Кому м`ясо, кому кістки

Д.Симонов,

Комуніст,

08.04.05

Новий уряд усіляко намагається натягнути на вампіричний вишкір дикого капіталізму маску стурбованості соціальними проблемами. Точніше — стурбованості підвищенням рівня життя широких верств українського народу. Бо соціальні проблеми їх справді хвилюють, і головна з цих проблем—сам український народ. Адже не за горами парламентські вибори, і треба щось робити для того, аби він не зневірився у "новій" владі, і не зробив наступний, цілком логічний крок від перемоги над кучмократією до перемоги над плутократією ("влада тих, у кого гроші" — давньогрецькою).

Якщо для народу нічого не зробити, він може зрозуміти, що треба змінювати систему, а не персоналії. Але, з другого боку, реально щось можна зробити для народу, тільки зробивши крок убік соціалістичних принципів в економіці і соціальній політиці. Простіше кажучи, реально обмежити права паразитів, які наживаються на кревній копійці пересічного громадянина. Але це означає завдати удару по основних своїх прибічниках —торгашах і спекулянтах, котрі є електоральним ядром цієї влади. Під час "революції" не було більш оранжевих організацій, ніж базари і магазини.

Самі по собі торгаші, різні купи-продай — менеджери та інші бійці невидимого економічного фронту, який годує ланцюжок виробник-споживач, аж ніяк не становлять більшість виборців. Але всі вони добре володіють практичною психологією, технікою переконання, чудово вміють прикидатися щирими і доброзичливими, часом проявляють чудеса винахідливості, аби продати свій товар. Навіть зараз, уже маючи багаторічний досвід спілкування із жерцями ваг і калькуляторів, ми ні-ні та й стаємо чергового разу жертвою торгашеського шахрайства.

Така армія професійних окозамилювачів — це просто знахідка для будь-якої політичної сили. Це вони перші начепили на себе і на свої дорогі автомобілі "революційну" символіку. Це їхні переконані промови підтримували менш ініціативних співгромадян, забивали мізки всім оточуючим: сусідам, людям у транспорті і в чергах, всіляким зустрічним. "Альтернативи немає! Або— кучмізм, або — НАШІ!" — тараторять вони. І ми їм віримо. Віримо так, як у те, що лівер свіжий, сметана не кисла, масло вершкове, шкіра натуральна, тканина міцна і не полиняє, праска не згорить тощо. Віримо, бо людина хоче вірити в краще.

Але вони — це не ми. Їх красивими словами не візьмеш, вони вимагають реального розрахунку. І перше, чим займається новий уряд — це зниження мита на імпортний ширвжиток. Хай накриється наша легка промисловість. Скільки там тих ткаль і швачок у масштабі держави. А гучного суспільного резонансу не створять ті, хто звик горбатитися мовчки. А те, що у світі є ідея, котра єдина здатна допомогти простій людині піднести голос, щоб заявити про своє право на життя — це не страшно. Комунізм нині "не в моді", оскільки моду створює телебачення, а воно в руках олігархів. І багато хто, на жаль, готовий швидше сконати від голоду, ніж стати під знамена "немодного" кольору. Прозріння, звичайно, настане, але для нинішньої влади головне — проскочити парламентські вибори, а там — хоч трава не рости.

А збільшення соціальних виплат, це для народу? Та змилуйтесь! Це знову все для них — для підприємців, любих серцю олігархів, їхніх "братів менших". Варто тільки живим грошам потрапити на товарний ринок, ціни вмить виростуть пропорційно збільшенню соціальних виплат, а потім ще трохи за інерцією. Спекулянти ще більше збагатяться, і ще гучніше волатимуть на майданах у 2006 році.

Якби уряд справді бажав добра пенсіонерам та бюджетникам, він би направив ці кошти на конкретні програми і пряму оплату того, що найнеобхідніше. Можна було зробити для малозабезпечених безплатними дитячий садок або школу, знизити комунальні платежі, для пенсіонерів організувати безплатні ліки тощо.

Але замість цього тарифи, швидше за все, зростатимуть. І гроші просковзнуть через кишені людей "транзитом", прямо в руки до тих, хто є опорою цієї влади. І знає, що треба ділитися. Адже члени уряду не можуть просто зайти до скарбниці і взяти частину грошей, так було тільки при монархізмі. А при "цивілізованому капіталізмі" їх треба спочатку прогнати через народ, щоб потім він не говорив: йому нічого не дали. А коли народ несміливо заперечить, що все з`їла інфляція, йому скажуть: не треба було купувати їжу за завищеними цінами.

"У нас вільний ринок! Торговці побачили, що пенсію підняли, і вирішили нажитися. Це природно, це їхнє право вільної пропозиції. Але в руках народу — свобода попиту. Треба було тільки оголосити всенародне голодування місяців на зо два, і ціни впали б. А оскільки ви цього не зробили, значить, не було в цьому необхідності. Які ще претензії?"

Ото й виходить, що начебто кинули холопам шматок м`яса, та потрапить воно в зуби до хазяйських псів, а народу тільки і залишиться, що обгризені кістки.