У запалі передвиборних баталій, на майданах можна пообіцяти українцям життя за євро стандартами через 3 - 4 роки, пообіцяти створити п'ять мільйонів нових робочих місць за п'ять років, а після входження у владу геть забути про ці обіцянки.
Представляючи Верховній Раді черговий варіант — раптово за ніч перекроєного — законопроекту "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів", міністр фінансів В.Пинзеник озвучив ні мало ні багато — десять цілей уряду в роботі над багатостраждальним бюджетом.
Як, напевне, пам'ятають читачі, народний президент В.Ющенко напередодні бюджетних баталій гучномовно наказав Кабміну, щоб оновлений бюджет забезпечив виконання його передвиборних обіцянок, особливо виділивши подолання бідності і створення одного мільйона робочих місць уже в поточному році. Такою була постановка цілей верховним головнокомандуючим. І ось куди цілився уряд у викладі головного фінансиста держави. ...Третя ціль — справедлива пенсія. Четверта ціль — крок до достойної заробітної плати. П'ята мета — подолання бідності...
І жодного слова про горезвісний мільйон робмісць.
Зрозуміло, що ні передбачуване підвищення пенсій, ні т. зв. крок до віддаленого міражу гідної зарплати не в змозі навіть частково ліквідувати бідність. Тому завдання подолання цього ганебного явища виписане окремо. І, відзначимо, виписане формально .Заплановані урядом дії: багаторазове збільшення допомоги при народженні дитини, зростаючі допомоги самотнім матерям, триразове — до 57 грн. — підвищення грошового утримання військовослужбовцям звучать ефектно, але охоплюють далеко не найчисленніші верстви населення.
Це — ложка меду в океані дьогтю всенародних злиднів.
Добавка до пенсії — річ потрібна і давно назріла. Одна біда — нестримне зростання цін на ринку товарів першої необхідності, медикаментів з лихвою перекривають очікуване зростання пенсій.
Окрема тривожна для пенсіонерів (і не тільки для них) тема — збільшення тарифів на енергоносії, на послуги збанкрутілого сектору ЖКГ, розкручуваний виток зростання цін виробників тощо.
Але претендент на титул головного благодійника пенсіонерів відмовляється виконувати доручення Верховної Ради щодо стримування цін, тимчасового мораторію на їх підвищення, прагне до подальшої лібералізації економіки. Це підтверджують і дії уряду, й офіційні листи до парламенту за підписом Ю.Тимошенко. Реалізація дах намірів уряду веде до поглиблення майнової диференціації, до масового зубожіння. Підвищення добробуту населення — головна мета політики соціальної держави. І досягається вона шляхом стабільного підвищення доходів громадян, у першу чергу за рахунок збільшення оплати праці. А також створенням системи непорушних, вагомих соціальних гарантій.
Такою була основна мета діяльності КПРС, Компартії України, урядів Радянського Союзу й УРСР за всі часи Радянської влади — до горезвісної перебудови. Сьогодні в Україні соціальними виглядають хіба що декларації колишнього кандидата в президенти. І то до пори до часу.
У запалі передвиборних баталій, на майданах можна пообіцяти українцям життя за євро стандартами через 3 - 4 роки, пообіцяти створити п'ять мільйонів нових робочих місць за п'ять років, а після входження у владу геть забути про ці обіцянки. Приміром, на прес-конференції 29 березня ц.р. президент В.Ющенко підтримав прийнятий Верховною Радою Закон про поправки до бюджету. Закріплені цим актом непередбачувані за соціально-економічними наслідками зміни законодавства (одним махом змінено або скасовано близько 90 законодавчих актів) удостоїлися високого схвалення під чергові просторікування на кшталт "де клан — там і зона" тощо.
Про реалізацію обіцянки — мільйон нових робочих місць до кінця року — мовчання.
Аналіз показує: створення одного мільйона робочих місць в умовах України де-факто тягне не менш як на двадцять мільярдів євро або майже сто сорок мільярдів міцніючих українських гривень. Півтора державні бюджети зразка 2005 року. Без державного регулювання економіки, без кардинальних змін суспільного ладу такі обіцянки — або плід фантазії дилетанта, або свідомий обман легковірних мас.
Реальне підвищення зарплат передбачене тільки для бюджетників і, як завжди, буде проводитися "у межах кошторису". Експерти справедливо відзначають, що додаткове "зарплатне" навантаження буде посильне далеко не всім місцевим бюджетам.
Підвищення рівня мінімальної зарплати — предмет особливої гордості лідерів нації. Але й це рішення, як свідчить практика, буде реалізоване далеко не скрізь, бо встановлений норматив не є суворо обов'язковим при призначенні посадових окладів і ставок оплати праці. Прикладів — безліч. Назвемо один. За даними Центру економічних та соціальних досліджень ім. Олександра Разумкова, в січні ц.р. у Тернопільській області центри зайнятості могли запропонувати десятки вакантних посад у сфері культури (бюджетна сфера!) з місячною "винагородою" сорок п'ять гри. ("Деловая неделя", №4(215) 3-9 лютого 2005 р.). За оцінками експертів Центру, мінімальна зарплата в Україні має становити сьогодні не менше 714 грн. А головне — має бути істотно підвищена фактична заробітна плата. Питома вага оплати праці сьогодні в Україні складає близько 43% ВВП. У той же час наприкінці 90-х років за даними академіка РАН Л.Абалкіна для розвинутих країн вона складала мінімум 53% (США) і 69% досягаючи в Японії.
Дані досліджень вчених і оцінки авторитетних експертів підтверджують висновок, що оплата праці в Україні дуже занижена на користь надмірного, часто незаконного, збагачення роботодавця й через повне самоусунення всіх колишніх і нині існуючого урядів від цієї найгострішої соціальної проблеми. У цьому — джерела збагачення національних скоробагатьків і зубожіння сімдесяти відсотків населення, яке виживає за межею бідності. Доти, доки відпрацьована година в Україні оцінюється нарахуванням середньої зарплати в 4 грн. 29 коп. — дані Держкомстату за грудень 2004 р., — ні про яке подолання бідності говорити не варто. Саме нарахуванням, оскільки за два місяці ц.р. борги з виплати зарплати вже перевищили 1,2 млрд. грн.
Бюджет не дає приводу для оптимізму на майбутнє. Уряд Ю.Тимошенко, котрий під будь-якими приводами ухиляється від розробки програми соціально-економічного розвитку України, не передбачив бюджетного забезпечення інноваційного розвитку економіки, не запропонував механізмів підтримки вітчизняного виробника, без належного аналізу ініціював ліквідацію норм державного стимулювання, які діяли раніше, конкурентноспроможних галузей економіки. Бюджетний дефіцит знову буде компенсуватися розпродажем залишків держмайна.
Реальне досягнення уряду після прийняття змін до Державного бюджету — закріплення ручного режиму управління економікою, подальша її лібералізація.
Усе більше загрузаючи в інтригах і внутрішніх розборках корупційного характеру, вище керівництво України щосили намагається переконати суспільство у своїй революційності, у невтомній турботі про потреби маленького українця.
Звідси — імітація перегляду результатів приватизації, фактично — переділ власності на користь нової влади, переслідування неугодних, нова хвиля свавілля силових і судових органів.
Звідси — нестримна реклама соціальних показників бюджету, не підкріплених достатньою мірою ні стабільними джерелами доходів, ні економічною політикою уряду.
Звідси ж — голослівні обіцянки приборкати інфляцію.
За всією цією бурхливою діяльністю чітко видно турботу про долю виборів 2006 року.
І як шило з мішка, вилазить головна мета нинішніх лідерів — закріпити свою владу не менш, ніж на десять майбутніх років.
Территория свободы слова
