Уряд для бідних зацікавлений у поширенні бідності

А.Кастильський,

Час (20-26.05.05),

20.05.05

Перші 100 днів нового уряду засвідчили кілька принципових моментів. І позитивних, і негативних, адже Кабінет Тимошенко не лише наполегливо виплачував підвищені пенсії, стипендії та бюджетні зарплати, але й утягнувся у важке протистояння з представниками бізнесу.

Причому новою урядовою політикою незадоволені як потужні олігархічні угруповання (що логічно й зрозуміло), так і дрібний та середній бізнес. Прикметно, що всі вони опираються не окремим рішенням уряду, а його генеральній лінії, спрямованій на найширшу соціалізацію бюджету. Маятник соціально-економічної політики хитнувся в бік найзнедоленіших, які відчули до себе небачену раніше увагу з боку влади. Водночас добре відомо, що коли в одному місці прибуває, то в іншому обов`язково зменшується. Збільшені соціальні виплати вдалося забезпечити не тільки за рахунок боротьби з контрабандою та масовими розкраданнями, але й унаслідок закручування гайок бізнесу. Фактично український уряд діє в інтересах найбідніших, тобто бюджетників та пенсіонерів, і, до речі, не приковує цього. Кабмін установив світовий рекорд спрямувавши на виплату пенсій 16% валового внутрішнього продукту.

Звісно, ці гроші швидко повертаються в економіку через магазини та ринки, але держава не має змоги акумулювати їх у стратегічні проекти, які б дали згодом відчутний фінансовий ефект, чи спрямувати їх як інвестиції в соціальну інфраструктуру — житло, лікарні, школи. Круговорот такої значної частки бюджетних коштів через пенсійні виплати фактично дозволяє вважати вітчизняний державний кошторис бюджетом проїдання. Сьогодні всі працездатні громадяни України змушені працювати на виконання 16 соціальних програм уряду замість того, щоб зміцнювати економіку, а відтак збільшувати надходження до бюджету.

Звісно, соціальна політика як така не може вважатися помилкою уряду. Однак відчувається його неготовність зрозуміти проблеми людей, які власне і постачають ресурси для соціальних виплат. Уряд не веде системної політики, спрямованої на всебічний розвиток вітчизняної промисловості, свідченням чого є хоча б катастрофічно низький рейтинг профільного міністра В. Шандри. Більше того, влада часто відмовляється від діалогу, обираючи зручнішу для себе мову ультиматумів. Жорстку позицію уряду вже відчули автомобілебудівники, виробники труб, нафтотрейдери та нафтопереробники. Безумовно, у більшості випадків уряд керувався інтересами держави і, напевно, мав право вимагати від промисловців діяти за встановленими правилами. Однак будь-яка дія викликає протидію. Першими це довели фінансово-промислові групи, що контролюють ринок пального, які влаштували в державі бензинову блокаду. Закиди уряду в бік так званих саботажників не мали й не могли мати успіху, адже ті можуть собі дозволити на деякий час відмовитися від надприбутків. На щастя, інші галузі наразі обрали позицію очікування і поки не поспішають записуватися в лави саботажників. Проте вони й не готові брати участь в урядовому змаганні: як зробити пенсію вищою. В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли мінімальна пенсія вища за мінімальну зарплату. Це суперечить усім законам економіки, адже саме рівень зарплати є основним показником для нарахування пенсій.

Ще більше можуть загострити ситуацію наступні вибори. Адже кожний уряд зацікавлений у розширенні своєї електоральної бази. Тому домінування соціальної складової над інвестиційною може лишитися основною політикою влади й надалі. Це спричинить парадоксальне становище, коли уряд розширюватиме коло бідних і зменшуватиме кількість заможних громадян. Від такої "соціальної" політики залишиться крок до радянських реалій, коли 99% громадян були однаково бідними. У такому разі рейтинг уряду може стати найвищим у світі