Я знаю, що маю право!

В.Писанська,

Голос України,

21.04.05

Шевченківський суд Києва визнав законним розміщення наметового містечка в парку навпроти Кабміну, де триває акція протесту на підтримку голови Донецької облради Бориса Колесникова. Нині тут встановлено 100 наметів для проживання і близько 20 - агітаційних. Більшість пікетувальників приїхали з Донецька.

Позивачем була Київська міськдержадміністрація. Вона звинувачувала пікетувальників у тому, що вони зайняли площу, яка є зоною відпочинку, та в застосуванні звукопідсилюючої апаратури, яка заважатиме роботі Кабміну. Та й намети - це "малі архітектурні форми", на встановлення яких потрібен дозвіл.

Суд тривав упродовж кількох днів на тлі бурхливих дискусій у суспільстві. Від "нема чого захищати злодюгу та вбивцю", "не виставляйте себе на посміховисько та не забруднюйте наш парк" - до "ні - політичним репресіям", "влада душить опозицію". Одні твердять, що це - розправа над політичними опонентами Ющенка, інші - що йдеться про намагання захистити бандита.

Це вже недавно було: намети, які заважали "ходити й відпочивати", "платні" пікетувальники, незручності для мешканців - 2000-2001-го в Києві та 2004-го в Донецьку міські держадміністрації боролися зі встановленням наметів, теж називаючи їх "малими архітектурними формами". Під час акцій "Україна без Кучми" так само намагався їх прибрати з Хрещатика Олександр Омельченко.

Суд відмовив столичній адміністрації в обмеженні права на проведення пікету, бо вона не надала достатньо доказів того, що розміщення містечка загрожує інтересам національної безпеки та громадського порядку. Тож ми переконалися, що коли цих інтересів не порушуємо, то всі маємо право на протест, незважаючи на те, подобається це комусь чи ні.

Однак маю й інші спостереження: реакція багатьох громадян, зокрема киян, на акцію протесту. Ще раз переконалася: ми й досі нетерпимі до вияву іншої думки, котра не збігається з нашою власною. Як тільки не називали мешканці столиці, та й не лише вони, а й чимало ЗМІ, пікетувальників: і цирком, і клоунами, і пародією на революцію. А одне з видань навіть спробувало "поспівчувати" донецьким, мовляв, не виключено, що до них проявляється несправедливість та упередженість, але хіба "вони" забули, як... намагалися прибрати до рук усе в країні?

Ми не можемо поставити себе на місце іншої людини, котра потрапила в складну ситуацію. Чимало киян, яких опитували на вулицях журналісти, заявляли, що "бандитам і вбивцям" не місце в суспільстві. Нікого не збентежила думка, що злочинцем громадянин може вважатися лише після вироку суду? Втім, навіщо нам суд, коли міністр МВС уже виголосив вирок: Колесников - бандит. А ми ж так привчені схилятися перед начальством... Тим часом і уповноважений з прав людини, і міністр юстиції вважають, що під час затримання Колесникова порушено процесуальні норми. А коли так, то чи можемо нині говорити про верховенство права, яке декларує влада?

Цікаво: чому суд не звернув увагу, що коли б при затриманні Колесникова не було порушень, то не було б і наметового містечка? Може, рахунок за "ушкоджені газони", а точніше - за порушену віру в правосуддя слід пред`явити самому міністру МВС?

А ще маю пропозицію для мера Києва: пане Омельченко, якщо ви вже так ревно намагаєтеся боротися з шумом, то чому б не робити це щодня, а не лише під час проведення акцій протесту? А то чимало мешканців столиці часто забувають, що нічний час - час спокою...