємності.

– Як влада може зруйнувати таку систему, якщо ідея люстрації не знайшла достатньої підтримки, а олігархи широко інтегруються у владні структури, хоча б на рівні парламентських фракцій?

– Ще раз підкреслюю: усе залежатиме від волі найвищого державного керівництва... Я, якби мав повноваження й достатньо фактів, притягнув би до кримінальної відповідальності Ахметова з Пінчуком та Медведчуком. За зловживання службовим становищем, шахрайство, захоплення державного майна, контрабанду тощо... Як довести їхню вину? У нас достатньо компетентних працівників у правоохоронних органах – перед ними лише слід поставити певне завдання.

– Можливо, нову владу легко спокусити? Припустімо, приходить завтра Ахметов в одну із владних фракцій і каже: «Я вам – гроші, а ви мені – прохідне місце у списку...»

– Я знаю, на що ви натякаєте. Але я не можу відповідати за когось – тільки за себе. І я зробив перший дзвінок, подав перший сигнал SOS, вийшовши з фракції... Не я зрадив, це мене зрадили. А зі мною й ті принципи, які ми проголошували... Що ж до грошей, то їх завжди треба нюхати: вони зазвичай мають той чи інший запах.

– Як вам зараз живеться у фракції Костенка?

– Нормально. Це відома команда. І Юрій Костенко, і Іван Заєць, і Володимир Черняк, і Павло Мовчан – люди, які послідовно боролися за Українську державу...

– Як член цієї команди ви, напевне, знаєте, які плани має ваш фракційний голова щодо блокування на виборах-2006? Із ким піде Костенко?

– Ми це питання ще не обговорювали, але я вважаю, що Українська народна партія є достатньою політичною силою із чіткою ідеологією. За нею закріплено певний бренд, який знайшов своїх прихильників.

– Тобто ви хочете сказати, що УНП здатна самостійно подолати 3-відсотковий бар'єр?

– Не маю в цьому сумнівів.

– У якому виборчому списку все-таки слід шукати ім’я Степана Хмари – у списку партії Костенка чи БЮТ?

– Можливо, ви мені не повірите, але коли я переходив у фракцію УНП, я абсолютно не думав ні про який список. У «Батьківщині» мені було б значно спокійніше – тут ви мусите зі мною погодитися... Але ні гроші, ні мандати ніколи не визначали мою життєву позицію.

– І все ж ви залишаєтеся заступником голови партії «Батьківщина». Якою є ваша участь у її справах?

– Жодної участі я не беру. І не з власної волі... Моя участь у справах «Батьківщини» виявляється нікому не потрібною. Причому не тільки останнім часом... Бо якби прислухалися до моїх порад, менше помилок було б, у тому числі і з боку Юлії Володимирівни.

– Але лави «Батьківщини» ви поки що не залишаєте?

– Мене на цю посаду обирав з’їзд партії. Тож і відставку мою має прийняти з’їзд. Хоча це – суто процедурне питання, а насправді я дивитимуся, змінюється в нас щось чи ні.

– Голову вашої фракції – Юрія Костенка висувають на посаду віце-спікера. Скажіть, будь ласка, яка ситуація довкола цієї посади і чи правда те, що Литвин навмисно гальмує процес обрання свого зама?

– Виходить, що так. Можливо, Литвин хоче, щоб це питання розглядали в пакеті з призначенням голів парламентських комітетів (дехто з них пішов у виконавчу владу), і, таким чином, сподівається виторгувати дещо для своєї партії...

– Питання до вас як до представника регламентного комітету: доки іще буде тривати невизначеність із депутатами-сумісниками?

– Ви, напевне, знаєте, що ми запропонували Голові Верховної Ради звернутися до Апеляційного суду з позовом щодо позбавлення їх депутатських повноважень. Але спікер безкінечно розглядає це питання на погоджувальній раді. Яка погоджувальна рада, якщо є рішення регламентного комітету? Литвин мав би лише запустити відповідний механізм і в десятиденний термін звернутися до суду. Напевне, дається взнаки менталітет глави президентської Адміністрації, для якого закон був ніщо. А щодо хлопців, які пішли у виконавчу владу... Вважаю так: треба було визначатися, подумати ніч, викурити, можливо, кілька пачок цигарок, але на ранок прийняти рішення й не ганьбити себе.

– Ситуація із сумісниками, мабуть, не дуже сприяє здоровим стосункам між парламентом та урядом?

– Це передусім не сприяє здоровому клімату в суспільстві. Суспільство ще вчора бачило, як тодішня влада на кожному кроці порушувала закон, і вже хоче змін. Ми мусимо жити за законом, і в першу чергу це стосується високих посадових осіб... Тому мені дивно, коли Турчинов каже, що якщо я перейшов до іншої фракції, то було б добре, якби я й мандат здав...

– Вам Турчинов таке каже?

– Так... Ну, я на це посміхнувся й нічого не сказав. Я закон не порушував. На відміну від Турчинова, який другий місяць не здає мандат. Він повинен це зробити або ж скласти повноваження глави СБУ, з якими він, як я бачу, не справляється.

– А чому він не справляється? Ми маєте на увазі якісь конкретні справи?

– Знаєте, сумно мені стає, коли глава СБУ заявляє, що Юрій Кравченко покінчив із життям і це єдина версія, а інші взагалі не розглядають... У мене виникає питання: чи Олександр Валентинович настільки некомпетентний, чи тут щось інше? Я як лікар вам скажу: самогубець не може зробити два постріли в різні ділянки голови. Нісенітниця якась... Кравченко міг багато сказати у справі Гонгадзе, тому його й прибрали. Чи, може, пан Турчинов хоче зберегти честь мундира СБУ, яка вела зовнішнє спостереження за Кравченком і прогавила його?

– А ви не боїтеся бути вкрай розчарованим вашими вчорашніми політичними партнерами, які навряд чи пропустять повз вуха такі заяви? Не думаю, що їхня реакція змусить на себе чекати...

– Можливо, ви маєте рацію. Скоріше так і буде. Інакше б вони не наробили стільки дурниць, які, власне, й змусили мене вийти із фракції... Але мене турбує одне – інтереси України. Решта є другорядним.

– Скажіть, Степане Ільковичу, ви оптиміст чи песиміст?

– Звичайно, оптиміст. Інакше я б не дожив до сьогоднішнього дня... Але одночасно із цим я ще й реаліст. У мене немає запаморочень та ейфорії, які часто гублять політиків. Тому я порадив би тим, у кого може закрутитися голова від успіхів, контролювати свої емоції й насамперед – амбіції.