Так було наприкінці минулого року. Тверезомислячі намагалися достукатися до свідомості легковірних. "Прокиньтеся, — закликали вони, — вас дурять!" Та з цього нічого не виходило. Адже розбудити можна лише того, хто спить. Щоб розплющив очі, усміхнувся життю і вимовив: "Насниться ж таке!" Легковірні не спали. Вони просто сп'яніли від облудливої пропаганди.
Задурманена свідомість породжувала марення, солодкі для того, хто ними жив. І тому заклик прокинутися лише викликав у відповідь обурений вигук: "Я не сплю!" З упертістю справжніх п'яних, вони бралися переконувати усіх і себе у своїй цілковитій тверезості. А потім починали озвучувати власні галюцинації, розповідаючи про нового Мойсея, революцію в режимі "нон-стоп" і правду, якої не здолати. Насправді Мойсей був не справжнім, революції не було взагалі, а правда виявилася чужою! Так було і п'ять років перед тим. Хильнувши зайвого з репродуктора радіоточки, іменованого в народі "брехунцем", переглянувши зо два фільми історичних жахів про репресії початку 30-х років, цілком нормальні донедавна люди починали нести відверті Нісенітниці. Про одного, якого неодмінно слід обрати вдруге, бо уже накрався, а тому більше не буде. Та про іншого, що нібито надумав рекрутувати усю націю на війну в Чечню. Це був грандіозний проект режиму — аби не допустити "червоного" президента, мільйони виборців заразили білою гарячкою! Час лікує, тоді перехворіли... І що побачили? Подальше згортання демократії, масове зубожіння широких верств населення, єднання влади з криміналітетом. Зростало усе, окрім обіцяного у передвиборній програмі Леоніда Кучми, — злочинність, соціальна напруга, смертність, безправність, тарифи, ціни. До речі, про ціни. Вони зростали навіть там, де були банальними хабарами. Дорожчали державні посади. Ті, хто їх купив, одразу бралися жваво "відбивати" вкладений капітал. Тобто будь-яким способом перекладати наші кровні у свої бездонні кишені. Врешті виявлялося, що це ми заплатили, щоб десь бандит став начальником райвідділу міліції, а в іншому місці злодій отримав "Тепленьке кріселко у казначействі. І якби то просто заплатили, а той ще й починали працювати на їхній прибуток! Тій нищівній президентській каденції треба б присвоїти якусь звучну назву. Дають же імена ураганам та іншим стихійним лихам. Але надто складне завдання — що стало найбільшим злочином проти народу? Порізане на брухт унікальне обладнання, розвал промисловості, руїна у сільському господарстві, занепад науки, освіти, культури, катастрофічне безробіття і мільйони земляків, які поневіряються по ситих закордонах, продаючи останнє, що у них залишилося — здатність працювати... Спробуй, вибери. Та ще складніше знайти термін для нинішньої влади. Вона ж взагалі нічого не зробила, насамперед — з того, що обіцяла виборцям! Недавно я помітив у вітриш магазину жовтогарячу футболку з ликом Віктора Андрійовича, стилізованим під хрестоматійний графічний портрет Ернесто Че Гевари. Чому висить досі, адже час ажіотажного попиту минув? Можливо власник, переживши погані часи, потрапив у ще гірші. Скільки їх підприємців малого бізнесу, повірили у те, в що дуже хотілося вірити. А потім, надмірно витратившись на справу революції, так і не дочекалися помаранчевих дивідендів і змушені зараз згортати справи. Але ні, це за велінням долі не знімають досі цю трикотажну ікону. Щоб було чим похмелитися політично протверезілим. Бо що то за такі дивовижні аналогії?
Полум'яний кубинський революціонер, який покинув високий пост в уряді заради участі в боротьбі за визволення трудящих в іншій країні. І глава уряду періоду кучмізму, який нічим особливим себе не проявив, а коли за це був усунений з посади, взявся повертати собі владу. Вловлюєте різницю? Боротися за щастя для інших і боротися за владу для себе... Що ж тут подібного? А нічого! Такий політтехнологічний прийом, щоб навербувати голоси. Люди побачать щось знайоме, яке символізує боротьбу за їхнє щастя, і поведуться. Втім — уже повелися. Коли мучить людину похмільний синдром, усе починає здаватися інакшим, ніж на п'яні очі. Скільки благородного обурення викликала передвиборча кампанія Віктора Януковича. Який розмах, які кошти, не інакше, як із бюджету поцупили. Справедливе обурення, але чому воно одразу й обірвалося, не дійшовши до колоди у "помаранчевому" оці? Облишмо шикарну поліграфічну агітпродукцію, аби не повторюватися в об'єкті обурення. Та тут популярний фільм "Джентльмени удачі" перекроїли, передублювали й розтиражували — не заради агітації, а для чорного піару, щоб дискредитувати опонента. Цікаво, у яку суму обійшлася яєчна операція з сотнями наперед заготованих анекдотів, інтермедій та шлягерів? Задумаймося над джерелами фінансування, бо то нам з вами їх віддавати доведеться. Ще й працювати у прибуток на переможців революції. Ледь чи не за рік до "рудого путчу" комуністи попереджали про очевидне. Для України готується грузинський (він же — югославський, він же...) варіант. Коли з'ясується, що Ющенко програв вибори, їх оголосять сфальсифікованими, втрутиться Захід, на вулиці столиці виведуть людей, почнуться акції громадянської непокори. То чому, коли це передбачення збулося з точністю до дрібниць, ніхто не вигукнув: "Друзі, схаменіться! Нас дурять нашими ж руками!" Та де там! Наче фільтри хтось поставив у свідомості. Замість струсити зі себе пропагандистську облуду, замість кричати, щоб розбудити інших, заворожено бубніли "Разом нас багато...", самі себе присипляючи. Протверезіння почалося з призначення уряду. Правильніше, з торгів за входження до нього. Наївні, вважали, що визначальним фактором повинна бути компетентність у дорученій галузі. А виявляється, що найважливішою тут є квота. Спершу домовляються про проценти (частки у бізнесі), а потім під них ділять портфелі. При цьому нікого не повинно цікавити, що головний транспортник не надто сильний у залізничній термінології, а досвід виготовлення карамельок використовуватиметься на благо безпеки й оборони держави. У фокусі суспільної уваги одразу опинився той, що при будь-якому режимі не тоне. Стільки років чоловік був першим і просто віце-прем'єром, коли ж звільняли, то зачіплявся радником при президенті, але усе — з питань економічної реформи. Особисто мені жодної економічної реформи побачити не вдалося. Невже тепер не побачимо фінансів? От просто не стане їх, як не стало наших приватизаційних сертифікатів — розчинилися у сейфах олігархів. Далі в ліс — більше дров. Наламаних. Міністр культури настроює проти себе один за одним творчі колективи і отримує за це у вотчину туризм. Міністр внутрішніх справ завдає крутим нокаутуючого удару, відміняючи "круті" номерні знаки на автомобілях з написами на кшталт "Вован". А найбільше протверезив міністр юстиції. Не пройшло й місяця від початку скандалу, названого "Зваричгейтом", як він частково признався, що не має юридичної освіти і так ніби виходить, що вищої освіти взагалі. З прочитаного складається враження — в усьому винні американські студенти. Вони так переконливо називали асистента Зварича професором, що він сам у це повірив. А ми дивувалися, чого це він сприйняв спробу заборонити реекспорт нафти як втручання у свої сімейні справи! Зате наші правителі починають втручатися у справи інших держав і оцінювати якість демократії у кубинців та білорусів. Чуємо, що ще на Голанських висотах наших солдатів бракувало. І от наче протягом дмухнуло — це вивітрюється з легковірних голів хміль. Здавалося б, що таке якихось сто днів? За такий час, мабуть, нічого такого прикрого натворити не вдасться. І все ж... Ціни ростуть, Інфляції такої давненько не бувало. І таких переможних реляцій — загальне благоденство і виняткові успіхи нового правління. Якісь цікаві й ледь не містичні речі відбуваються. От обіцяли інтервенцію дешевого м'яса. Про те, як вражаючі маси його закуплено за низькими цінами, усі чули. А хто низькі ціни у продажу бачив? Так виникає запитання, де осіла величезна різниця у цій банальній операції за принципом "купи — продай"? Нам кажуть, що треба гордитися зміцненням національної валюти. Тільки чомусь той директивний патріотизм оплачують з нашої кишені. Порівняйте курс купівлі долара станом на середину листопада з нинішнім. За моїми підрахунками виходить, що у людей, які відклали зі своїх скромних заощаджень щось там на чорний день, просто відібрано по одному долару з кожних десяти. Це поки що. Нацбанк обіцяє настільки різке зниження курсу, що третину втратити можемо. Дивовижне якесь зміцнення — валюта дешевшає, а товари дорожчають. Тому, якщо нинішній режим народ скоро назве брехливим, не поспішайте обурюватися. Краще вщипніть себе, раптом усе ще спите? Лише одного не можу зрозуміти. З отим портретом, стилізованим під Че Гевару. Слабувато спрацювали політгехнологи. Як вже полювали на симпатиків лівої ідеї, то могли б одразу вліпити замість перевернутої підкови серпа з молотом, а поверх написати "Так!" Це б скільки ще народу повелося! Хоча, хто його знає? Може таких серпасто-молоткастих помаранчевих футболок вже кілька мільйонів заготовано. На наступних виборах народ обпоювати...
Территория свободы слова
