Не/свобода слова: перші підсумки інформаційної політики нової влади не розчаровують, але й не надихають.
Засоби масової інформації відзначили сто днів нової влади пізніше за саму владу. Академія Української Преси опублікувала інформацію про те, що протягом усіх ста днів після виборів українські канали (не кажучи вже про друковані медіа) не втратили яскраво вираженої залежності від політичних симпатій своїх власників. Як стверджує президент АУП Валерій Іванов, влада (Секретаріат Президента) робить перші кроки до відродження темників.
Голова Секретаріату Олександр Зінченко як колишній член партії, що патронувала темники з моменту їх виникнення, і який володів основним пакетом акцій найбільшого телеканалу СДПУ(О) — "Інтер", міг би легко одягнути намордник, а відразу ж ошийник і повідець на і так сонного, худого і побитого сторожового пса української демократії. Так, досвід реалізації подібних проектів при режимі Кучми дозволив би Зінченкові прекрасно впоратися із завданням відродження темників. Але чи стане він це робити? Як показує практика ухвалення рішень новою владою, перешкодити тут може тільки активна позиція самих медіа, а не політична воля влади.
На жаль, вже є приклади, коли політичне рішення ухвалювалося зовсім не на користь демократії. Під час обговорення питання про формування громадського телебачення влада пообіцяла журналістам сприяти процесу, але проігнорувала вимогу громадськості не призначати політиків на керівні посади каналу. Крім того, представники владних структур обіцяли розробити схему, яка захищала б канал від можливого тиску з боку уряду при фінансуванні з держбюджету. Незадовго після цих обіцянок головою УТ-1 (на базі якого повинно бути створене громадське телебачення) стає Тарас Стецьків — депутат ВР. А законопроектів, які б попереджали тиск на канал з боку фінансуючих груп, дотепер немає.
Мали місце й інші факти, які змушують засумніватися в чистоті помислів і непорушності клятв нової влади. У друкованих медіа й Інтернет-виданнях протягом двох місяців після виборів публікувалися статті невідомих авторів (швидше за все, під псевдонімами), у яких журналісти переконували своїх колег не писати критичних матеріалів щодо нової влади. Зокрема, в статті, опублікованій Інтернет-виданням "Телекритика", невідомий журналіст картав своїх колег і називав їхню критику Ющенка лише "модним віянням". Пізніше автору цих рядків вдалося з`ясувати, що стаття була підготовлена журналісткою з прес-служби Президента.
А зустріч топ-менеджерів українських телеканалів із заступником Зінченка Маркіяном Лубківським для багатьох журналістів була першим прозрінням. У Секретаріаті Президента Лубківський радив керівникам каналів, як висвітлювати події, і критикував за недостатню політичну солідарність. Як стало відомо з джерел, наближених до секретаріату, такі зустрічі планувалося проводити кожного місяця. Мабуть, тільки завдяки неоднозначній реакції журналістів і масі критичних публікацій, які стали реакцією на збори у Лубківського, менеджмент телеканалів припинив променади в секретаріат.
Але, незважаючи на численні факти тиску, не можна в ситуації, що склалася, однозначно говорити про вину владних структур. Чи хоче сам український журналіст працювати професійно і боротися за високі стандарти своєї роботи? На жаль, таких журналістів у нашій країні небагато, а виховувати нових усе складніше і складніше, адже, виконуючи замовлення господаря, а не народу, журналіст на Україні відкриває для себе більші можливості і перспективи, ніж професіонал. Тим більше, якщо йдеться про телебачення, де всі сфери і ніші вже давно зайняті, поділені і ревниво контролюються політичними групами.
Деяким журналістам імпонує Ющенко, і тому вони не проти грати за правилами, нав`язаними його командою, знаходячись у такому ж віддаленні від професіоналізму, як і під час режиму Кучми. Звичайно, темників поки що немає. Але вони поки що і не потрібні. Журналісти чудово знають, кого "мочити", кого не чіпати, а з ким дружити. Якщо відразу після виборів спостерігалася спроба працювати професійно (серед тих, хто зараз розчарований), то вже в лютому-березні робота телевізійників знову стала "правильною" — 10 хвилин проглядання програми новин дозволяють із 100-відсотковою вірогідністю визначити, на чию користь розставляються пріоритети.
Перед переголосуванням другого туру виборів тоді ще голова журналістської профспілки Єгор Соболєв попросив Ющенка пообіцяти перед відеокамерами, що ні сам президент, ані його влада й уряд не втручатимуться в роботу засобів масової інформації. Тоді Віктор Андрійович підняв праву руку й урочистим голосом клятвено завірив, що за жодних обставин тиск на ЗМІ чинитися не буде.
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Коментуючи тенденції становлення професійної журналістики в українському медіа-просторі, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України Наталя Костенко зауважує, що спалах плюралізму на телеканалах відразу після президентських виборів із кожним місяцем згасає, поступаючись місцем оціночним матеріалам: "Ми досліджували медійний матеріал за один повний тиждень кожного місяця. У квітні ключові показники провідних каналів телебачення були такі: по-перше, обсяги внутрішньополітичних новин залишаються максимальними, по-друге, менше новин без посилання на джерело інформації по-третє, стало більше повідомлень із двома точками зору, ширше конфліктне тло обговорення подій і, по-четверте, більш повне інформування суспільства, увага до гострих проблем, менше коментарів з боку журналістів. Але загальна картина виглядає не такою доброю, як хотілося б. Лояльність до влади вступає у суперечку з традиційними стратегіями каналів. Це проявляється у високій увазі до владних структур, при цьому відкритість влади вимагає більше ефіру; "нова опозиція" виглядає невиразною, нечисленною, небагатослівною; у фокусі новин були контраверсійні події, ініційовані владною командою; присутні коди сумніву у ключових фігурах; відбулося зростання інтересу до опозиційних партій і героїв. Політичні новини протягом чотирьох місяців 2005 року присвячені, в основному, подіям в Україні. Частка внутрішньополітичних новин складає майже половину всіх новинних повідомлень, приблизно такий самий показник був у період президентської виборчої кампанії. Найактивніше висвітлював внутрішні події Тоніс - більше половини повідомлень, найменше ІСТV—лише кожне третє повідомлення. Першим у рейтингу популярності серед телевізійних новин був арешт Бориса Колеснікова — частка повідомлень на цю тему склала сьому частину з усього повинного контенту. Друге в топі популярності —діяльність Президента Ющенка, приблизно кожне десяте повідомлення. На третьому місці - соціальні проблеми й зростання цін — одне з двадцяти повідомлень. Також активно обговорюється діяльність прем`єр-міністра Юлії Тимошенко та її відкладений візит до Москви, допити посадовців у МВС і справа Г.Гонгадзе. Дві точки зору на події представлені лише у кожному п`ятому повідомленні (у березні цей показник був вищим).
Загалом, протягом трьох місяців правління нової влади канали за допомогою новин демонструють до неї лояльність, приділяючи високу увагу основним її структурам, транслюючи переважно нейтральний імідж, надаючи їй великий обсяг ефіру. Політики, що найкритичніше оцінюються в новинах, — це представники старої влади й нової опозиції. Але зростання інтересу до опозиційних партій свідчить про те, що стратегіям каналів не притаманна виняткова політична прямолінійність, вони дотримуються власних правил, претендуючи на функції політичних гравців".
Территория свободы слова
