Економічна політика... повинна бути, та її нема, або ж є, але дуже специфічна

С.Гуренко,

Комуніст,

25.05.05

Головний пріоритет економічної політики — забезпечення економічного зростання в довгостроковій перспективі, як умови сталого соціально-економічного розвитку, для створення надійних соціально-економічних підвалин демократичного розвитку суспільства. Чи вистачить політичної волі у нової влади для реалізації цих пріоритетів — запитання риторичне.

П`ятнадцятирічний досвід соціально-економічного розвитку, а точніше — занепаду суспільства — вимагає від усіх гілок влади поєднати зусилля на головному напрямку економічної політики.

Цей напрямок — створення надійного економічного фундаменту демократичного суспільного розвитку, в першу чергу — забезпечення радикального підвищення життєвого рівня наших громадян. Ліквідація ганебного зубожіння населення, яке вже поставило на порядок денний питання подальшої долі українського народу, перспективи його існування в кордонах своєї держави.

Як свідчить повсякденне життя та підтверджують дослідження Світового Банку, після 1990 р. в Україні виник значний прошарок населення, що має денний дохід (??!) на рівні 1 дол. США і менше. Статистично значимою стала кількість осіб, що потерпають від голоду. Голодуючі. І їх чисельність, на жаль, не зменшується. А майже дві третини населення України на початку нинішнього століття мали доходи біля двох доларів на день і менше. Це прямий ганебний наслідок соціально-економічної політики Кравчука—Кучми та їх урядів. Статистика стверджує: пересічний українець нині бідніший від росіянина та білоруса.

На Самміті-2000р. у Нью-Йорку Україна, приєднавшись до Декларації про цілі розвитку століття, прийняла зобов`язання: до 2015 року вдвічі зменшити рівень бідності.

Майже п`ять років вже минуло, а підстав говорити бодай про якісь зрушення в цьому напрямку нема.

Певну роль в ситуації, що склалася, відіграє і стан законодавчої бази, і досить пасивна( м`яко кажучи) позиція Верховної Ради. Про що йдеться? Як тепер стверджує вже і керівництво держави, чинні законодавчі акти щодо приватизації та відчуження майна використовувалися олігархічними кланами у тісному співробітництві із корумпованими посадовцями для злочинного власного збагачення. Більше десяти років про це заявляють члени фракції комуністів та деякі інші народні депутати і політики. Та лише одного разу — у 2001р., коли надбанням суспільства стали кричущі зловживання під дахом Мінюсту, Верховна Рада спромоглася прийняти Закон "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який є чинним і нині. Та Уряд так і не подав пропозицій щодо необхідних змін законодавства, як того вимагає Закон. А головні дійові особи скандалу були врятовані Кучмою.

Ото ж і маємо Закон "Про приватизацію", Програми приватизації, мішок законів про особливості приватизації і т.п., під прикриттям яких жирують п`ять відсотків населення, а душові доходи більш як семидесяти відсотків не забезпечують і прожиткового мінімуму. Та не маємо закону про націоналізацію, як і жодного державного документу, який би законодавчо закріплював основи подолання і запобігання в майбутньому поглиблення майнового розшарування, зубожіння населення.

За пропозицією уряду Верховна Рада України прийняла Закон про державний бюджет на 2005 рік із високими соціальними зобов`язаннями влади перед громадянами і, на жаль, із досить непевними уявленнями щодо реальності джерел наповнення доходної частини бюджету. Прийнятий Закон не дає відповіді на запитання: наскільки реальними можуть бути сподівання на стабільність соціальної політики в умовах подальшої лібералізації економіки. А саме такий напрямок— на лібералізацію — закріпили безпрецедентні зміни у податковому та тарифному законодавстві, які пройшли у пакеті із бюджетним Законом. Світовий же досвід свідчить, що лібералізація економіки робить багатих ще багатшими, а бідних — біднішими. Скасування державної підтримки окремих галузей виробництва, ліквідація податкових пільг у спеціальних економічних зонах та районах пріоритетного розвитку безумовно погіршать соціальну ситуацію. Зменшать кількість робочих місць, збільшать кількість безробітних. А де обіцяна програма створення п`яти мільйонів нових робочих місць? Її нема Підвищення пенсій та окремих видів соціальних трансфертів, що провадиться у відповідності із названим Законом, схвально сприймається населенням.

Та не можна не звернути уваги на те, що це підвищення подається громадськості як процес компенсації результатів діяльності учорашньої влади, за рахунок нібито перекриття каналів розкрадання державних коштів та каналів тіньового розподілу прибутків, боротьби з контрабандою і т.п., одноразових і непрозорих заходів.

Прем`єр — міністр Ю.Тимошенко всупереч постанові Верховної Ради не подала на розгляд та затвердження парламенту Державну Програму економічного і соціального розвитку на поточний рік. У порушення діючого законодавства вносяться зміни до кредитно-фінансової політики, зокрема, щодо курсу гривні, із невизначеними соціально-економічними наслідками. До чого приводить такий підхід, українці вже відчули на своїх гаманцях.

Ситуація на ринку м`ясопродуктів не потребує коментарів. А постачанням бензину та дизпапива вже переймалася і Верховна Рада, відкоригувавши черговий раз митні та акцизні ставки на користь імпортерів. Нафтотрейдери отримали черговий дарунок від влади. А про зниження цін на бензин годі і мріяти.

За вітриною соціального доброчинства іде перерозподіл власності на користь нової влади та наближених до неї осіб. І це теж рекламується, як відновлення соціальної справедливості, хоча громадяни держави в своїй масі не відчують в результаті аж ніякого покращення.

Бо власність залишається в руках капіталістів і буде використовуватися аж ніяк не в народних, чи то державних інтересах.

Перерозподіл награбованого на користь найбідніших верств населення, який активно рекламується нині, в будь-якому випадку має свої межі. Тим більш, що основний перерозподіл іде на користь нових хазяїв владних кабінетів, а знедолені отримують крихти із панського столу.

Потрібен законодавчо закріплений перерозподіл внутрішнього валового продукту, валового національного доходу з урахуванням інтересів усіх верств населення.

Ото ж затвердження Верховною Радою Державної програми подолання бідності виглядає першочерговим завданням.

На порядку денному — розробка Законів: про запобігання критичної стадії майнового розшарування населення(Закон про подолання бідності), про податок на надцоходи та ін. На нашу думку, слід законодавчо закріпити параметри соціальних стандартів, ратифікувати Соціальну хартію.

Однак вдосконалення законодавства мало чого варте на тлі відсутності чітко визначеної економічної політики, без чітко визначених параметрів і пріоритетів економічного і соціального розвитку держави.

Наявні оцінки свідчать, що сьогоднішній рівень розвитку національної економіки не забезпечує кардинального зниження, рівня бідності в найближчі роки.

Виробництво ВВП на душу населення нині становить близько 60% від 1990 p., а реальна заробітна плата вдвічі, а то і втричі нижча ніж у 1990 р.

Якщо за оцінками Світового Банку економіка України за обсягом виробництва ВВП знаходиться на 55 місці серед 231 держави, а за показником ВВП на душу населення (за оцінкою ЦРУ США) — аж на 120, позаду таких держав, як Сент-Люсія, Домініканська Республіка, Габон і Самоа.

Найсвіжіші дані того ж Світового Банку ставлять Україну на 112 місце за рівнем валового національного доходу на душу населення, в ряду країн з рівнем нижче середнього. Для довідки: середній рівень ВНД на душу становить: світ — 8190 дол. США, ЄС - 26350, Україна — 5430 дол. США.

Що ж будемо ділити, коли закінчаться ресурси президентських та прем`єрських "подарунків" малим українцям?

Потрібна Державна програма економічного зростання — нарощування середньодушового ВВП/ВНД бодай до рівня десятки держав — нових членів ЄС. Подвоєння нинішніх показників виведе Україну на рівень, який мають сьогодні Латвія і Польща. Щоб дістати сучасну Португалію, необхідно вирости у три з половиною рази.

Головні макроекономічні показники названої Програми повинні враховувати не тільки обсяги, але й структуру української економіки. Експорт товарів і послуг склав у

2004 році 61,3% ВВП, а імпорт — 53,7%. За даними інституту економічного прогнозування порогове значення одного із стандартних показників економічної безпеки держави "частка імпорту у внутрішньому споживанні всього" менше або дорівнює 35% , в Україні вона вже сягнула 72%!

Це — пряма загроза економічній безпеці країни.

Внаслідок закладеного у Закон про держбюджет 2005р. економічно необгрунтованого зниження митних тарифів обсяг імпорту у 2005 році вочевидь зросте.

Тим самим підсилюється процес витіснення з внутрішнього ринку традиційних українських товарів, що в перспективі може привести до остаточної руйнації аграрного сектору економіки і сектору легкої промисловості.

Наростаюча залежність нашої економіки від кон`юнктури світових ринків збуту небезпечна реальним у найближчий час занепадом галузей гірничо-металургійного та хімічного секторів економіки, енергетичної галузі.

А відтак — і подальшим зубожінням населення.

Необхідно вжити скоординованих заходів по розвитку внутрішнього ринку товарів і послуг через значне підвищення платоспроможного попиту споживачів. Тут ключове питання — назріла і перезріла проблема суттєвого підвищення оплати праці найманих працівників.

Заробітна плата в Україні знецінена. Встановлена законом мінімальна заробітна плата в шість разів нижча від подібного показника у Польщі. До того ж фактично виплачена зарплата може бути — і буває — ще нижчою.

Чинне законодавство аж ніяк не визначає відповідальності роботодавця за виплату заробітної плати, що забезпечувала би гідний рівень життя найманим працівникам.

За січень — березень п.р. заробітна плата в Україні становила лише 43% від доходів населення, в той час як соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти сягнули вже 46,2%! Тобто Україна живе на соціальну допомогу!

Отож, головний пріоритет економічної політики — забезпечення економічного зростання в довгостроковій перспективі, як умови сталого соціально-економічного розвитку, для створення надійних соціально-економічних підвалин демократичного розвитку суспільства.

Не на основі дарунків "доброї" влади "малому українцю", а на основі системного підходу до економічної політики держави, реалізації інноваційної моделі, захисту власного виробника, державного протекціонізму.

Чи вистачить політичної волі у нової влади для реалізації цих пріоритетів — запитання риторичне.